ВЕСНЯНА ІНВАЗІЯ

Інвазія (лат. invasio — нашестя, напад) — зараження організму людини або тварини глистами, комахами та ін.

Із словника іншомовних слів

Без авангардистів творче життя було б сірим, як лондонський туман, і стандартним, ніби сніданок джентльмена. Та й загальноосвітню цінність новітнього мистецтва відкидати не варто. Якби я не побував у Центральному виставковому залі Спілки художників на виставці під назвою «Інвазія», то, може, й вік прожив би, так і не дізнавшися, що те слово означає. А так довелося словник погортати. Правда, на початку огляду мало не трапився казус — я ледь не зарахував до витворів якогось неординарного митця три хитрих механізми, заплямованих фарбою. Але, прочитавши напис «Укладчик гидравлический УГ-300. Боровичского опытного завода», зрозумів, що ці зразки індустріального стилю просто забули забрати робітники, які недавно фарбували стіни.

Наступний експонат уже справжній — комп’ютерно-графічні вправи Миколи Гончарова у стилі Вазареллі знову примусили гортати словник, назва роботи «Білі міріазні структури» (гр. mirias — десять тисяч) стала після цього цілком зрозумілою. Подальше ознайомлення з експозицією трішки прояснило суть виставки — протест проти роз’їдаючого людську свідомість паразита ненависті. Не всім митцям це завдання до снаги. Не сприймаються як оригінальні дзеркала Андрія Гуренка із намальованими на них образами ворогів — звичайно, обличчя залишається незафарбованим і кожен відвідувач може побачити себе в дзеркальному відображенні та відповідній уніформі. Схожі прийоми використовуються часто. Набагато емоційніші реальні фотографії Олександра Глядєлова із відображенням життя (чи точніше — гіркого існування чеченських біженців у таборах в Інгушетії). Замислитись над вічною трагічністю людської долі примушують розміщені поряд стара фотографія сім’ї відомого кавказького «абрека» Зелім-хана, вбитого російською каральною експедицією в 1913 році, та сучасне фото рідних Бадрі Губіанурі, автора цієї композиції, під назвою «Диптих 1913—2003».

Попри те, що у виставці беруть участь досить багато відомих художників, загальне враження від неї не надто сильне. Окремі роботи з’явилися тут, видається, зовсім випадково і з загальною ідеєю не мають нічого спільного. Дратує зловживання диптихами, триптихами та n-птихами, що перетворює роботи в якусь пародію на американські комікси. Дублювання образів трапляються не тільки у звичайному живописі на полотні, як, наприклад, у «Безмежній іудейській пустелі» Матвія Вайсберга, а й у так званих інсталяціях, зокрема в «Агресивному бджільництві» Миколи Журавля, який виставив у залі ряд найсправжнісіньких вуликів (один, правда, обгорілий. Втішаю себе, що акт геростратства митець провадив попередньо, викуривши бджіл із їхніх домівок).

Талант авангардистів проявляється не тільки у вигадуванні хитромудрих назв для своїх творів, а й у надзвичайній плідності — не рідкість автори, чиї роботи є майже у всіх галереях: якщо вони не висять гордо на стінах, то майже гарантовано стоять або лежать у запасниках-комірчинах.

Наприклад, учасники «інвазії» Олег Філь та Петро Бевза абсолютно органічно примостили свої безпредметні полотна на ретро-цегляних стінах галереї «ARTEast», цієї майже ідеально організованої оази мистецтва. Досить переступити поріг — і забуваєш, що за її стінами існує негармонійний та недосконалий світ. Спокій і тепло несуть дерев’яна підлога й камін, у якому замість дров лежать витвори мистецтва, а також закутки, в яких примостилися і кераміка, і скло, і живопис, і навіть антикварна скриня, куди хочеться залізти, щоб і там викопати щось цікаве.

Якби в наших оселях було достатньо площі, щоб розмістити частку душі митців, яку вони вкладають у свої роботи, — повірте, у світі поменшало б зла! Але навіть у «хрущовках» можна організувати простір так, щоб у ньому знайшлося місце для справжнього, а не штампованого, мов пластикові пляшки, мистецтва.

Варто поглянути у галереї «Триптих», як працює із найпростішими речами, які є майже в кожному домі, художник Ігор Прокоф’єв. Старі фотографії, дешева біжутерія, фігурки тварин, годинникові механізми поєднуються вправно і професійно в оригінальні композиції. Спробуйте й ви дати старим, здається нікому не потрібним речам, нове життя. Можливо, так талановито, як у справжнього художника, у вас і не вийде, але спробуйте…

Якщо виникло бажання викинути на сміття старе скрипуче крісло, спершу подумайте добре, бо, завітавши на виставку стільців, розгорнуту в галереї «Дім Миколи», ви зрозумієте, що гарно розфарбувати можна не тільки самовари. Можливо, ознайомившись із досвідом перетворення меблів на мистецькі витвори, і ви візьмете до рук пензля.

З представником мистецтва західних слов’ян є можливість ознайомитись у «Галереї, 36». Чех Петр Нікл — теж, у певному розумінні, авангардист, але не манерою виконання, а, швидше, концепцією творчості. Творчість поета і католицького священика першої половини ХХ ст. Якуба Демела художник препарує в образах, цілком придатних для енциклопедії з природознавства. Малюнки квітів та грибів виконані чітко й старанно. Трохи дивно, але не відразливо сприймаються великі портрети хлопчика з жабою в роті та самого поета у головному уборі, схожому на капелюшок гриба.

Все ж екскурсію з авангарду хочеться завершити на реалістичній ноті. В галереї «Майстерня» експонується виставка Григорія Сокиринського (1900—1974 рр.), художника, який активно працював у техніці акварелі. Його вчителями були Ф.Кричевський, В.Татлін. Акварель — це тест на майстерність художника. Хто володіє цією технікою, — як правило, може легко працювати і з іншими матеріалами. Чудові пейзажі — кримські гори, море бурхливе і спокійне, Дніпро і Десна, весна й осінь. Якщо художник досягає такої майстерності в зображенні реального світу, то авангардистські фантасмагорії він зможе творити легко, як сосиски в тісті. А буває навпаки? Цікаво було б провести тестування.