Все вище, і вище, і вище!

Рік ще не доскакав до екватора, а від рекордів рябіє в очах! І знову тягне «итожить, что прожил». І, їй-богу, марно нарікають буркотуни, буцім життя у 2012-му стало остаточно нудним і абсолютно не збуджує. Уважніше пригляньтеся до наших реалій, як це недавно зробив один із закордонних представників Книги рекордів Гіннесса… І тоді миттю, засукавши рукави, помчите строчити в популярний талмуд новітні параграфи - Made in Ukraine.

1. Отож приїхав місяць тому цей благополучний діяч-спостерігач із Книги Гіннесса в нашу бідну батьківщину. Скуштував вареників у «Батьківській хаті». Подивився телевізор. І моментально «закарбував» золотими великими літерами ім’я Михайла Михайловича Поплавського у важкий імпортний гіннессівський том.

Теж мені рекорд! 55 годин надривного співу (місцями схожого на крик) у передачі-марафоні «Пісня об’єднує всіх» (Перший телеканал). Ми тут і не таке чули. І не таке бачили.

І взагалі - в мені давно жила монументальна впевненість, що «М.М.» (це давно не просто абревіатура, а дзвінкий бренд, який конкурує з ініціалами Мерилін Монро, котра теж «М.М.») уже довічно в цій книзі прописаний.

А якщо ні, то куди приїжджі чорнокнижники раніше дивилися?

Два десятиліття цей безжурний гіперактивний чоловік «навчає культури», а одна з правих рук нинішнього президента називає це навчання… - «розсадником несмаку та голих дівиць». Негайно записати з нового рядка таку сентенцію: «За двадцятилітнє навчання несмаку та голизни під прикриттям «культури» у Книгу рекордів Гіннесса заноситься ім’я…».

Якби Гоша Бенкендорф разом із Валідом Арфушем провели на своєму каналі телемарафон «Хоча б одна «клепка» в голові об’єднує всіх!» - і впродовж 55 годин ставили «М.М.» профільні для нього запитання, як ось: «Чим відрізняється Кафка від Шнітке?», а він ще й відповідав би без запинки, - тоді б визнали це рекордом справжнім, непідробленим, правовірним! А то все «бісівщина» якась чи спекуляція на національних атрибутах. Хоча сам «М.М.» залишається рекордсменом для громадського наслідування. Якщо постає запитання, «робити життя з кого?», то немає питань: із нього. Не володіючи «нічим» (у плані глибокого культурного базису чи вокальної надбудови), людина зуміла отримати «все» - аж до окремого рядка в держбюджеті. Молодець! Беремо приклад. І прагнемо до нових таких рекордів.

2. А чим не рекорд, панове хороші з гіннессівської книги, наше місцеве глобальне реаліті-шоу - «Помста і закон» (за мотивами індійських народних драм). У якому головними героями - важливі люди у високих кабінетах і деякі бранці в тюремних камерах. А безпосередніми учасниками та глядачами дійства щоденно стає вся країна. Скільки там нас ще залишилося мільйонів?

Без перепочинку, починаючи з 5 серпня 2011 року, двадцять дві години на добу чудового «шоу» і «реаліті». У всіх новинах, на кожній інформаційній стрічці. 24 години помножте на дні, що минули… Куди там Ксюші Собчак із її «Домом-2», де в скромний час цвірінчать благодурниці зграйки сексуально стурбованих... Наше шоу - всім реаліті - шоу, з трагічними поворотами, фарсовими перипетіями. І якоюсь апокаліптичною перспективою (не дай Боже).

3. А хіба не рекорд, достойний Гіннесса, - нищення історичного Києва зі швидкістю світла? Ось хто з вас, гіннессівці, приїхав сюди, взяв секундомір і підрахував, скільки прекрасних, справжніх старовинних цінностей за рекордний термін стерли з обличчя столиці ненажерливі «терміти»? Не встигли поплакати над знищеним Андріївським узвозом, як знову, на тобі, - починається «перебудова» Гостинного двору на Подолі. Двісті років на цьому Подолі стояв Гостинний двір - і нікому не заважав (його руйнували, а потім відновлювали, а він стоїть та тішить). А тепер прийшли «архітектори» й вирішили забабахати чергового багатоповерхового виродка. І заздалегідь, ще в серпні 2011-го, виключили цей двір із реєстру пам’яток архітектури.

Що ж для вас тоді «пам’ятки», нелюди? Хіба ті, які на Байковому? Та для вас скоро взагалі не залишиться навіть залисини на голові столиці. І бадьорим кроком - ради нових будов - підете зносити храми, церкви - те, чого більшовики не встигли знести. Звісно, можливе руйнування символу Подолу - черговий акт самогубства для влади, коли влада ще розуміє символи. Ви ж у Європу прагнете, з Америкою заграєте. То поцікавтеся в американців, які розкажуть, що у Вашингтоні, наприклад, ніхто колективно не божеволіє від рекордних забудов центру, - і там жодна будівля не може бути вищою за Капітолій.

В українських рекордсменів лишається незмінним тільки один гіннессівський принцип (у його архітектурному переломленні) - «Наша дура вища за всіх!».

4. Нам є чим пишатися перед зарозумілим п. Гіннессом і у сфері літератури. Так, тут ми знову попереду планети. Як відомо, Віктор Федорович оприлюднив для громади запаморочливу цифру за свої невидані ще літературні труди - аж 2 мільйони доларів! І загнав таким тарифом у ганебний тупик саму Джоан Роулінг. Тій довелося пихтіти не одну ніч, щоб видумати різні дива про витівки чарівників - і заробити всього 4 тис. фунтів (на першому етапі). А ось у нас - писати то писати!

І нічого скиглити місцевим малотиражним заздрісникам. Просто український автор найбільш високооплачуваних творів з оглядкою на Роулінг нам ясно дає зрозуміти - живете ви, друзі, у фантастичному світі, ось і не пручайтеся…

5. А тут ось ще який рекорд щойно стався. Суспільно активна дівчина Катя Чепура (загадковий для мене режисер із Театру імені Франка й учениця М.Поплавського) з групою вірних товаришів публічно заявила, що наш профільний міністр - «ворог культури». Нібито блокує «українську мову в кіно».

Я категорично проти навішування ярликів і стану грудьми на захист міністра культури. Мабуть, мені пощастило, але тільки-но відвідаю кінотеатр - виключно державна мова (за винятком неподобств, які зчиняють «Наша Раша» і «95 квартал»).

А ось якби Катя не тільки про кіно пеклася, а випадково ввімкнула телевізор - то зомліла б від прогресуючого «рекорду»… На українському ТБ у рекордний термін практично не залишилося української мови! Наче корова язиком злизала. Куди не тикни пультом - скрізь дружні іноземці. А на одному каналі тільки одна назва в куточку екрана нагадує про наявність конкретної держави. Це як, наприклад, уявити, що на державне телебачення Буркіна-Фасо в масовому порядку закинули всіх телеведучих із Гондурасу - і вони стали в іноземному національному ящику «аборигенами». Так і в нас.

Тому пасіонарним дівчатам - з метою привернення громадської уваги й до цього «рекорду» - потрібно на Сирці залізти на телевізійну вишку (на саму її верхівку) і вже на цій недосяжній висоті влаштувати акт публічного протесту… А ми пометушимося з представниками Гіннесса, виклянчивши їхній телефон у Михайла Михайловича.

6. І як на продовження теми. Ну абсолютно рекордне загострення українофобії в пострадянському мистецтві - всього лише за останній квартал! Що таке? Хіба цих людей інтернаціоналізму не вчили в радянських школах? Два фільми українських жахів - «Біла гвардія» і «Матч» - проштовхують на вітчизняні екрани невгамовні сусіди… «Навіщо?» - питається. (Втім, про це докладно написано в інших випусках DT.UA, не повторюватимусь.)

7. І, нарешті, сьомий і, на жаль, не останній рекорд із калейдоскопа нашої броунівської дійсності. Зверніть увагу на найактивніший і в усьому домінуючий «жанр» прекрасного, що прямо зрісся з неподобством реальності.

Цей жанр - пародії, наслідування-кривляння. Я не такий уже профільний знавець європейських реалій, але з усією відповідальністю можу припустити, що навряд чи у творчому й медійному просторі більш-менш цивілізованих країн наслідування та кривляння до такої міри (як у нас) тоталітарні й масштабні. Можна уявити, щоб чортову «Велику різницю» під керівництвом О.Цекала (якого інколи хочеться задушити в темному завулку за енергійне надвиробництво на ТБ) одночасно демонстрували відразу три центральні українські канали? Тобто Ткаченко, Богуцький, Зеленський… Навіть спеціалісти вже заплуталися, кому належать «права» на цього Цекала та в чому «різниця» його глобальної одночасної присутності на тому або іншому телеканалі.

Що там Цекало, він - лише один із підсніжників «в темно-синем лесу, где трепещут осины»… Де «з ранку до світанку» юродствують кривляки й наслідувачі - на всіх двадцяти загальнонаціональних каналах (які скоро обіцяють «оцифрувати»).

У мене поки що немає відповіді на трагічне запитання: чому пародії перемогли всі оригінали? Чекаю підказки залу. І розвитком природи цього карколомного громадського рекорду, можливо, займемося у найближчих числах.

Поки що поясню всім клакерам, блоггерам (та іншим ботам-гугенотам), чому немає в цих сумбурних нотатках трагічних «ноток» публіцистичного надриву й есхатологічних стогонів. А тому їх немає, що до різноманітних смертних гріхів належить і цей - смуток…

Отож не сумуйте, це далеко не всі «рекорди» з нашої реальності, яка активно дичіє.