Ви кажете, у житті все просто? Гран-прі поліського літфоруму удостоївся харківський інженер

Фестиваль сучасної української літератури «Просто так» увосьме пройшов у Коростені Житомирської області. Нинішнього року журі розглянуло літературні твори різних жанрів більш ніж двохсот авторів із усіх регіонів України, відібравши лише 14 із них.

Багато хто з тих, хто приїхав до Коростеня на літсвято «Просто так», уперше опинився в чарівному містечку українського Полісся. В єдиний конкурс­ний день там розгорнулися народні гуляння, звучала українська пісня — святкували День міста. Відомий історичний факт: у давні часи Коростень, виявляється, був серйозним конкурентом Києву. Тому «матір міст» навіть сплачувала данину Іскоростеню (так його тоді величали).

Це місто неодноразово було зруйноване Але відроджувалося знов і знов. На гербі Коростеня написано: «Не згоряй ніколи!» Вперше це місто спалила ще княгиня Ольга, вдруге воно жорстоко постраждало від монголо-татар (спалили все!), а втретє Друга світова війна пройшлася вогненним смерчем… Потім, уже в наше «світле» теперішнє, поліський Коростень торкнулася й чорнобильська трагедія. Проте це місто, як Фенікс, щоразу поставало з попелу.

Абсолютно всім учасникам давався 10-хвилинний шанс — виступити і полонити... Журі визначало долю головного призу — це 10 тис. гривень і ноутбук фірми «Діавест». До останньої хвилини, правда, еквівалентом гран-прі була наполовину менша сума — тобто п’ять тисяч гривень. Але... преміальний фонд різко зріс.

Річ у тому, що фундація «Мо­лода демократія» (Люблін, Республіка Польща) та Коростень уже два роки співпрацюють, втілюючи Систему управління якістю. Голова фундації Павло Боболович (до речі, він досконало володіє українською), дізнавшись, що місто черговий раз збирається приймати в себе літературні таланти, вирішив підтримати акцію, додавши до початкової преміальної суми ще стільки ж. «Не може бути суспільство без літератури!» — такий девіз польського демократа. Відповідно, премії за перше, друге та третє місця в кожній із п’яти номінацій визначалися сумою в 1000, 500 і 250 грн.

Ідейний натхненник фестивалю, член журі, письменник Валерій Не­чипоренко зауважив, що, порівняно з минулим роком, коли «Просто так» нараховувало десятки здобувачів, а гонорари вимірювалися тільки сотнями гривень, нинішнього року відчутний прогрес — учасників стало вдвічі більше, а премії обчислюються тисячами... Так і до мільйонів недалеко!

* * *

Василь Шкляр зронив мимохідь: «Хочу сказати просто так... У Коростені я вперше, тому що вперше цей фестиваль проходить під патронатом Національної спілки письменників. Але якби всі, хто причетний до літератури, знали, що тут відбувається, в залі б ніде було яблуку впасти. Цього разу переміг поет, якого я побачив і почув вперше. Ця людина мене просто вразила…»

…Ішлося про харків’янина Олександра Бобошка, якому й дістався гран-прі «Просто так».

— Взагалі-то, я — технічний працівник, інженер за освітою, і моя філологічна освіта закінчилася ще в середній школі, — трохи зніяковіло зізнавався «ДТ» Олександр Бобошко. — Писати вірші почав ще з дошкільного віку. У мене в «багажі» вже дві збірки поезії, і друкуюся я з 1994-го. Двічі був дипломантом і лауреатом обласних літературних семінарів «Молода Слобожанщина». Іноді кажуть про філософічність моїх віршів, мені важко про це судити, хай уже краще це оцінить читач. Стимул до творчості дає, як правило, конкретна подія як особистого характеру, так і глобального. Я харків’янин і в основному розмовляю російською, а ось моя поезія народжується українською...

* * *

У номінації «дитяча література» (до речі, тут поряд з усіма змагався й семирічний Богдан Гандзюк — і він був заохочений спеціальним призом) перша премія дісталася Галині Соловей за її «Казку про жабу». Цю багато в чому повчальну розповідь про людей і жаб можна зарахувати і до дитячої літератури, і до «чтива для дорослих». До речі, Галину Соловей відзначили також спеціальною премією «За гуманізм у літературі» від польської фундації «Молода демократія». Друга премія в цій номінації не присуджувалася, третю отримав киянин Сергій Цушко.

Що ж стосується наших українських гумористів-самородків, то, на жаль, вони мали досить посередній вигляд. Можливо, телевізійний шоу-бізнесовий «гумор» вже остаточно підім’яв під себе той живий український сміх, який випромінював іскрометність і життєствердне начало у творчості Глазового, Олійника, Сома, багатьох інших? Тому в «смішному жанрі» першу та другу премії журі фестивалю вирішило не присуджувати. Третя премія — Григорія Соломончука зі столиці. Призи в гумористичній номінації вручав Юрій Луканов, і він відразу експромтом склав чотиривірш на злобу дня: «Сиджу в журі, жахливий стан, Жаба душить, ніде правди діти, Мушу я — нікчемний графоман — Нікчемних геніїв судити...»

* * *

Тепер — на територію вітчизняної критики та літературознавства... Майже неорану, слід зазначити, територію. Тут було присуджено дві треті премії: одна — киянинові Дмитру Дроздовському за працю «Лет Демона, Метатеорія одного вірша: три плани вираження поетичної матерії, Ловець «Таємниці» Юрій Андрухович, або Сім днів, які змінили світ» та 70-літньому киянинові Юрію Отрошенку, який повеселив журі та публіку своїм «Пригодницьким перекладацтвом». Другу премію в цій самій номінації заслужила львівська письменниця Марія Якубовська за «Есеї про сучасну українську літературу». Михайло Бриних, який нагороджував переможців, зауважив: «Нинішнього року справжньої критики практично не було. І перед журі постала проблема вибору з порожнечі…»

* * *

У номінації «Проза» також обійшлися без першої премії. А ось другу отримала Оксана Хмелевська (Київ) за «Осінню п’єсу за участю п’ятьох». Вона підкреслено театрально подала свій експресивний твір — постійна зміна шаликів та парасольок: «Від жовтих яблук проблеми, без них — не можна… це щастя, що в мене амнезія… бажання — реальні збулись, нереальні — ще попереду...» Дві треті премії отримали Дмитро Бондаренко (Дніпропетровськ) — оповідання «Пістолет» і Олександра Гандзюк (Луцьк) — «Син України».

Учасників фестивалю багато в чому вразила Валентина Павленко з Вінницької області. Не зовсім розібравшись із умовами конкурсу, вона приїхала без запрошення. Мовляв, спочатку не було електронної пошти, а коли відправити віртуальне послання стало можна, то прийом робіт уже завершився. І все ж за її пронизливі вірші, які не залишили байдужими нікого, було вирішено нагородити вінничанку двома заохочувальними преміями. Також заохочувальні премії фестивалю отримали ще два учасники позаконкурсної програми — Володимир Ященко (Коростень) і Тетяна Дінцис (Київ).

Відзнаки та подарунки одержали юні учасники Ольга Силюк, Вікторія Яремчук, Марія Русецька (всі з Коростеня).

* * *

Мабуть, можна довго (і окремо) говорити про теперішній літературний процес в Україні, про його стан, про його «градус». Мовляв, є лише його зовнішня оболонка, а внутрішнього якісного наповнення найчастіше немає, немає й наступності поколінь. Однак «Просто так» трохи подкоригував скептиків і песимістів: так, справді не все просто; інколи навіть дуже складно (і у видавничій ніші, і в художній сфері), проте... Кожен час диктує свій стиль. І на цьому, на нашому нинішньому відтинку (а часто це час низьких істин) є місце і піднесеним обманам... Тому, чим і є щирі літературні пориви людей із різних населених пунктів, із різних соціальних верств, і мабуть, у житті декого з них теж «усе непросто». Тому лише слово і є для них тієї віддушиною, яка допомагає зцілити себе й піднести ближнього — якщо, звичайно, той почує (або прочитає).

Постскриптум: гості й учасники поліського літфоруму настійно попросили організаторів залишити цей фестиваль «на місці» — у тихому мальовничому Коростені і «в жодному разі не переносити його до Києва!»

Уже традиційно форум «Просто так» щорічно проводиться під патронатом міського голови Коростеня та Національної спілки письменників України. Фестиваль підтримали «Дзеркало тижня» й вітчизняний виробник комп’ютерів компанія DiaWest — вони виступили генеральними спонсорами. Інформпідтримку надає компанія УНІАН.

На відкритті фестивалю мер Коростеня Володимир Москаленко зауважив: «Форум «Просто так» — родзинка поліського краю. Зрозуміло, що ми живемо не в найкращі часи, якщо виходити з економічних міркувань. І тішить, що це свято слова збіглося з Днем міста. А в нас є що подивитися — це і купальня княгині Ольги, і пам’ятники — князю Малу та українському тризубу. Дуже хочеться, щоб у майбутньому наш літфестиваль «Просто так» був зведений уже в рамки міжнародної акції».

«А душа буде жадібно пити...»

Строфи від переможця: вибране Олександра Бобошка, володаря Гран-прі «Просто так»

Закусивши дощ окрайцем неба,

Засинають велетні-дерева.

Все життя — гонитва.

За ганебним?

Боротьба за славу та

за рейтинг.

О, мовчання теплого повітря!

Порох мокрий. Порухи відсутні.

Доїдає залишки проміння

Звір голодний —

невситима сутінь…

Не клич мене... Зів’яло клечання.

Нове — не скоро ще.

Десь тут, між криками лелечими,

Постане сховище.

Картоплю нашу вепри вирили,

Жита не сіяні...

Передували

Вербній

вибори:

Ото месій було!

Не тих ми, видно, славословили,

Не тих стрічали ми.

Покрились пилом наші слогани,

Думки — печалями.

Не клич мене... Трава некошена

Ще тільки сниться нам.

Повітрям повні наші кошики,

А не суницями...

* * *

Розділити зі псом

свій зіпсований настрій —

Символ року не зрадить.

Зарадить. Залиже...

Що до нас тут було?

Що ростиме по нас тут?

Уподібнись, о серце,

тривкому залізу!

Хай далекі світи

нас зі світом примирять.

Хто раба недовичавив?

Годі кричати:

Проштамповано ксиви,

заплачено мито.

Нам — у затишне...

Нас там чекають? Звичайно!

Сплине час. Ми країни

полюбимо інші,

Розпрощавшись навік

зі своєю невмитою...

А потойбіч

розквітлі болітимуть

вишні,

Та собака покинутий

голосно витиме...

* * *

Не забрати з собою у вічність

Ні коханок, ні стомлених коней...

Товариство обмежиться

звичним:

«Нерозумний, ну що ж ти

накоїв!»

І знайдуть, і очистять від пилу

Пожовтілий усміхнений знімок.

А душа буде жадібно пити

Сум ікон, припорошених снігом...