Відступати нема куди, попереду — «Оскар» в голлівуді так і не почули залп «аврори»

«Відступники» Мартіна Скорсезе, «Вавилон» Алехандро Гонсалеса Іньярріту, «Королева» Стівена Фрірза, «Маленька міс Щастя» Джонатана Дейтона і Валері Фаріса, «Листи з Іводзіми» Клінта Іствуда — п’ять фільмів, номінованих на «Оскар» (церемонія вручення відбудеться в Беверлі-Гілз увечері 25 лютого, у цей час у нас уже буде ранок). Акторка Сальма Хаєк цього тижня оголосила не лише перелічені вище картини-фаворити, а й список решти традиційних номінацій, що їх уподобав золотий «дядечко». За великим рахунком ніяких несподіванок у пасьянсах немає. Досконально й ретельно в цьогорічному «оскарівському» хіт-параді дотримано основних неписаних принципів Кіноакадемії: а) політкоректність; б) задана жанровість; в) патріотизм; г) резонансність (у світі); д) повага до сивин. Яка карта в цій грі виявиться виграшною?

Під пунктом «а» — «політкоректність» — тією чи іншою мірою можуть значитися дві стрічки: «Вавилон» і «Листи з Іводзіми». Перший фільм від Алехандро Гонсалеса Іньярріту вже здобув престижні призи в Канні і на «Золотому глобусі», але здається туманним відображенням торішнього тріумфатора «Оскара» — картини «Зіткнення». І там, і тут кілька історій про складні міжнаціональні стосунки, які перегукуються між собою. І там, і тут заплутаний клубок пристрастей, які до фіналу режисер потроху розплутує. У «Вавилоні» (у вітчизняному прокаті стартує з 1 лютого) дія симультанна: Америка, Марокко, Мексика, Японія. І обов’язкова мовна різноголосиця: англійська, іспанська, арабська, японська (навіть мова жестів глухонімих). Іньярріту — для багатьох режисер-маніпулятор. Алогічність його сюжетних поворотів — завжди строго прорахований «код» і завжди завбачливо захована «кнопка», яку постановник гучних стрічок «Сука-кохання» і «21 грам» натискає в потрібний для емоцій час, видушуючи необхідні сльози або усмішки. Це і добре, і погано. Погано для мистецтва, якщо під цим розуміємо не чисту технологічність-прорахованість, а сповідальність, тобто певне художнє од-кровення. За всіма прикметами головний «Оскар» і мав би бути присуджений «Вавилону»: у світі завжди неспокійно, і народи знову не хочуть дружити... Але, знову-таки, чи захочуть академіки дублювати свої торішні соціотематичні уподобання у зв’язку із «Зіткненням»?

Можливо, 2007-го за тим же «політкоректним пунктом» золото знову здобуде Клінт Іствуд за «Листи з Іводзіми»... Нагадаємо, що метр у свої поважні 76 років здійснив фактично подвиг Гастелло. Він підняв найскладніший історичний пласт — часи кінця Другої світової, кривава битва на острові Іводзіма. Причому дивиться він на ці події не мимохіть, не скоса, і, природно, не в лоб, а ніби з двох ви-хідних точок (ще одна частина цієї ж кінодилогії називається «Прапори наших батьків»). З одного боку, Іствуд створив велику батальну фреску. З іншого — дотримуючись усіх правил пристойності, дав висловитися і своїм, і чужим. Як для історичної теми — це важливий момент, оскільки декларується неупередженість режисера. І його ж патріотизм — це вже пункт «в».

Іствуду у зв’язку з «Іводзімою», звісно ж, варто було б вручити «Оскар» і за пунктом «д» — «за сивини» — оскільки не кожен у його віці ризикне взятися за настільки складнопостановочну історію: техніка, люди, коні, літаки. Втім, і художні чесноти дилогії Іствуда американські критики відзначають без застережень. Утім, чи не забагато золота на одну сиву голову? Особливо після відносно недавнього оскарівського тріумфу Іствудової «Крихітки на мільйон доларів» і після бездоганно виконаної і також поміченої академією «Таємничої річки»?

У всякому разі, суперник за пунктом «д» на майбутній церемонії у Клінта Іствуда вже якийсь до прикрого передбачуваний — так, це Мартін Скорсезе. Цього разу зі своїми «Відступниками» — живою, енергійною, бурхливо-жанровою (це, до речі, пункт «б» в оскарівській картковій грі) і своєрідним переспівом відомого гонконгського хіта «Подвійна рокіровка». Переспівувати — не означає «підспівувати». У Скорсезе екшн-сюжет дихає особливим подихом — повітрям американських підворіть, освіжувачем у поліцейських офісах. У вигинах цієї детективної шаради ні-ні, та й промайне посмішка-глузування чи то режисера, чи то Джека Ніколсона (у ролі хрещеного батька). Попередній фільм Скорсезе «Авіатор» (за всього багатства та трагікомізму біографії Г’юза) виявився сонливою і багато в чому штучним виробом. І ситуацію за великим рахунком не врятували ні Леонардо ді Капріо, ні інші відомі. «Відступники» ж — бенефісна картина, яка хвацько й бешкетливо обігрує старі кінокліше, тут чудові «виходи» у ді Капріо, Метта Деймона, Марка Уолберга (його, до речі, номіновано на «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану). Ніколсон, на жаль, не потрапив до жодної з номінацій, хоча його робота — справжня окраса стрічки, яка мала у світі дуже непогані касові збори.

Хай як дивно, але є деякі шанси здобути головний «Оскар» і в «Королеви», створеної англійським живим класиком Стівеном Фрірзом. Тут уже пункт «г» — «резонансність». Як відомо, це фільм про долю королеви Єлизавети ІІ після того, як трагічно загинула принцеса Діана. Картина справила на батьківщині просто фурор. У ролі Єлизавети — Гелен Міррен (її номіновано за «найкращу жіночу роль»). І цього ж року, що симптоматично, на «Оскарі» досить потужне британське «лобі». Та ж таки «Королева» претендує на премію відразу в шести номінаціях. Рекорд установила жіноча «категорія»: окрім Міррен також значиться Джуді Денч («Нотатки про скандал») і Кейт Уїнслет («Маленькі діти»). Коли врахувати, що Пенелопа Крус (із «Повернення» Педро Альмодовара) представляє іспанську лицедійську школу, то єдиним досягненням цієї ж школи в Америці (по жіночій лінії) була і залишається незрівнянна Меріл Стріп. Вона одна-єдина віддувається за своїх бездарних співвітчизниць у престижній номінації зі своїм «Дияволом», який носить Prada. Що ж до британок, то розчулений Тоні Блер навіть вибухнув зворушливим спічем, зауваживши, що всі ці численні заявки на «Оскар» є фантастичною новиною і реальною оцінкою зростаючої сили британської кіноіндустрії. І тут, до речі, буде не зайвим нагадати про те, що торік британська кіноіндустрія пішла вгору після того, як уряд Сполученого Королівства послабив податковий пресинг на виробництво кінокартин. У результаті загальний бюджет британських фільмів сягнув майже 840 мільйонів фунтів стерлінгів — за минулий рік. Нового року, за прогнозами кіноекспертів, ця цифра різко зросте.

Скидається на те, що немає жодних шансів на статуетку в картини «Маленька міс Щастя». Ця назва, як приший собаці хвіст. Тим більше що в номінації за найкращу режисерську роботу картина пролітає, мов фанера над Беверлі-Гілз — тут, окрім чотирьох згаданих головних конкурентів, значиться стрічка «Рейс 93» режисера Пола Грінграсса. Тож справді непросто спрогнозувати, яка оскарівська карта цього разу виявиться козирною. А головне — політзатребуваною (на думку кіноакадеміків).

Деякі несподіванки «оскарівського» пасьянсу. Один із найуспішніших фільмів року — «Повернення» Педро Альмодовара — з якихось академікам зрозумілих причин узагалі не потрапив до номінації, котра представляє на «Оскарі» неангломовну кінопродукцію. Відзначилася в жіночій графі Пенелопа Крус — і край... На радість нашій Оксані Байрак, чия «Аврора» теж не потрапила до номінації, і тепер можливий привід для порівняння: от бачите, не тільки ми... Лідером за числом номінацій виявилася стрічка «Дівчата мрії» з Едді Мерфі у головній ролі. Ця екранізація старого хіта 1980-х потрапила до восьми неосновних категорій, а в основних її вперто проігнорували. Сім номінацій у «Вавилона», шість — у «Лабіринту Фавна» (його, вочевидь, і визнають «найкращою неангломовною картиною»).

Деякі з основних номінантів. «Найкращий актор»: Леонардо ді Капріо («Кривавий алмаз»), Райан Гослінг («Половина Нельсона»), Пітер О’Тулл («Венера»), Вілл Сміт («Погоня за щастям») і Форест Вітекер («Останній король Шотландії»). Найкраща чоловіча роль другого плану: Алан Аркін, який зіграв у «Маленькій міс Щастя», Джек Ерлі Гейлі та Едді Мерфі з «Дівчат мрії», Джимон Гаунсу з «Кривавого алмаза» та Марк Волберг із «Відступників». Адріана Барраца і Рінко Кікучі («Вавилон»), Кейт Бланшетт («Нотатки про скандал»), Абігайль Бреслін («Маленька міс Щастя») і Дженніфер Гадсон («Дівчата мрії») — «Найкраще виконання жіночої ролі другого плану».

Деякі здобувачі «Золотої малини» (за найгірші кінодосягнення).

Фільм «Основний інстинкт-2» здобув одразу сім номінацій на премію. Зокрема, стрічку номіновано також на звання «Найгірша кінокартина року». Конкуренцію нездійсненому тріумфальному поверненню Стоун на олімп Голлівуду складуть сестри Гіларі та Гейлі Дафф, які також можуть бути названі найгіршими акторками за картину «Реальні дівчатка» про двох багатеньких сестричок, яким довелося замислитися про те, звідки беруться гроші.