Я запрошу на танець пам’ять. Патріарх оперети Олександр Сегаль виступав на всіх фронтах і знімався у Довженка

Поділитися
Надзвичайний і приголомшливий факт: щойно відсвяткувавши своє 90-річчя, живий класик нашої оперети балетмейстер Олександр Наумович Сегаль знову з головою поринув у роботу...

Надзвичайний і приголомшливий факт: щойно відсвяткувавши своє 90-річчя, живий класик нашої оперети балетмейстер Олександр Наумович Сегаль знову з головою поринув у роботу. І вже в середині червня випускає свою чергову прем’єру в Київському театрі оперети — «Сорочинський ярмарок». Він повний сил, енергії. Його не зламали життєві драми. У розмові для «ДТ» він згадав... Про племінницю Чайковського, під крилом котрої колись навчався. Про Павла Вірського, який для нього більше ніж учитель. Про фронтові дороги, що стали для нього у воєнні роки «танцювальним» майданчиком. І про рідний театр, де він працював над півсотнею спектаклів.

— Олександре Наумовичу, ви — корінний киянин... Пам’ятаєте ті моменти київського життя, коли захопилися балетом?

— Так, звісно. У Києві на вулиці Інститутській свого часу відкрилася приватна студія Ксенії Юріївни Давидової (племінниці П.І.Чайковського). І я, зов­сім хлопчик, почав там займатися. Це було справжнє свято! Концерти, прекрасна музика, яскраві костюми! Після голодного сірого життя раптом опинитися в казковому світі мистецтва!

— Ви відразу вирішили, що присвятите себе балету?

— Зовсім про це не замислювався. Я просто насолоджувався новим життям. Подобалося поринати в танцювальні ритми, у пластику.

У нашій сім’ї ніколи ніхто не був пов’язаний із мистецтвом. Я — перший. Тому мама й дивувалася моїм здібностям. У мене справді все виходило непогано. А от у Київський хореографічний технікум (нині училище) я вже вступав свідомо, розуміючи, що обираю собі іншу професію, так би мовити, свій хліб насущний.

— А що, інших варіантів професій не було? Хіба в школі нічим не захоплювалися?

— Які варіанти, що ви! У школі мені було геть нецікаво! Напевно, моя голова від самого народження працювала тільки в напрямку балету. Дякувати Богу, що в моєму житті з’явилася ця танцювальна студія, інакше навіть і не уявляю, що зі мною було б.

— Тобто втрутився Його Величність випадок?

— Коли мене запитують, чому я став займатися балетом, завжди відповідаю: «Дурний був!» У ті роки всі накопичували капітали, відкривали свій бізнес і крутилися в торгівлі. А я, порожня голова, побіг займатися мистецтвом. Ну що з дурного візьмеш!

— Отже, училище. Романтика, молодість, перше кохання, перші кроки на професійній сцені оперного театру... Творче хвилювання, сльози від невдач — адже так, Олександре Наумовичу?

— Саме так усе й було. Зустрів в училищі свою майбутню дружину Зою. Вона потім навчалася у Ваганової в Ленінграді, стала заслуженою артисткою України, мала багато знаменитих учениць. На жаль, її вже немає на цьому світі...

— В училищі вас не відвідувало розчарування?

— Навпаки, дедалі більше захоплювався і радів, що не помилився у виборі. Підтвердження того — диплом із відзнакою, де було написано, що я — соліст балету (а це писали далеко не всім) і направлення в Київський театр опери і балету.

— Зазвичай молодих на головні партії неохоче беруть.

— Ви знаєте, мені пощастило — танцював Ротбарта в «Лебединому озері» П.Чайковського, Абдерахмана в «Раймонді» І.Глазунова, Тибальда в «Ромео і Джульєтті» С.Прокоф’єва. Але все це в 1939 році перервав призов в армію. Служив я в КВО, ансамблі пісні і танцю.

— Ви і під час війни танцювали?

— Аякже! На всіх фронтах танцював. На передових позиціях: Білоруський фронт, Південно-Західний, Центральний, Український.

— І дійшли до Берліна!

— І там теж танцював! Біля Бранденбурзьких воріт. Навіть фото одне збереглося, потерте вже. Наш ансамбль любили, його чекали. І для мене це була хороша професійна школа, хоча й жорстока. Навкруги стріляють, бомблять, нальоти... До того ж дружина в Ленінграді потрапила в трикляту блокаду, ледь вижила... Тому згадувати війну не люблю, пробачте.

— Як вам сьогодні працюється з молоддю в театрі оперети?

— Я завжди вболіваю за молодь. Треба більше їм довіряти. Нехай вчаться відповідальності, шукають нові форми. А якщо їм перекрити дихання — вони ж розбіжаться або втратять будь-який інтерес.

— Ви молодих навчаєте так само, як і вас колись учили ваші педагоги Борис Таїров, Павло Вірський?

— Намагаюся... Але все ж таки мене з Вірським порівнювати не можна. Він — глиба, самородок. Як іще сказати — величина! Абсолютно шалена енергія, несподівана фантазія, фанатична працьовитість, нестандартність. Такі люди народжуються раз на сто років. А в Таїрова я навчався в хореографічному училищі. До речі, він 32 роки очолював балет оперети, саме він і взяв мене в цей театр.

— А як доля звела вас із Вірським?

— Це мій щасливий квиток, Міністерство культури направило мене працювати балетмейстером в Ансамбль танцю України, який очолював Вірський.

— Коли ви стали головним балетмейстером оперети, то дотримувалися тих самих методів у роботі, що й Вірський?

— Дотримувався і принципів керівника, і методів творчої та організаційної роботи.

— І який тут найголовніший принцип?

— Дисципліна. У питаннях порядку треба бути суворим, інакше, коли немає дисципліни, страждає творчість. Коли у твоєму підпорядкуванні багато людей, твоє головне завдання — організувати їх, щоб вони повірили твоєму авторитету, таланту, досвіду.

— Що вас найбільше дратує в роботі?

— Непрофесіоналізм і незібраність. Коли артист незібраний, він нічого не запам’ятовує, а в балеті має бути нерв, пристрасть — тоді настане момент істини.

Репетируємо сьогодні новий спектакль «Сорочинський ярмарок». Хоча при такому ставленні чиновників до театрів, як у нас, працювати дуже важко. Мені на це боляче дивитись. Адже за всіх часів театр, культура були авангардом духовності нації. Чому танцював під артобстрілом? Не тільки заради того, щоб солдатам було весело. Сьогодні ж у театрі залишаються працювати тільки фанатики, котрі не можуть жити без сцени, тому що на цю зар­плату не проживеш.

— Як узагалі народжується танець? Складно не повторитися?

— Робота балетмейстера тяжка. От диригент або хормейстер — у них партитури, які написав композитор багато років тому. А танець — білий аркуш. У театрі треба ставити не просто танець, а щоб танець був логічний у загальній концепції спектаклю. І це найважче — треба вигадати щось нове й оригінальне, але водночас, щоб не було самозамилування й відірваності від завдання режисера. Щоб кожен рух був сюжетним. Оперета — жанр особливий, специфічний. І ту яскраву веселу атмосферу, заради якої глядач іде в наш театр, руйнувати не можна.

— Ви ж і в кіно встигли знятися?

— Так, було діло... Три фільми на кіностудії ім. Довженка, де я брав участь у танцювальних сценах, вийшли якраз перед війною — «Маруся Богуславка», «Лілея», «Щорс». В останньому (режисер Олександр Довженко) мене знімали навіть крупним планом. Тож я ще й «зірка» екрана.

— Скільки всього спектаклів у вашому творчому житті?

— Не можу полічити. До цього часу в Київському оперному театрі йдуть мої постановки. У Театрі
ім. Лесі Українки ставив, у Театрі ім. Франка, Ансамблі військового округу, в «Укрконцерті». Мої танці і в репертуарі Ансамблю Вірського. У рідній опереті понад 50 постановок.

В опереті у нас свого часу був міцний союз: режисер-постановник Сергій Сміян, диригент і аранжувальник Юрій Котеленець і я. Ми поставили багато спектаклів. Достатньо сказати, що «Баядера» йде досі, а минуло чверть століття...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі