ВІДКРИТТЯМ «КІНОТАВРА» ЗАПРАВЛЯВ «БЛАЗЕНЬ БАЛАКІРЄВ»

Струсити із себе зимово-весняну сплячку, яка затягнулася нинішнього року, Сочі допоміг «Кінотавр». Човниками почали снувати численні машини й автобуси, звозячи гостей і учасників фестивалю в «Перлину», що вже чотирнадцятий рік є затишним домом «Кінотавра».

На фронтоні Зимового театру розтягнувся велетенський екран, а перед ним рівними багатотисячними рядами вишикувалися крісла для глядачів —шанувальників фестивальних видовищ. Їх рік у рік більшає. Люди з усіх куточків країни їдуть відпочивати, чергуючи сонячні та морські ванни з вечірнім таїнством світіння кіноекрана. Море набуває глибокого синього кольору зоряної доріжки, що традиційно простяглася від «Перлини» до Зимового театру.

І ось під захоплене ревіння глядачів, топчучи ногами срібні зірки, пройшли в зал упізнавані й улюблені обличчя, котрі носять зоряні імена. Привітали присутніх губернатор Краснодарського краю Олександр Ткачов і мер міста Сочі Леонід Мостовой. А потім усі події в залі транслювалися на великий екран.

Церемонія почалася хвилиною мовчання — кіносвіт прощався зі знавцем «кохання по-російськи», відомим артистом і режисером Євгеном Матвєєвим. Потім ведучі — Ірина Лачіна й Олександр Флярковський — по черзі викликали на сцену Богдана Ступку, який очолює журі
Х Міжнародного кінофесту, і Валерія Тодоровського — главу основного журі ХIV ВРКФ. Разом із ними вердикт виноситимуть: знавець смаку й ціни слова Тетяна Толстая, Євген Дога, який тонко диференціює звуки, розумний чиновник від кіно Сергій Лазарук, «кінознайка» Андрій Плахов, Дмитро Месхієв — він утвердився в молодій кінорежисурі, Сергій Мачильский — оператор, що вміє оцінити графіку кадру, й окраса екрана та сцени акторка Катерина Гусєва.

Нинішнього року відкриття «Кінотавра» збіглося з трьохсотріччям граду Петрового. Тому цілком закономірною була поява на сцені царя-реформатора Петра I і його дружини — першої російської цариці-німкені — Катерини. Образи героїв останньої п’єси затятого кінотаврця Григорія Горіна «Блазень Балакірєв» утілили, як і на сцені Ленкому, президент «Кінотавра», незрівнянний Олег Янковський і володарка «Золотої маски» за вищевказану роль Олександра Захарова. Вони й викликали на сцену свого блазня Балакірєва, котрий пронизливою фінальною мелодією спектаклю задав тон фестивальному марафону. Не виходячи з образу, цар Петро розбив традиційну тарілку, і побіг, як у пісковому годиннику, невпинний фестивальний час.

Сьогодні, коли я пишу цей репортаж, фестиваль перебуває у своєму зеніті, половину фільмів уже представлено глядачам і журі, але друга і, як годиться, краща — попереду. Тому відкладу розмову про основну програму, «Панораму» й дебюти на огляд, зараз лише дозволю собі зробити припущення про ймовірних лідерів, які цікаво буде порівняти з вердиктом журі.

На жаль, на шляху до кінотаврського екрана тихо загубилися картини Сергія Соловйова й Олексія Учителя, кілька цікавих дебютів тощо — позначається нездорова конкуренція в московських фестивальних верхах. Тут, здається, свою роль могло б відіграти Міністерство культури, до складу якого входить тепер Держкіно, — в усьому світі власні картини в обов’язковому порядку представляються на національному огляді, найбільшим із яких є ВРКФ, що не заважає їм потім брати участь у найпрестижніших міжнародних кінооглядах як у своїй країні, так і за кордоном. У кінотаврському ж конкурсі сусідять імена метрів і нікому не відомих дебютантів. Безумовний претендент на приз якщо не журі, то президентської ради — фільм Ельдара Рязанова «Ключ від спальні». Гадаю, серед призерів обов’язково буде «Кармен» Олександра Хвана і «Бабусі» Геннадія Сидорова. Можливий претендент — «Кавказька рулетка» Федора Попова, не так за кінематографічні достоїнства, як за тему і чудову, як завжди, роботу Ніни Усатової. Гадаю, не залишиться поза рамками уваги журі видовищне різноцвіття «Другої нареченої імператора» — чергова серія «Таємниць двірських переворотів» Світлани Дружиніної. Щоправда, фільм млявий, подієво аморфний і більше скидається на спільний виступ хору ім. П’ятницького й ансамблю танцю Ігоря Мойсєєва.

Не ризикну назвати гаданих лідерів «Панорами», де журі, що складається з продюсерів, визначить лише їм відомі пристрасті простого глядача, іменованого народом.

Поки що, на мій погляд, головною подією фестивалю було святкування 40-річчя фільму Георгія Данелія «Я простую по Москві». Світлий образ дівчини, яка бреде під теплим дощем, незабутнього шістдесятника Геннадія Шпаликова досі притягальний до спазмів у горлі. Як і раніше, насичений позитивною енергетикою екран випромінює в зал заряд константи добра. Подорослішавши на сорок років, герої й творці картини — Георгій Данелія і Вадим Юсов, творець чудової музики до фільму Андрій Петров, Галина Польських і Євген Стеблов, Олексій Локтєв і Микита Михалков, який спустився з піднебесся оскароносної слави у своє акторське дитинство, — усі були рівні, як колись на знімальному майданчику, коли ніхто не знав, що вони творять класику.

Перегляд картини «Я простую по Москві» — як ковток свіжого повітря, як теплий і швидкоплинний липневий дощ — завжди своєчасний і завжди необхідний. По закінченні картини артисти знову зійшли на сцену, наспівуючи відому пісню, рядок із якої дав назву фільму, і весь зал навстоячки підспівував їм. Подумалося, добре було б влаштувати таке свято киянам. Повірте, це не ностальгія, просто бажання, щоб глядач побачив і зміг знову оцінити на великому екрані справжнє кіно, зустрівся з його героями.

Наступного тижня вже будуть відомі імена переможців, а поки що — «Кінотавр» триває...