«Відтінки сірого», анатомія літературної сенсації

49-річна лондонська телепродюсерка Еріка Леонард Джеймс нещодавно встановила відразу кілька письменницьких і видавничих рекордів. Її перший роман «П’ятдесят відтінків сірого» за останній час продано сукупним накладом 40 млн. примірників. Цей белетристичний старт, зважаючи на темпи успішності, перевершив дебюти Дена Брауна, Джоан Ролінґ і Стіґа Ларссона. Творчість приносить авторці щотижня близько 1 млн. доларів.

Нарешті, журнал Time без докорів сумління включив її ім’я до переліку 100 найвпливовіших людей світу - тих, котрі нас надихають, розважають, кидають нам виклик і загалом змінюють наш світ.

Етапи трансформації світу від місіс Леонард були такими. Майбутня мільйонерка прочитала «Сутінки» Стефані Маєр. Окрилена пригодами вампірів і вовкулак, вона у вільний від роботи, виховання двох синів та ведення домашнього господарства час скомпонувала фенфік, себто аматорське продовження оригіналу. Свій текст під псевдонімом Льодяний Дракон Снігової Королеви поширювала в інтернеті - якнайсприятливішому для такого штибу літератури середовищі. І коли кількість переглядів почала зашкалювати, письменниця, зрікшись наслідування, переробила його на еротичний роман з геть іншими героями, системою мотивів, тематикою та проблематикою.

Так народилася письменниця Е.Л.Джеймс, яка уклала угоду спочатку з маленькою компанією, що спеціалізується на електронних книжках (власне, вона й попросила прибрати роман з вільного доступу), а після гучного успіху «цифри» дійшло до паперового варіанту - за друк та промоцію «П’ятдесяти відтінків сірого» взялася філія престижного трансконтинентального видавництва Rаndom House.

Точніше, реклами чи промо, у звичному сенсі цих термінів, книжка вже не потребувала, оскільки завдяки блогерам та користувачам соціальних мереж щаслива звістка про народження нової літературної «зірки» поширилася з надзвуковою швидкістю. Дров у багаття докинула інформація з Голівуду, буцім за право екранізації тамтешні режисери мало не в чергу шикуються. Відтак на роботу претендують Кріс Вайц («Золотий компас»), Зак Снайдер («300 спартанців»), Софія Коппола («Труднощі перекладу»), Девід Слейд («Сутінки. Сага. Затемнення»), Бен Аффлек («Місто злодіїв»).

Аналогічний процес спостерігається й серед акторів. Найбільш вірогідними виконавицями головної жіночої ролі називають Ешлі Грін та Крістен Стюарт (обидві «вихованки» все тієї ж сутінкової саги про летючих кровопивць). За головну чоловічу роль поборються Ієн Соммерхолдер («Щоденники вампіра»), Раян Гослінг («Березневі іди»), але фаворитом перегонів вважається Кілліан Мерфі («Темний лицар»).

Доки фабриканти мрій планують зйомки, а читачі (і вже не тільки англомовні) змітають роман із полиць книгарень, критики все не виборсаються з шокового стану. Річ у тому, що химерному злету Е.Л.Джеймс нема ні логічних пояснень, ні естетичних виправдань. Позаяк «Відтінки…» - стонадцяте повторення казки про Попелюшку, тільки в сучасних декораціях і з присмаком насилля.

Університетська випускниця Анастейша Стіл бере інтерв’ю в молодого, надзвичайно заможного та неймовірно привабливого Крістіана Грея. Після чого магнат висловлює бажання познайомитися ближче, а дівчина не має ні сил, ні причин відмовити. Навіть на початку епопеї бідолашна поводиться наче хвора на пропасницю: «мені перехопило подих», «раптом зсудомило м’язи десь углибині живота», «серце калатає», «щелепа в мене відвалюється, і в голові не залишається жодної думки», «ноги перетворилися на желе». Історія стає трохи цікавішою, коли красень озвучує, що насправді він хоче не просто поцілунків, пестощів та любощів, а тотального контролю із застосуванням мотузок, ланцюгів, шкіряних рукавиць, різок та іншого фетиш-причандалля. Як терплячий наставник, він приносить коханій учениці посібники, докладно пояснює специфіку й унаочнює теорію під час практичних занять.

Сюжет роману, як неодноразово підкреслювала Е.Л.Джеймс, підказали їй власні сексуальні фантазії. А що належать вони виключно сфері садо-мазохістських утіх - то це вплив кризи середнього віку й особистих схильностей. І вона, авторка, аж ніяк не відповідальна за те, що її вподобання припали до душі жіноцтву від 16-ти і далеко старшому.

Здається парадоксальним, але на півтисячі сторінок натрапляємо всього на п’ять-шість відвертих сцен. У відсотковому співвідношенні - заледве десята частина тексту. І в цьому теж одна з причин зчудування критиків: події - заяложені, стилістика - примітивна, персонажі - ходульні, символіка назви - поверхова, еротики - мінімум. Ніби й оку ні за що вчепитися, але ж ось воно, письменницьке досягнення, чорним по білому зареєстроване у бухгалтерських книгах життя.

Проте ні феміністичні протести, ні зневажливі, хоча й загалом справедливі коментарі антипатиків творчості британки не здатні анулювати факт: Е.Л.Джеймс вдалося так скоригувати затерту байку про сердешну панночку і гордого принца, що роман обернувся на оду жінці як такій. Погоджуючись на ризиковану гру, Анастейша (коли не брати до уваги желейні кінцівки та задишку) поводиться, не на свій юний вік, розважливо. Погоджується не на все й не відразу. Докладно обговорює план дій, чим доводить візаві до шалу. Веде з ним електронне листування, сповнене натяків, дотепів і завуальованих провокацій. Відмовляється від коштовних подарунків, що взагалі немислимо в системі стосунків «пан - рабиня». Натомість Крістіан неухильно «втрачає обличчя» грізного домінанта: здається, ще кілька кроків - і букет, обручка, марш Мендельсона.

Майже непомітна рокіровка дозволила авторці втриматися на слизькому й (схоже, інтуїтивно) намацати заповітну «кнопку» публічної уваги. З одного боку, «Відтінки…» - це сіль на рану тим активісткам, які боролися за рівні з чоловіками права й, домігшись свого, виявили, що в патріархальній моделі були свої переваги (отже, чудовий матеріал для соціологів, психологів, журналістів та інших «говорунів»). З іншого боку - це вербальний фіміам представницям прекрасної статі, здатним у найскрутнішому становищі, мов шия головою, крутити чоловіками навсібіч. І взагалі бути «сірими кардиналами» при «королях» - з усіма вигодами для себе.