«Язик» до Києва доведе, а до виборів — напевне

Чому українська мова втрачає свої позиції в Україні

До дострокових парламентських виборів у нас готуються не тільки політики. Так, експерти з мовного питання, передчуваючи, що питання статусу української та російської мов знову стане предметом передвиборних спекуляцій, вирішили випередити негативні тенденції і з’ясувати, наскільки важливе для українців питання мови.

Серед населення немає конфлікту на мовному ґрунті — такий спільний висновок учасників круглого столу «Мовне питання в Україні: стратегічний та прогностичний вимір», що відбувся у Києві. На підтвердження цього було наведено результати соціологічного дослідження «Мовний баланс України». «Мовне питання цікавить усього 8% опитаних українців і в загальному рейтингу 30 найважливіших для суспільства проблем посідає місце у другій десятці», — змальовує ситуацію політолог Олег Медведєв. Натомість, наголошують експерти, проблема полягає у ставленні до мовного питання державних органів влади. Тобто внаслідок непродуманої мовної політики в Україні складалася ситуація, коли українська як державна втрачає ареали свого поширення. Як свідчать спостереження, у всіх сферах нашого життя домінує російська мова (виняток становить лише система освіти), а в деяких — наприклад, тиражування DVD — української взагалі немає. Так само російську можна частіше почути на вулицях більшості населених пунктів України (переважно україномовними залишаються поки що західна і центральна Україна). Тобто насправді захисту потребують не тільки й не стільки мови меншин в Україні, як офіційна мова нашої держави.

Найцікавіше, що для такої ситуації нібито немає підстав, адже українське законодавство, хоч як це дивно, відповідає стандартам, які лежать в основі мовної політики багатьох європейських дер­жав. Ідеться про «Закон про мову», прийнятий ще 1989 року, Конституцію України (ст.10) та рішення Конституційного суду щодо тлумачення вищезгаданої статті. Проблема лише в тому, що в Україні або не знають цих законів, або банально їх ігнорують та перекручують. Досить показовий приклад із трактуванням «Європейської хартії регіональних та міноритарних мов», навколо ратифікації якої було стільки галасу. «Представники деяких політичних сил навмисне спотворюють зміст цього документа і намагаються його використати на шкоду українській мові, — вважає Володимир Василенко. — Такі дії не мають нічого спільного з хартією. Я консультувався з експертами Ради Європи, які підтвердили, що вона не є підставою для запровадження статусу певної мови. Ця справа виключно в компетенції окремої дер­жави. Даний документ лише запроваджує певні механізми захисту мов меншин, насамперед тих, які опинилися перед загрозою зникнення». Хоч як дивно, але цю хартію, якою як прапором європейської демократії розмахують проросійські сили в Україні, не підписала половина дер­жав–членів Ради Європи, оскільки національне законодавство цих країн достатньою мірою забезпечує права місцевих нацменшин. Незважаючи на парад регіональних мов, який торік затопив східні терени України, пан Василенко вважає, що Хартія як документ не несе загрози українській мові. Правда, за умови, що її правильно тлумачитимуть і застосовуватимуть.

Прогнози розвитку мовної ситуації, на жаль, песимістичні. По-перше, очевидно, що питання статусу російської мови й надалі залишатиметься розмінною монетою передвиборних обіцянок (як нагадав Олег Медведєв, у риториці Віктора Януковича як кандидата у президенти України мовне питання з’явилося з подачі російських політтехнологів). По-друге, експерти радять не розраховувати найближчим часом на державну підтримку української мови — реалістичніше говорити про збереження статусу кво. Тобто прийняття Концепції державної мовної політики, яку фахів­ці розглядають як один зі шляхів вирішення проблеми функціонування української мови, знову відкладається. Як відомо, проект цього документа пройшов уже всі можливі обговорення, проте підписати відповідний указ президентові заважає зайнятість або небажання порушувати це незручне питання в гарячу пору політичної кризи. Як влучно зазначила лінгвіст Лариса Масенко, важко чекати чогось дійового від нації, що обирає до влади людей, байдужих або навіть ворожих до держави.