ВІДРІЗАНА «СКИБКА»?

У червні нинішнього року на базі кіностудії «Ялта-фільм» створено спільне українсько- російське акціонерне підприємство «Ялтинська кіностудія». У грудні на переговори про майбутнє кіностудії до Криму приїхали міністр культури Росії Михайло Швидкой, його заступник і керівник російської кінематографії Олександр Голутва, керівники департаментів Міністерства культури РФ Сергій Лазарук та Віктор Глухов, генеральний директор ТОВ «Кінокомпанія «Арчі-фільм» Андрій Аршинов, а також представники банків, які фінансують російську кінематографію. Для зустрічі з ними були записані міністр культури України Богдан Ступка, його заступник Ганна Чміль, начальник відділу кінематографії міністерства Микола Мазяр, проте ніхто з них не прибув. Тож російським кінематографістам довелося задовольнитися переговорами з керівництвом Криму. У цій історії з Ялтинською кіностудією давно вже привертає увагу підвищений інтерес до неї з боку російських кінематографістів, одностороння позиція Криму та вражаюча відсутність будь-якої зацікавленості з боку українського Міністерства культури...

Активний інтерес російських кінематографістів до ялтинського кінофеномена можна зрозуміти — без колишньої «Південної бази радянської кінематографії» російському кіно розвиватися важко, адже на ялтинській натурі можна знімати практично весь рік будь-які «пейзажі земної кулі», чого немає практично ніде в Росії. По-друге, Ялтинська кіностудія і духом, історично, починаючи ще з Ханжонкова, переважно російська. По-третє, власник студії, себто Крим, через низку обставин більше схильний до того, щоб у Ялті панувало російське, а не українське кіно. По-четверте, нинішній генеральний директор студії Валерій Пендраковський — кримчанин і москвич одночасно й за духом, і за творчістю, та й головою ради новоствореного ЗАТ не випадково став не українець, а перший заступник міністра російської культури Олександр Голутва. І на переговори в Ялту з Москви приїхало 12 чоловік від російської культури та бізнесу, а спілкуватися вони мали тільки з трьома українськими діячами, та й ті не прибули. Давно вже складається враження, що для України Ялтинська кіностудія не просто відрізана скибка, а й тягар, якого намагаються позбутися. А представники російського кінематографу аж ніяк не прагнуть забрати все собі, навпаки — вони декларують Ялтинську студію як «плацдарм для українсько- російського співробітництва в галузі кінематографу», пропонують провести 2001 року кінофестиваль «Тиждень російсько-українського кіно» (хтозна, може, таке кіно й можливе), проте через відверту пасивність української сторони все зависає в повітрі...

Авжеж, останніми роками українському кіно було не до Ялтинської кіностудії. Якщо за радянських часів тут одночасно працювали по п’ять-шість знімальних груп, і практично кожен третій фільм колишнього СРСР знято за участі Ялтинської студії, то до 1999 року вона повністю занепала. І виробничу, і творчу базу втрачено. Те, що залишилося в Ялті, важко назвати кіностудією, — лише стіни, куди знімальні групи приїжджають знімати натуру. За оцінками фахівців, сьогодні за оснащенням вона відстає від «Мосфільму» на 25 років. Проте очевидно, що українські діячі від культури всі ці роки тільки бідкалися з приводу труднощів та безгрошів’я, тоді як росіяни, живучи в не менш складних умовах і в не меншій бідності, спромоглися згрупуватися й успішно розв’язують проблеми у видавничій, театральній, а тепер і в кінематографічній справі. На такому тлі горезвісну українську байдужість до свого майна та можливостей просто важко зрозуміти...

З іншого боку, Ялтинська кіностудія ніколи не була такою забутою та далекою для України, як тепер. За період з 1908 до 1919 року фірма Ханжонкова зняла 370 художніх, документальних і наукових фільмів, зокрема такі, як «Мазепа», що безпосередньо стосуються України, кіноосвітні програми для шкіл Києва, Харкова.

З червня 1999 року йде процес відродження студії, пов’язаний з ім’ям Валерія Пендраковського. Саме тоді було підписано угоду між Держкомітетом РФ з питань кінематографії та Міністерством культури Криму про співпрацю в царині кіновиробництва. У листопаді того ж року Верховна Рада Криму прийняла постанову «Про заходи для стабілізації й оздоровлення діяльності Кримської державної кіностудії «Ялта-фільм». Уряд автономії включив кіностудію до переліку підприємств, що мають увійти в економічну зону пріоритетного розвитку, створену в Ялті указом Президента України. Це гарантує пільги інвесторам, вони звільняються від митних зборів та платежів, сплати ПДВ. Зацікавлені Валерієм Пендраковським і Олександром Голутвою, яких можна назвати справжніми патріотами Ялтинської студії, інвестувати кошти в кіностудію погодилися Національний космічний банк Росії, колишній Зовнішекономбанк СРСР, створена інвестиційна фірма «Поліком-Вест». Нинішнього року студія виконала два замовлення з Росії — фільм «Двоє товаришів» Пендраковського та «Щоденник його дружини» Олексія Учителя знято «за участі Ялтинської кіностудії». І обидва непогано пішли — фільм Учителя висунуто на конкурс «Оскара», а фільм Пендраковського вже одержав приз на фестивалі «Кіношок».

У планах студії на наступний рік уже три власних проекти — фільм «Та, що біжить по хвилях» за Гріном, фільм «Першокурсниця», який почнуть знімати вже в січні, і телесеріал для російського телебачення. За період дії проекту, до січня 2008 року, кіностудія має освоїти 17 мільйонів доларів. Перший прибуток за цим проектом планують одержати 2003 року на суму 60 тисяч доларів. До кінця 2007 року прибуток зросте до 450 тисяч доларів на рік, а відрахування в бюджет за ці роки сягнуть 4 мільйонів доларів.

Але все це за умови, що буде розв’язано всі проблеми щодо співробітництва України та Росії на ялтинській кіношній ниві. Головна з них полягає в тому, що Верховна Рада Криму однією рукою 19 червня 1999 року прийняла рішення про оздоровлення студії, а другою — 3 березня 2000 року внесла її в список підприємств, які не підлягають приватизації. З’ясувалося, що за радянських часів не оформлено належним чином і відведення землі під студію, і тепер їй загрожує розпродаж території за борги, як це сталося з ділянкою в районі колишньої Чайної гірки, де продано знімальні ангари. Таким чином, бізнес- план 2000 року з переоснащення й оздоровлення студії практично не реалізовано...

На зустрічах російської делегації в парламенті та в уряді Криму і Леонід Грач, і Сергій Куницин обіцяли вирішити питання з землею, зняти заборону на приватизацію. Сергій Куницин навіть сказав, що Крим не заперечує, щоб і контрольний пакет акцій «був на тому боці», попри те, що при створенні ЗАТ «Ялтинська кіностудія» 51 відсоток акцій залишали Криму, а 49 віддавали Росії. Отже, для майбутньої студії не має жодного значення те, що при розпаді Союзу вона відійшла до України, незабаром у ході приватизації фактичними господарями на ній стануть росіяни. Під час поїздки Кримом російська делегація активно цікавилася й можливостями кінопрокату в Криму, перспективами створення кіномайданчиків для проведення масових заходів. Спочатку йдеться про створення росій- ських кінотеатрів у Сімферополі та Ялті. Це означає, що в перспективі весь простір кінопрокату, як сьогодні книжковий ринок, захоплять російські фільми, відповідно виручка від нього також буде «на тому боці». Росіяни планують проведення в Криму «Тижня сучасного кіно», на якому готові виставити, за словами Валерія Пендраковського, 15—20 фільмів. Чи готова українська сторона виставити стільки ж і такої самої якості, чи виставить один фільмик, який загубиться серед російської маси? Не думати про це сьогодні представникам українського кіно принаймні легковажно.

Адже на порозі століття загальної конкуренції, і чим далі, тим більше Крим стає ареною суперництва України та Росії буквально в усіх сферах життя. ХХI століття, попри всі пишномовні заяви про співпрацю та спільні цілі, буде століттям конкуренції українського та російського мистецтва, і нічого не робити для перемоги — те ж саме що відразу відмовитися від впливу на душі людей на цьому географічному просторі й добровільно віддати територію. Ясна річ, це справа не так самого мистецтва, як політиків і організаторів у царині мистецтва — міністерств, уряду, парламенту, адміністрації Президента, партій, нарешті. Саме з цієї причини відновлення Ялтинської студії не проблема мистецтва, а проблема політики. Загалом сумне становище нашого кіновиробництва й кінопрокату для розв’язання цієї проблеми не має вирішального значення, адже стан кіно в Росії, як і економіки в цілому, коли порівняти її масштаби з нашими, не набагато кращий. Просто річ у тому, вважають у Криму, що в Москві звикли і вміють дивитися вперед, а в Києві цього ще не навчилися...

Ялтинська кіностудія ніколи не стане основною базою українського кінематографу, це зрозуміло. Проте без неї українське кіно буде значно біднішим, а можливості — обмеженішими. Та й відмовлятися від того, що вже є в руках, якось нерозумно само собою...

Отримавши матеріал нашого власного кореспондента з Криму, редакція зв’язалася телефоном з заступником міністра культури і мистецтв України Ганною Павлівною Чміль і попросила прокоментувати ситуацію, яка склалася на Ялтинській студії, і неучасть української сторони в зустрічі з делегацією з Росії.

Ганна Павлівна пояснила, що Ялтинська студія перебуває в комунальній власності і розпоряджатися нею наше міністерство не може, а грошей, які могли б сьогодні бути вкладені Україною в її розвиток, немає. Як член Опікунської ради студії вона бачить лише позитивний момент у тому, що Росія готова вкласти інвестиції в розвиток цієї студії. На думку пані Чміль, наша держава лише виграє від цього, одержуючи прибуток від працюючої кіноіндустрії, а не такої, що простоює. Крім того, згідно з договором українські кінематографісти зможуть використовувати цю базу для зйомок. Фінанси ж передбачається сьогодні вкласти в акціонування і технічне переоснащення Одеської кіностудії, що має також стати південною базою національного кінематографу.