Жерар Депардьє: «Ми беремо Гоголя — і знаходимо відповіді на всі запитання»

Поділитися
Народний артист Франції (і світу) Жерар Депардьє поточного тижня знову з’явився в Києві й з реактивністю інформаційної «газонокосарки» пройшовся всіма місцевими медійними територіями...

Народний артист Франції (і світу) Жерар Депардьє поточного тижня знову з’явився в Києві й з реактивністю інформаційної «газонокосарки» пройшовся всіма місцевими медійними територіями. Головний привід — нібито «Тарас Бульба». Непрямий привід — телевізійний проект його українсько-французьких друзів (пропонували «Інтеру», там чемно покивали головою. Надпривід — Віктор Андрійович Ющенко... Про якого актор не втомлювався нагадувати в готелі «Прем’єр-палас» під час спілкування з дуже вибраними ЗМІ, зокрема «ДТ» і «Українською правдою». Упродовж сорока хвилин прізвище «Ющенко» лунало з вуст зірки разів тридцять, прізвище «Гоголь» — разів п’ять (уточнення допускаються). Депардьє дисципліновано відповідав на всі запитання про свою моральну й візуальну участь у помаранчевій революції, про те, чи погодиться персонально Ющенко зніматися в майбутньому «Бульбі»... «Досить уже про політику!» — можливо, ультимативно натякнув автор цих рядків і звернувся до очей його ясних з ексклюзивними запитаннями, зокрема, й про творчість.

— Пане Депардьє, у «Бульбі» Гоголя одна з ключових тем — сімейна. Скажіть, ваш син Гійом, один із найяскравіших акторів сучасного французького кіно, міг би взяти участь у майбутньому міжнародному проекті?

— У нас було чимало спільних фільмів із Гійомом. Зокрема, і «Граф Монте-Крісто» — серіал, який знімала Жозе Дайян, режисер, захоплена сьогодні «Тарасом Бульбою». Разом із Гійомом ми розмірковуємо над кінопроектом про Рембо. Щодо його участі в «Бульбі» нічого не можу сказати... Адже там передбачається чимало складних трюкових сцен. А в Гійома немає ноги — у нього протез. З іншого боку, коли готується такий серйозний проект, як «Тарас Бульба», потрібно добре розподілити ролі. Принцип сімейності тут не найкращий. Не лише французи мають брати участь у фільмі, а й поляки, українці, можливо, американці... Там повинні зніматися актори такого рівня, як Джон Малкович, Джеремі Айронс.

— Якщо уважно читали «Тараса Бульбу», зокрема останню редакцію повісті, мабуть, повз вас не пройшло, що й текстуально, і підтекстуально Гоголь немов звертається до доброго російського царя, який, може, прийде, а там і мир на землі настане...

— Так... Я сподіваюся, що у фільмі будуть і росіяни. Те, що відбувалося за часів Тараса Бульби, і те, що описано Гоголем, — не завжди те саме. Історики завжди знайдуть різницю... Що ж до безпосередньо технологічного боку картини, то нині складно займатися економікою кінопроекту. Адже багато в чому це буває пов’язано з телебаченням тієї чи іншої країни, сьогодні саме телебачення виступає конкретним замовником та інвестором. Ви подивіться, адже у ваших кінотеатрах, як і у Франції, йдуть лише американські фільми — у нас їх приблизно 96%...

— Не знаю, як у Франції, а в нас почали активно демонструвати й російські фільми, навіть примудрилися на них заробляти...

— Так, але раніше показували Бондарчука, Михалкова... Вони дуже творчі особистості, художники, які змогли себе виразити й в акторському мистецтві, і в режисурі...

— Пане Депардьє, Тарас Бульба — споконвіку український герой, із усіма належними ментальними характеристиками і складним, суперечливим національним характером... Як ви, власне, збираєтеся входити в «український простір» цього сюжету? Адже гримера чи перекладача тут виявиться замало.

— Ви знаєте, акторська професія припускає такий процес... Якщо український актор грає Сірано де Бержерака, він теж шукає шляхи до цього образу. Так, ви праві, коли кажете про складність характеру героя, про спірність особистості Бульби. Однак в тому для мене й інтерес! Це взагалі один з небагатьох творів, що дуже хвилюють мене на даному етапі. Тобто ми беремо Гоголя — і, я думаю, знаходимо відповіді на всі запитання. Ми не хотіли б сцен насильства на екрані. Їх і так забагато в кіно, якщо згадати Шварценеггера і багатьох інших голлівудських «супергероїв». Від сцен битв і крові екран сьогодні буквально плаче.

— Та куди підеш від цих сцен у «Тарасі Бульбі», якщо українські козаки в Гоголя вбивають польських немовлят, якщо поляки на очах у батька по-бузувірському калічать Остапа... Що ж ви, титри на ці сцени накладете?

— Повторюю, якщо ви хочете побачити жорстокість, краще піти подивитися американський фільм — із будь-яким актором у головній ролі. Жорстокість мені малоцікава. Мене приваблює складність характеру. Мені цікаво, чому він дійшов до цієї жорстокості й чим викликаний сам факт його особистої трагедії...

— Пане Депардьє, чи виправдала ваші особисті й творчі очікування так звана нова хвиля французького кіно, представлена такими іменами, як Озон, Брейя... Як часто це покоління запрошує у свої проекти саме вас?

— Я майже припинив працювати з французькими кінематографістами. Повторюся, що гроші сьогодні йдуть виключно від телебачення. Хоча телебачення в усьому світі слідує, загалом, одній моделі — це якась «дешевка», що нав’язується глядачам... Люди, які дивляться телевізор, давно втратили відчуття загадки — їм заздалегідь відомо, що покажуть і чого чекати. З іншого боку, чим більше ми дивимося сучасних кінофільмів, тим більше відчуваємо, що дедалі глибше занурюємося в безвихідний песимізм. А от, наприклад, такий фільм як «Сірано де Бержерак», у якому мені пощастило зніматися, вимагає іншого налаштування в глядачів. Тому й у «Бульбі» мене більше цікавить не жорстокість сюжету, а особиста драма героя, який пишається своїми синами, але в результаті одного з них убиває... Хоча й каже про нього: «Господи, який же він гарний!» І ось ця неоднозначність характеру, власне, сама природа цієї людини змушує мене шукати відповіді на запитання: «Чому він це зробив?» «Чому, щоб зберегти гідність і честь, потрібно було йти на такі жахливі вчинки?» Звичайно, не просто зрозуміти силу таких великих авторів, як Гоголь... Якщо ми візьмемо, наприклад, твори Оноре де Бальзака, який, до речі, дуже прозірливо передбачив майбутнє у своїй «Людській комедії», то побачимо, що події, які відбуваються в сучасному світі, багатьом нагадують ті, що були в XIX столітті й раніше... Я, наприклад, серед великих письменників люблю Достоєвського, який, розповідаючи немов про повсякденне життя людей, неймовірно й боляче розкриває особливості характеру та душі російської людини. Я навіть іноді захищав Федора Михайловича, коли деякі росіяни мені казали: «Не можна судити за Достоєвським про всіх росіян!» Я їм відповідав: «А шкода... Адже краще за цього письменника душу народу, може, ніхто й не зрозумів».

— Від росіян — до українців... Пане Депардьє, чи знаєте ви про те, що нещодавно один із представників нашої першої режисерської ліги — Юрій Герасимович Іллєнко — публічно заявляв, що готовий і голодувати, і протестувати, якщо наші гроші підуть на фінансування закордонних кінопроектів? Мовляв, у нас самих є і кому знімати, і кому грати...

— Ну що ви? Як можна... «Тартюф» Мольєра водночас йде в безлічі країн! «Граф Монте-Крісто» Дюма екранізують найрізноманітніші режисери: і американці, і французи, і в росіян є фільм... «Тарас Бульба» — твір, який належить світовій культурі. І те, що повість сьогодні викликає такий інтерес, можна пояснити... А що ж до Юрія... Іллєнка? Так? Я сказав би йому: «Юрію, пішли до ресторану, вип’ємо й поговоримо!»

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі