Уже другий театральний сезон проходить у Києві під знаком Театру ім.Євгена Вахтангова, творча школа якого саме цими днями відзначає своє 88-річчя...
Сценографія та костюми Павла Каплевича екологічно чисті за графікою та кольором, вони стирають межі між олімпійцями та людьми. Художник разом із режисером залишає на першому місці людські почуття і боротьбу за людську гідність. Органічний музичний фон спектаклю створили Олексій Шелигін і Максим Суханов, який одночасно є улюбленим актором і талісманом Мірзоєва. У «Амфітріоні» Суханов грає витонченого людиноненависника Меркурія. Він розумний, оскільки знає всі людські слабкості, це надає йому сили та спритності, та він слабкий, тому що сам нездатний на справжні почуття. І він чудовий у своїй фаховій майстерності. Взагалі весь акторський ансамбль спектаклю настільки гармонійний і злагоджений, що важко виділити когось. Кожний із виконавців у «Амфітріоні» продемонстрував фігури вищого акторського пілотажу: вишукано-нервова Юлія Рутберг (Алкмена), знайомий і щораз новий Сергій Маковецький (Амфітріон), майстер точних деталей Марія Аронова (Клеантіда), тонкий психолог Володимир Симонов (Созій), пластичний Олексій Зав’ялов (Юпітер).
Про спектакль «Отелло», мені здається, потрібно говорити в контексті сучасних підходів до шекспірівських текстів. Головна удача вахтанговської постановки — акторський дует Володимира Симонова (Отелло) і Сергія Маковецького (Яго).
Комедія М.Старицького «За двома зайцями», що не старіє, і драма Л.Зоріна «Царське полювання» — справжній бенефіс приголомшливої акторки, для якої спеціально потрібно писати п’єси та сценарії, — Марії Аронової. Її Проня кумедна і зворушлива, та зовсім не безглузда у своєму бажанні любити, боротися за своє кохання, а отже, прощати, приймаючи коханого таким, який він є. Це дещо несподіване для знавців Старицького вирішення образа, філігранно вивірене акторкою, усупереч хвилюванням, було прийнято українським глядачем на ура. «За двома зайцями» — яскраве театральне дійство, де актори виведені постановником без особливих режисерських знахідок (постановник Олександр Горбань) на перший план. Він неймовірно виграє за рахунок режисерської любові до акторів, яким допомагають працювати яскраві, стилізовано характерні костюми Світлани Синициної.
Дещо складніші справи з прем’єрним показом — «Царським полюванням». На мій погляд, грамотний і розумний театральний напівдисидент Леонід Зорін, тексти якого мали за щастя поставити театри за часів застою (досить згадати знаменитий вахтанговський «Діон» із Михайлом Ульяновим і Миколою Гриценком), безнадійно застарів. «Царське полювання», поставлене сьогодні на сцені в повному текстовому обсязі, виглядає важким, тривалі монологи про свободу творчості сприймаються як прикрі обхідні шляхи на дорозі основної сюжетної лінії. Можливо, якби залишив постановник (Володимир Іванов) жар пристрастей, який оволодів трикутником, по кутах якого Катерина (Марія Аронова), Єлизавета (Ганна Дубровська) і виконавець імператорської волі Олексій Орлов, — спектакль був би живіший і темпоритм його не змушував би глядача впадати в прострацію. Хоча бездоганно точна в манерах і характері Катерина, яка затвердилася при владі, на вершині своєї самітності однозначно сильніша за свою суперницю, якій нав’язано вирішення образа незайманої страждальниці. Тому зрозумілий і вибір Орлова — зберегти вірність присязі, даній імператриці, зведеної ним на трон. Крім чудової Марії Аронової, заради якої варто дивитися спектакль, цю постановку «тримає» тонко продумана сценографія Йосипа Сумбаташвілі, що розставляє всі смислові акценти.
Гастролі вахтанговців пройшли з величезним успіхом. Театр живий, і його є за що шанувати. Шкода, звичайно, що киянам не вдалося побачити нового «Ревізора» у постановці Рімаса Тумінаса — робота надзвичайна за своїм режисерським вирішенням і акторським виконанням. Однак, зі слів директора-розпорядника театру Володимира Єремєєва, худрук театру ім.Лесі Українки категорично заперечував проти класичної гоголівської комедії, оскільки в Києві є свій «Ревізор», яким і відкривалися московські гастролі в приміщенні нескінченно молодого Театру ім. Євгена Вахтангова, що постійно оновлюється.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google