«Йдіть геть!» Чому президент і прем’єр не реагують на «культурну контрреволюцію»?

Поділитися
Те, що відбувається нині з цілою низкою відомих столичних культінституцій, не наснилося б у страшному сні (навіть на п’яну голову) ще п’ятирічку тому — в епоху безмежного розгуляю рудого дідуся...

Привид бродить по столиці. Привид «аномалій». Співробітниця театру «Актор» готова йти на самоспалення, якщо силоміць виганятимуть із насидженого приміщення в районі Львівської площі. Діячі Національного центру імені Курбаса збираються забарикадуватися усередині будинку на вулиці Володимирській, аби не впустити «загарбників з автоматами». Чимало відомих галеристів мають намір оборонятися, «відстрілюючись» від ворогів біля порогу — від рейдерів та інших окупантів, котрі облюбували їхні стіни і стелі. А добрий десяток видатних українських художників (гордість вітчизняної культури), тремтячи, сидять на валізах, очікуючи нашестя у свої майстерні, галереї і кабінети новоявлених «камінних господарів» (із Донецька чи з Мукачевого — яка різниця?), котрі прийдуть і скажуть: «Йдіть геть! Тепер тут будуть «наші»!»

Те, що відбувається нині з цілою низкою відомих столичних культінституцій, не наснилося б у страшному сні (навіть на п’яну голову) ще п’ятирічку тому — в епоху безмежного розгуляю рудого дідуся. Але, на жаль, як співала у Рязанова Огудалова: «Пришли иные времена, тебя то нет, то лжешь, не морщась».

Немає нині — ні гальм, ні «правил руху».

Немає — ні страху, ні докору.

Немає — ні розуму, ні сорому (тема совісті в цій проблемі не передбачена від самого початку). І ситуація з культурними «пріоритетами» столиці — уже давно не лише «київські фрески». Це криве дзеркало країни. І, взагалі-то, нічого на нього нарікати…

Звичайно, тут не простий збіг обставин. І не окремі випадки (адже в різний час могли і прикрити поодинці і послати куди подалі). Тепер вочевидь спланована програма, яка дружно об’єднала в Київраді і «Регіони», і «Нашу Україну», які радісно видали своє «одобрямс». Щоб за короткий час так поставити на вуха «європейську столицю», проводячи планомірне вигнання з центру розумного, доброго, вічного — це треба сильно потренуватися! А оскільки «аутотренінги» з успішного «культрейдерства» майже синхронно збіглися з каламутними часами політичної махновщини в рідній державі (ні ЦВК, ні Конституційний суд, ні Генпрокуратура, ні агонізуючий парламент — уже ні для кого не авторитет), отже, згідно з класиком й виходить: «Поганяй до ями!» Можна з допомогою бульдозера — буде видовищніше. Можна викликати «людину з рушницею» — виявиться ефективніше. Можна просто прийти із судовим виконавцем у майстерню або театр, показавши папір: «Гудбай!»

— Наприкінці травня до будинку нашого центру на Володимирській під’їхало вісім незнайомців на «Хаммерах», з’явилися люди з охороною, автоматами і цілий день вивчали наше приміщення (фотографували, розглядали), — каже директор Центру Леся Курбаса академік Неллі Корнієнко. — І це вже не перший випадок неприкритих апетитів бізнес-структур стосовно театрального центру. З’являються якісь люди, говорять, що вони з асоціації шахів, і заламують руки нашим співробітникам! Не інакше як відкритим рейдерством я і не хочу це називати. Чи не блюзнірство: нинішнього року 70-річчя з дня розстрілу Курбаса... І саме цього року такі відверті провокації проти центру його імені. Ми в’їхали в цей будинок у той час, коли він був у жахаючому стані — відключені комунікації, усе зруйновано. І цю землю, напевно, планували віддати під бізнес-«потреби»? Ми ж зробили практично неможливе — розпочали ремонт, підключили мережі, оформили тендер... І не місто, а держава вклала в ремонт цього будинку близько шести мільйонів. Тому ми і прагнемо передати приміщення в державну власність. І перебуваємо в цьому «стані» уже півроку. Власне, оренда в нас передбачена до жовтня 2008 року! Але, напевне, комусь не терпиться сюди вдертися. І тому інспіруються нескінченні перевірки. Нами чомусь займається, уявіть, навіть УБОЗ! Що це?.. Як це назвати? Чи є у світі аналоги такого божевілля стосовно культурних інституцій? Ще сумно, що в Київраді пішла на ганебне голосування щодо земельних ділянок «Наша Україна»: певне, чимось їх спокусили? І я відверто називаю рейдерами саме ту частину депутатів, які голосують проти галерей, проти театрів, проти культури. Скажу більше: коли влада сприяє такому свавіллю, отже, для мене це колоніальна влада! І я зроблю усе, що в моїх силах, на міжнародному рівні зокрема, аби світ дізнався правду про цю владу.

Гарячі точки

Як живете, «карасі»?

Перипетії навколо дуже популярної галереї «Ательє Карась» можна описувати без кінця: позови, суди, злами. Загалом, замки в галереї змінюються регулярно.

— Ситуації, подібної цій, за моєї пам’яті не було, — каже Євген Карась, президент «Асоціації діячів сучасного мистецтва України». — По суті, сьогодні працюють справжні рейдерські контори. У їхньому розпорядженні — інструментарій юридичної казуїстики, у них є свої бригади зломщиків. У них є усе — аж до міліції. За моїми даними, дахує такі бригади керівництво деяких районів. Весь жах у тому, що найслабшими гравцями на цьому полі залишаються культурні інституції. Чи припустиме таке: чоло в чоло зіштовхувати культуру з чистим бізнесом, а галереї — з ресторанами? Я упевнений, це робиться з однією метою — вигнати культуру взагалі. І протягом найближчого півріччя Київ, де сконцентровані головні культурні інституції країни, справді може її втратити. Те, що відбувається в усіх на очах, позначається на моральному стані суспільства. А що стосується букви закону... Коли ми подали в суд, то виявилося: навіть позиватися нема з ким: з’ясувалося, що певне комерційне підприємство, проти якого ми можемо подати позов, уже передало наше приміщення в оренду, а новий орендар уже встиг передати квадратні метри кільком суборендарям... Замкнене коло! З огляду на постійні атаки на ряд провідних галерей ми просимо ЗМІ в будь-який момент за телефонним викликом приїхати до нас і подивитися «як це буде» — проникнення, захоплення тощо.

Будинок на Пушкінській: труна з музикою

«Симфонія кошмару» — саме такий твір пора створювати Київській спілці композиторів, оскільки і до їхнього будинку на Пушкінській, 32, уже підбираються ненаситні «меломани».

— Ще рік тому ми домоглися, щоб Київрада ухвалила рішення про передачу в оренду нашого приміщення на рівні експлуатаційних витрат, — розповідає Сергій Зажитько, відповідальний секретар Київської організації Національної спілки композиторів України. — Але незважаючи на це, на початку 2007 року були прийняті і затверджені нові орендні ставки (як для творчих спілок, так і для всіх організацій), що перевищували попередні як мінімум у десять разів! У результаті ми зобов’язані були сплачувати за оренду 216 тис. гривень на рік при загальному фінансуванні нашої організації 160 тис. гривень! Ясно, що ці дії починалися з далеким прицілом, із метою вижити нас із нашого ж приміщення, оскільки формально ми орендуємо ці квадратні метри у КП «Київжитлоспецексплуатація», яке, своєю чергою, належить Головному управлінню комунальної власності Києва (керує ним Анатолій Васильович Чуб).

У такій самій ситуації опинилися й інші творчі спілки. По суті, творчі спілки дорівняли до торговельних організацій, і ні про яку диференціацію не могло бути й мови. Ми відправили чимало листів керівництву столиці і на всі наші листи не одержали жодної відповіді. Як нам стало відомо, ніхто з інших творчих спілок так і не одержав відповіді на свої звернення. Збиралися щодо цього питання як у Міністерстві культури, так і в Координаційній раді творчих спілок. Писали колективні листи також на ім’я Януковича. Тривалий час ми консультувалися з юристами й адвокатами. Але до судового процесу справа не дійшла через відсутність грошей на таку розкіш. Незабаром зіштовхнулися з іншим абсурдом: нам приходило по дві платіжки — одна за новими орендними ставками, друга — за старими. Таким чином, ми не могли укласти новий договір, не було ясно, на яку суму його укладати. Наскільки мені відомо, на сьогоднішній день уже вигнали з приміщення Спілку фотохудожників. І на межі перебувають кілька інших спілок. Періодично в нашій організації з’являлися люди з міськадміністрації, фотографували кімнати, не пояснюючи, з якою метою вони це роблять... А через три тижні у нас закінчується термін старого договору, і що нам готує доля — невідомо.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі