ЗІРКА І СМЕРТЬ ЧЕРКАСЬКОЇ ФІЛАРМОНІЇ

Є в Черкасах знаменитий бетонний паркан, прикрашений талановитими дитячими малюнками. Цей «фіговий листок» соромливо прикриває визначну в минулому будівлю — будинок Черкаської філармонії. Фахівці стверджують, що за акустичними даними зал філармонії посідає третє місце в Україні, тобто перебуває в одному ряду з прославленими оперними театрами! Точніше сказати, перебував. Бо років п’ятнадцять тому, у часи «перебудови», філармонію тихо прикрили на ремонт. Прикрити прикрили, але відкривати ніхто не квапиться: завершення ремонту губиться в туманному майбутньому. У місті підростає вже друге «нове» покоління, яке й уявлення не має про те, що таке справжній концерт класичної музики, симфонічний оркестр. В результаті рівень культури в Черкасах такий, що, як міг би сказати незабутній Венічка Єрофєєв, підростаюча зміна, ще не знаючи причини смерті Пушкіна, вже точно знає, де «на Сєдова» купити ширку. «На Сєдова» — це один із черкаських базарчиків.

Заради справедливості слід зазначити, що за перші роки реконструкції філармонії зроблено було чимало. У кожному разі, з вулиці ми бачимо новий цегляний фасад, — який, утім, без завершеного обличкування скидається на руїни Грозного, бачимо новий металевий дах (це 5 тис. кв. м), бачимо нову прибудову. А всередині є вже і мармурові східці, і кришталеві люстри, і відмінно відремонтовані приміщення. Та ось уже сьомий рік будівництво «заморожене». За цей час, як городяни помітили, навколо і поблизу повідкривалися незліченна кількість банків, облицьованих мармуром і кольоровим гранітом, непристойно розкішних ресторанів та магазинів. Однак усе це, як кажуть у народі, «не для людей».

Антонас Петраускас, директор Черкаської філармонії: «У бюджет області час від часу закладаються суми на реконструкцію філармонії, але потім їх знімають. Більше того, генпідрядник готовий був працювати і в борг. Та коли борг перевищив 600 тисяч, усі роботи згорнулися, почалися судові позови.

Ми шість років не можемо розрахуватися за виконані роботи! Незабаром ремонту потребуватиме те, що було зроблено в перші роки. Творча основа філармонії — Черкаський народний хор, тріо «Вербена» і ансамбль «Росава». Жодна філармонія України не має такої кількості заслужених і народних артистів, як ми. Колись давали по 1200 концертів на рік. Зараз — 400. Нас запрошують і до Києва, виступаємо в палаці «Україна», але чекають нас і в селах та віддалених райцентрах області. Треба бачити, як там люди знудьгувалися за спілкуванням із «живими» артистами такого рівня, які працюють у нас. Люди буквально зі сльозами прощаються з ними. У нас хотіли б працювати багато артистів: Черкаський хор реклами не потребує. Та через фінансове становище приходять, попрацюють і звільняються. Хто може собі дозволити працювати за 120 грн.? Тяжко живеться колективу філармонії. Люди їдуть на Захід — у США, в Австрію. Там цінують наші таланти. Ось зараз навіть баяни ні за що відремонтувати. А звукова апаратура — такою вже й у сільських клубах не користуються. Немає в нас і нормального транспорту. Але ми їздимо і виступаємо в клубах, які не опалюються. Це ж теж проблема — холодні клуби! Артист, виступаючи в холодному приміщенні, може і голос втратити. А що таке для нього втратити голос?! Справжня трагедія. Під час поїздок артист більшу частину свого часу проводить у транспорті. Це його дім. Тому транспорт має бути комфортним. Однак нічого цього в нас немає. Мені кажуть: «Заробляйте сам». Таке мене прямо вбиває!.. Ці чиновники дуже далекі від мистецтва. Слід наголосити, що в жодній країні світу професійне народне та класичне мистецтво не є комерційними підприємствами. Такі колективи — національне надбання! Колективи народної творчості всюди спонсорує держава. А в нас ті, хто найбільше кричав про відродження, хто зумів свого часу вирядитися у вишиванку і шаровари, цього не розуміють. Дехто з них навіть скинув ті шаровари та й одягнув європейський костюм».

Зіновій Юрович, директор Черкаського народного хору:

«Років два тому був дуже прикрий випадок. Нас запросили виступити в театрі перед ветеранами. Був День людей похилого віку, який відзначали 7 листопада. Гроші організатори переказали за концерт заздалегідь. І раптом команда «згори»: «Скасувати концерт! Там комуністи!» Що означає «комуністи»? Це люди похилого віку, котрі нас чекають! Це наші батьки. Як можна було вчинити по-хамськи? «Згори» на нас тиснули, тиснули на директора філармонії, погрожували. Заявили раптом, що ми всі «червоні». Це просто смішно. І концерт відбувся. Потім у філармонії почалися неприємності, зарплату затримували, директора намагалися звільнити. Та колектив став на його захист. Ми вистояли».

Леонід Трофименко, художній керівник філармонії та Черкаського народного хору: «А нинішнього року в нас були «знакові» концерти. Виступали кілька разів у палаці «Україна», у Київському оперному; тріо «Вербена» виступало в Українському домі в Москві... Нас знають і пам’ятають, без нас не обходяться. Було запрошення до Іспанії, але через фінансову скруту поїздка не відбулася. З тієї ж причини у нас значно зменшилася кількість поїздок по області. А люди мають право чути свою народну пісню. Це таке ж право людини, як і всі інші права. Що буде з дитиною, яка втратила зв’язок із маминою піснею?»

* * *

Нещодавно Черкаська філармонія виступом артистів Кіровоградської філармонії у приміщенні Черкаського обласного театру відкрила свій 47-й концертний сезон. Відкрила. Звучить трохи дивно. Але концерт вийшов чудовий! І програма тонко складена, і костюми в артистів яскраві, запам’ятовуються, і апаратура, і світло... Виявляється, це візит у відповідь. За два тижні до цього колективи Черкаської філармонії виступали в Кіровограді... Ми завжди охоче орієнтуємося на Європу з Америкою, придивляючись, а як «там» вирішуються ті чи інші питання у сфері політичного будівництва, економічного розвитку та культурно-ідеологічного забезпечення. Але в нашому випадку згадувати про те, що, наприклад, у США 1200 симфонічних оркестрів (в Україні — з десяток), що майже в кожному європейському містечку є оперний театр (а то й два) — некоректно. Як некоректно, певне, Черкасам орієнтуватися на Київ — місто давньої святості і місто злиття сучасних грошових струмочків та річок. Від Черкас далекі як давня його святість, так і його нинішні фінансові можливості. Тому нам годі й згадувати про «всенародну» реконструкцію палацу «Україна». А ось придивитися, як справи у наших сусідів — у Кіровоградській області, — цілком доречно. Отож, нинішнього року в Кіровограді усього за п’ять місяців примудрилися провести реконструкцію приміщення філармонії, якому майже 100 років. До революції 1917-го там був кінний манеж, потім якась засолювальна база, а 1953-го споруду пристосували під філармонію. Тепер провели чергову реконструкцію — і приміщення філармонії стало як казка! Сценічне устаткування — сучасне, інтер’єри — євроремонт, фасад — красень. Як вони це змогли у наш час?

Микола Кравченко, директор Кіровоградської філармонії: «Ініціатива виходила особисто від нашого губернатора. Я кажу так, як було, не підлещуючись до начальства. Він часто буває на наших концертах, цікавиться мистецтвом і любить його. Губернатор запросив до себе банкірів та підприємців. Були, я знаю, й такі, хто відмовився. Адже тепер особливо не натиснеш, не вишикуєш по стійці «струнко», як за старого режиму. Кожне приміщення філармонії було закріплене за установами, які захотіли надати спонсорську допомогу мистецтву. Що цікаво, поки тривала реконструкція, губернатор увесь час тримав усіх у напрузі. Телефонував мені навіть о шостій ранку, коли я ще спав. Одного разу, було це під час повені, він летів вертольотом у затоплені райони і зателефонував мені: «З пивзаводу обіцяли п’ять тонн цементу. Привезли?» Мене це вразило».

Ось так і народжуються, подумав я, легенди. Летить людина у вертольоті, — уява домальовує зигзаги блискавок і хльосткий дощ, — унизу затоплене село, люди на дахах сидять, проклинаючи все на світлі, а керівник пам’ятає і про культуру, бо рано чи пізно людину «із мерзоти життя» неодмінно треба перенести в затишний зал, де виступають артисти в гарних костюмах, творячи мистецтво. Невже у Черкасах цього не розуміють? Певне, не розуміють, вважаючи, що місту з головою вистачає залу палацу «Дружби народів» і театрального залу. Та річ у тому, що коли зал «Дружби» і придатний для якогось Кіркора Філіппова, то для повноцінного гастрольного балетного або оперного спектаклю — не годиться. Це по-друге. А по-перше: настільки славетні і потрібні області колективи, як Черкаський хор та тріо «Вербена», усе ж таки повинні мати свою сцену.