«Я називаю такі наміри злочинними» Невідправлений лист Єгенії Мірошниченко

Усі мої сподівання на порозуміння з владою, на допомогу у цій благородній справі стали марними... Ніякої відповіді від чинної міської влади ні я, ні видатні діячі українського мистецтва, які поставили свої підписи під колективним зверненням, не отримали. Довго не могла отямитись та збагнути, у чому річ. Адже я тільки прагнула роз’яснити ситуацію, що склалася навколо створення театру.

Проте згодом внаслідок дій (а точніше — бездіяльності) управління культури з’ясувалось, що ми не можемо розпочати ремонт та землевідведення під будинок театру та використати надані для цього з бюджету міста кошти.

Серед інших причин, які запобігають нашій благородній справі, як з’ясувалось, є і той факт, що ТОВ «Буд Хол», яке орендує (на 10 років) земельну ділянку понад 4 га (за сміхотворною ціною — 3 грн.40 коп. за квадратний метр землі на рік), включаючи територію, на якій розташований будинок театру, має власний план забудови цієї ділянки. І в цьому плані наданий під театр будинок призначений під знесення! І це не зважаючи на той факт, що цей будинок — національна історична та архітектурна пам’ятка.

Я переконана, що поява у місті нового оперного театру вкрай необхідна, тому що справа відновлення національної високої культури та духовності є справою загальнодержавною і повинна підтримуватись усіма державними службовцями. А що насправді виходить? Керівники, які сьогодні вирішують долю культури в місті та наголошують на «величезній» кількості театрів, що зазіхають на міський бюджет, занепокоєні не підтримкою благородної справи розвитку національного мистецтва, а навпаки, придушенням та знищенням театру, який народжується в таких муках.

Так, у 2006 р. з бюджету міста нам було надано близько шести мільйонів гривень на ремонт та реконструкцію театру, проте користуватись цими коштами ми не можемо без розпорядження КМДА, яке, в свою чергу, повинно ґрунтуватись на поданні управління культури міста.

Я називаю такі наміри злочинними і намагатимуся зробити все для того, аби суспільство дізналось про ще один факт цинічного ставлення до розвитку світової та національної музичної культури в Україні, до естетичного виховання людини».