Зірки в законі. Стінга і Хворстовського змусять латати наші бюджетні дірки?

Днями вітчизняний шоу-ринок трохи заштормило. Ним усерйоз вирішили зайнятися популярні політики. Цим шоу-ринком і раніше «всерйоз» займалися... Особливо, коли вимагали пачки запрошень на виступи тих чи інших зірок цирку, естради, театру... Тепер же діло серйозніше й «вище» від будь-якого купола (цирку). Зайшло воно далеко-високо... До самого парламенту, на вулицю Грушевського. Юрій Костенко та Іван Заєць — які, судячи з усього, є латентними дослідниками підводних глибин світового шоу-бізу, — вирішили внести в український парламент один цікавий законопроект.

Усім прекрасний їхній документ. Насамперед постулатом (без будь-якої іронії): потрібно підтримати вітчизняного виробника! (Моє окреме наївне запитання: чи варто підтримувати в цьому шоу-бізнесовому випадку десятки безголосих бездарних посередностей лише тому, що й вони «наші виробники»? Виробники чого — пустки?)

Іще прекрасніший цей законопроект тим, що «передбачається збільшення податку на прибуток для іноземних гастролерів до 20%. На даний момент такий податок становить, як і для українських виконавців, — 3%». (Кінець цитати.)

Це мотивується суто «європейською практикою». Коли «податок з прибутку для іноземних гастролерів істотно вищий, ніж для вітчизняних виконавців».

У цих партійних «тезах», іще раз повторю, прекрасне все. Крім кількох сумнівних нюансів — виключно на задану тему.

1. Чи передбачає «європейська практика», про яку пафосно говорять ці діячі, вже наші, українські заробітні плати? Адже будь-якій затребуваній зірці — від Монтсеррат Кабальє до народного артиста України Миколи Баскова — за великим рахунком начхати на український політпіар. І ніколи в житті від своїх жорстко фіксованих гонорарів (гарантій) вони не відступлять. А будь-яке збільшення податку на їхню «гастрольну діяльність» у нас відчутно збільшить тільки ціни на квитки. І, на мою думку, навіть двієчнику це зрозуміло. А квитки на престижні шоу (за нинішніми захмарними цінами) тепер і так купують переважно лише нувориші. Оскільки вітчизняний інтелігент зі своїми двома сотнями доларів зарплати востаннє був у палаці «Україна», мабуть, іще на сольному концерті Дмитра Гнатюка в період його художнього розквіту.

2. Чи обчислювали коли-небудь фахівці, «як використовуються» бодай ті самі «три відсотки», що їх і раніше відраховували гастролери? Може, вони справді йшли на «вітчизняного виробника»? Тільки чому ж, як і раніше, на цій фабриці затягнувся перекур? Чи хтось справді щиро вірить, що Тото Кутуньо (один з улюблених виконавців В.Ющенка), Кіркоров і Басков (улюблені артисти Л.Кучми) або Алла Пугачова з Монтсеррат Кабальє (загальною улюбленицею) на додачу ретельно залатають дірки в українському бюджеті, що можуть утворитися після закінчення реаліті-шоу «Ощадбанк»?

3. Чи не дивно, що не ринок, як у Європі, формує всі ці фатальні «відсотки», а, як мені здається, суто поствиборні бажання окремих партій, чиї «відсотки» — суцільне запаморочення від успіхів?

4. І чи немає міжнародної неузгодженості хоча б у подальшому політдискурсі від одного з подвижників теми: «Ми не хотіли псувати відносини з Росією, тому не змогли вирішити це питання на законодавчому рівні...». А тепер, виходить, «хочемо псувати»? Чи це партійна настанова? Як узагалі розуміти цю цитату? І відколи це державний діяч, який має почуття самоповаги, апелює до «статистики» жовтої преси? Нібито заслужений артист Кримської автономії Ф.Кіркоров «тільки за три літні місяці 2007 року гастролей Чорноморським узбережжям заробив $5 млн.». Крім комсомольських таблоїдів, нагадаю, є ще й тротуарна газета «Жизнь» — може, скоро й звідти черпатимуть натхнення наші шановні депутати?

5. І чи немає за медійним галасом із виставленими напоказ попсовими страшилками — «нас розоряють Пугачова і Галкін» — ще одного партійного завдання: просто відвернути увагу рідного населення від тих, хто справді розоряє, причому всерйоз і надовго?..

…І вже суто від себе суб’єктивно напівжирним шрифтом виділю таке: національного (художнього) виробника підтримувати треба!!! (три знаки оклику).

І таким же шрифтом знову: а хіба можна розоряти вітчизняного споживача з допомогою недосконалих законопроектів?

Ну а наступним номером нашої програми — думки безпосередніх учасників процесу. Людей, які давно й активно працюють на гастрольних теренах України як авторитетні продюсери найбільших гастрольних акцій.

Сергій ГАЛУЗІН, промоутер, організатор численних «історичних» гастрольних акцій; у його доробку концерти Стінга, Монтсеррат Кабальє, багатьох інших знаменитостей:

— Із цього приводу я можу сказати тільки одне. Посилання окремих політиків на «європейську практику» абсолютно не відповідають дійсності! Або їх просто ввели в оману, «підказавши», що, мовляв, «гастрольний збір в Італії становить 30%, у Німеччині — 21%, а в Росії — 18%...». Нічого такого! У Європі взагалі немає такого податку. Але, мабуть, депутатська думка міцніє, й вони не вигадали нічого іншого, як образити своїх же слухачів-глядачів такими заявами. І я ще раз стверджую з усією відповідальністю: ні в Німеччині, ні в Бельгії, ні в Голландії, ні у Фінляндії нічого такого немає. Тобто немає «диференціації», коли для своїх артистів одне, а для іноземних — інше. І якщо ми справді прямуємо в Європу, то такі речі треба знати. А не руйнувати шоу-ринок, який і так тільки зароджується. Якщо ж хочемо віднадити якихось великих артистів такими «ініціативами»… Що ж, у них графіки й так розписано на багато місяців наперед. Вони не злякаються! А Україна, як і раніше, буде «околицею» на гастрольній світовій мапі.

Михайло КРУПІЄВСЬКИЙ, продюсер, режисер, один з організаторів найбільших національних проектів, серед яких «Червона рута», «Наше Різдво»:

— Якщо вже зовсім емоційно, то такі «законопроекти» можна охарактеризувати коротко й точно: «Цілковита маячня!». І жодних ґрунтовних коментарів на цю тему. Якщо ці політики хочуть, щоб і шоу, і бізнес пішли в «тінь», тобто існували в режимі виключно «тіньової економіки», то це можливо. На мою думку, це аксіома: постраждає лише глядач, котрий муситиме вибирати між бажанням побачити улюбленого артиста й можливістю знайти для цього значно більше особистих коштів…

Оксана НЕМЧУК, продюсер, організатор найгучніших театральних гастролей останніх років: театр «Современник», Большой театр, Театр Олега Меньшикова, а також останні успішні гастролі «Современника» в Парижі.

— Насамперед хотілося б зрозуміти, про що йдеться, про який «податок»? Цитую: «Законопроект, який я вніс з Іваном Зайцем у парламент, передбачає збільшення податку з прибутку для іноземних гастролерів до 20%».

Наскільки я розумію, тут ідеться про податок на дохід «нерезидента», який існує й в Україні? І далі: «Нині такий податок становить, як і для українських виконавців, 3%». А це, як я розумію, уже йдеться про гастрольний збір, що до прибутку іноземного виконавця не має жодного відношення.

Відповідно до закону, платником гастрольного збору є організатор заходу. Тобто українська компанія. А об’єкт оподаткування — дохід від реалізації квитків, а не прибуток іноземного виконавця. А з доходу від реалізації квитків, як відомо, організатор акцій оплачує і багато інших витратних статей — рекламу, оренду майданчиків, апаратури тощо.

Як наслідок, збільшення «гастрольного збору» призведе лише до деформації гастрольного ринку в Україні. І так наразі досить слабкого й іще не консолідованого.

Призведе до деформації «кількісної». І, що найприкріше, якісної. Адже під це «збільшення» потрапляє не тільки «нелюбий» Філіпп Бедросович, про якого здебільшого згадують наші політики, а й серйозні театри, міжнародні фестивалі, симфонічні концерти, а також найкращі представники західної поп- і рок-музики. А вони в нас і так нечасті гості.

Навряд чи такий податковий тягар витримають і організатори гастролей грузинського театру імені Руставелі чи балету Сухішвілі, а також «Современника», МХТ чи Маріїнського театру.

І чи коректно застосовувати «європейську практику» за податкового законодавства України, яке потребує глибокого й системного реформування?

В Європі гастрольний збір є диференційованим. Залежно від залу, кількості глядачів і спрямованості тієї чи іншої акції. Він складається із сукупності різних зборів.

До речі, в Парижі, а це я знаю з особистого досвіду, збір для театральних гастролей становить усього 3%.

У нашому ж випадку популярна політична теза про захист національних інтересів може з точністю до навпаки по них же й ударити. І заподіяти шкоду міжнародному взаємообміну, призвести навіть до культурної ізоляції. Адже ні для кого не є секретом, що Україна, й зокрема її столиця, перебуває «поза» гастрольними графіками багатьох видатних зарубіжних колективів і виконавців. Ла Скала, Ковент-Гарден і багато інших нам поки, на жаль, недоступні. Передусім з економічних причин. Я кажу виключно про системні, повноцінні гастролі, а не разові, подаровані глядачеві завдяки якомусь випадку.

Безперечно, не може не дратувати факт недобросовісної конкуренції на цьому ринку. Наприклад, для проведення гастролей балету Большого театру потрібні й хури з декораціями, й багатоденні монтувальні репетиції, а ще — оренда дорогих майданчиків. Крім того, перебування величезної трупи (в кількості 130 осіб), сплата гонорарів за контрактом, яка контролюється багатьма інстанціями, тому що Большой театр — це державне підприємство, і воно не має права отримати збір менший, ніж у Москві (а там збори немаленькі). А ще... Сплатити податки, роздати запрошення (на найкращі місця). І при цьому постаратися не втратити свого, тобто не зазнати збитків. І це все при залі на тисячу місць!

Може бути й інший приклад. Море, сонце, ПБК, артист, який представляє підприємство імені себе. Реквізит — одна шарманка, одна мавпочка, стадіони й зали-тисячники. При цьому сумнівне художнє наповнення дійства, зазвичай не без фонограми.

…І що ж? І в першому (з Большим), і в другому (із шарманкою) — 20%? Несправедливо.

Підтримувати національного виробника за рахунок вирваного з контексту, непідйомного податкового обтяжування комерційних організацій — неправильно й небезпечно.

Це загрожує скороченням гастролей (я маю на увазі якісних гастролей). Це призведе до засилля одноденок, малобюджетних гастролерів, які розраховують на швидкий «чос», яким, до речі, однаково, який гастрольний збір сплачує організатор. На їхній дохід це не впливає. Естрадні виконавці, зрозуміло, підвищать свої гонорари за виступи на приватних вечірках, тому що попит на них буде постійно.

А захистити національного виробника можна й потрібно дієвим контролем із боку держави, упровадженням систем сучасного менеджменту, ухваленням закону про меценатство, принципами добросовісної конкуренції державних і комерційних творчих організацій та спілок. А ще — розширенням програм міжнародного обміну як у державному, так і комерційному секторі.

І головне: якщо вже так кортить «запозичити досвід» близького та далекого зарубіжжя, то треба зрозуміти головне — має бути пільгове оподатковування для національного виробника, виконавця. Тут і кіно, і книжки, і широка достойна гастрольна палітра.

Хочеться вірити, що той-таки Юрій Іванович Костенко, як мені здається, людина тонкої організації, працюючи над законопроектом і над його впровадженням, намагатиметься врахувати всі ці чинники. І залучить до роботи над законом фахівців-практиків, котрі можуть поділитися оперативним досвідом і так само, як і він, є патріотами й аж ніяк не байдуже ставляться до Україні, її іміджу й духовного розвитку.