Згадуючи і сміючись

Інколи час біжить швидше за нас, інколи він згущується і в лічені хвилини відбувається неймовірно багато всього, але незабаром події затихають, речі знову влягаються на місця і навколишнє потроху стає буденним. До наступного моменту.

Надворі осінь. Помітна кількість помаранчевих курток, шапок, шарфів знову з’явилася на вулицях — залишки гардеробів із попереднього сезону, які холод примусив одягти. Минув рік, як мода на помаранчевий колір сягнула свого піку, багато що змінилося, чимало й забулося. Проте підсвідомо виникає думка — чи не пора оце знову їхати на Майдан: просто за сезонною звичкою, в пошуку гарячих радісних облич чи за сміхом і вітамінізованими дотепами.

За останніми безпомилково можна звернутися до Михайла Дубинянського. Щойно він зібрав нам докупи, певно, все, що можна було, із жартів, сатири, анекдотів та курйозів помаранчевої революції у книжці, яка так і називається: «Тисяча посмішок помаранчевої революції». Така собі енциклопедія тогочасних подій, лише без офіціозу: всіх названо по-простому, як воно й було. Гумористична хроніка, яка відображає всі часові відтинки тодішнього семимісячного політичного періоду. Книжка може слугувати й досить своєрідним підручником історії: її розділи укладено в хронологічному порядку і підкріплено коротенькими передмовами, що покликані зорієнтувати читача в подіях. Цих розділів аж 30, згідно з кількістю сатирично важливих моментів і подій. Ще видання нагадує напружений роман, події в ньому поступово наростають, емоції набирають свого піку десь перед другим туром виборів, тримаються так певний час, а потім опускаються нижче поділки войовничості і прямують до хепі-енду. Зрештою — це й підручник політичного сміхотворення.

Основні герої, які найкраще зіграли свої ролі громадських блазнів, отримали найпрестижніші місця в цій книжці, їхня діяльність оспівана подекуди їхніми ж фразами та словоблуддям. Чого тільки варта згадка про освячені революцією образи американських валянків і наколотих апельсинів. Або про пам’ятні конкурси художнього падіння, присвячені яєчному «замаху» на «прємьєра» Януковича. Останній, безперечно, посідає першу позицію народних рейтингів; добра половина гучних афоризмів і словесних ляпсусів, втім, як і авторство безлічі абсурдних ситуацій, належать саме йому. Гортаючи сторінки, багато ще можна згадати і насміятися вволю.

Можливо, непосвяченим, тим, хто нічого не знає про помаранчеву революцію, ці тексти й не здалися б кумедними, зрештою, за рік і самі герої фольклору трансформували свій статус і вже мало скидаються на персонажів анекдотів та частівок. Проте історію, каже Дубинянський, не варто забувати. І в цьому має рацію.

Найзначнішу суму матеріалу почерпнуто, мабуть, усе ж таки з Інтернету, який тоді був поза цензурою, поза конкуренцією і міг вільно вмістити навіть найуїдливіші словечка — певна річ, включно з матами. Їх, щоправда, у книжці замінено крапками або інтелігентно пропущено. Жаль, що до видання не додається компакт-диск із мультпродукцією, як от «Веселі яйця», «Операція Проффесор», та з комп’ютерними іграми на кшталт «Хамського яєчка». Проте бонус усе ж таки є. Скраю сторінок намальовано флеш-мультик, який можна подивитися, швидко гортаючи сторінки. Чорна і біла фігурки чоловічків-боксерів грайливо бігатимуть з одного кутка в інший, тричі зустрічатимуться, викидатимуть один одного за межі аркуша, і, звичайно, переможе біла фігурка — та, що з квіткою.

Золотим дном жартів виявиться не один сюжет. Хоча б теледебати. Дідусь Фройд лекцію міг би прочитати на прикладах різноманітних обмовок, які необачно вилітали з уст «Я». Вдосталь можна насміятись і з курйозів, пов’язаних із ВВП (Владіміром Владіміровічєм Путіним), наприклад, із моментів передвиборної агітації, що транслювалась на всіх провладних каналах. Чи з дивних взаємин між російським президентом і прем’єром Януковичем, підсолоджуваних цукерками. Чи з недоречних кількаразових привітань переможця, після так званих підрахунків екзит-полів. Невже це все було? Тепер якось і в уяві не зовсім вкладається.

Щоб уникнути однобокості, слід сказати, що існувало чимало кпинів та глузувань і на адресу опозиційних сил, але здебільшого не народних, і їх кількість не йшла в жодне порівняння з кількістю виданих на-гора помаранчевими. Біло-голубі провели кілька акцій такого сюжетного плану, як розчавлювання апельсинів, спалення опудал опонентів, і намалювали ряд карикатур. Але конкурувати не могли.

Привертає до себе увагу в книжці і кількість перформенсів, проведених у те міжсезоння. Всі ті покладання макаронних виробів під стіни телекомпаній, написання кілометрових листів на полотнах, флеш-моби і паради зеків на вулицях мимоволі викликають паралелі з карнавальним постмодерним суспільством. Люд — як рушій, сила — в імітації. Можна говорити і про психотерапевтичний ефект таких акцій, як і всього гумору, — коли безболісно вивільняється надлишкова енергія, та ще й приносить задоволення. Знову за Фройдом.

Така річ, як політична сатира, — не новинка для України. Вона була поширена у часи Першої світової війни, тоді її активно продукували самі солдати різних армій; потім, у міжвоєнний час, особливо популярною була карикатура на політичних діячів чи видних осіб, серед українських майстрів відзначився відомий Едуард Козак, що згодом продовжував працювати в еміграції. В радянському політикумі серед фігур для глузувань добре знаний маразматик Брежнєв, неабияку хвилю анекдотів породили і часи перебудови. Але вибори президента 2004 року, які переросли в мирну революцію, — подарували нам справжній фольклорний гумористичний бум, і в цьому успішно переконують п’ятсот із гаком сторінок книжки.

Видання рекомендоване автором для організації дозвілля, бо воно ідеально, зрештою, для того підходить. Додам, що його можна вживати і в колі друзів, і наодинці, термін придатності — необмежений. Якість гарантована, гатунок вищий. Але то вже жарти. Особисто мені найбільше подобаються блоки прямої мови та калейдоскопи курйозів, анекдоти ж — продукт на любителя. Взагалі-то, такою книжкою можна сміливо піарити революцію.

Хоча, на згадку про ті холодні місяці з абсолютно непрогнозованим поворотом подій, іноді стає моторошно. Але коли навіть у найскрутнішу, найнапруженішу хвилину народ сміється, та ще й використовує це як зброю, — він справді стає нездоланним. І тоді справді має право називатися толерантним і добрим.

Бо на сторожі революції ми поставили слово: смішне, глузливе, затяте, і в рамках такого гумористичного духу й дійшли до кінця, до перемоги. А якби хтось сказав, що ми — «казли», то мушу заперечити: ми таки не козли. Ми — мудрі та ще й язикаті. І цей революційний архів посмішок — наші клейноди і бойові стяги. Хто заперечить, що революції не бувають смішними?

Тепер, коли події вже устоялися, а надворі зовсім інша осінь, я не хотів би анонсувати переліт птахів у теплі краї чи щось таке. Але здобутки сьогодення все ж таки пахнуть втраченими надіями. Або — вчорашній апгрейд мене сьогодні не задовольняє. Час їхати далі, а хронологія — добра штука, хай живе вічно. Амінь і люксусового сміху!

Дубинянський Михайло. Тисяча посмішок помаранчевої революції. Київ, «Факт», 2005.