Ураган «Катріна» приніс до столиці джаз із Нового Орлеана

Справжній американський джаз у Києві звучить дедалі частіше, що не применшує величезного інтересу до нього, і Великий зал академії Чайковського був заповнений ущерть. Учасників концерту «Джазова спадщина Нового Орлеана» запросило американське посольство в Україні.

Музиканти приїхали до нас після виступів у Румунії, Німеччині й Литві і під час прес-конференції назвали свій тур «висловом вдячності від тих, хто постраждав від урагану «Катріна», всім, хто підтримав у тяжкий час жителів Тихоокеанського узбережжя». А посол США в Україні пан Джон Хербст перед початком резонно оцінив джаз як «найкращий експортний товар Нового Орлеана».

Киян порадували Марлон і Стефані Джордан — син-трубач і дочка-вокалістка відомого саксофоніста Едварда «Кідда» Джордана. Їм допомагали піаніст Джонатан Лефкоскі, контрабасист Курт Зарвелл і барабанщик Джоффрі Клепп — чудові солісти й тонкі ансамблісти. Марлон — хороший лідер, він усебічно освічений, грає не лише джаз і на батьківщині виступає як соліст із Новоорлеанським симфонічним оркестром. Стефані працює в клубах Нью-Йорка і Нового Орлеана, бере участь у добродійних акціях та записах, багато гастролює. Як музичний привіт американці привезли програму, складену з відомих стандартів і фрагментів нового п’ятого альбому Марлона Джордана You Don’t Know What Love Is.

Відомо, що джаз народився в нью-орлеанському порту близько ста років тому. Його створили темношкірі нащадки рабів, і був він музикою бідняцьких кварталів: вантажників, матросів, безробітних та їхніх веселих подруг. Досить довго сноби вважали джаз «музикою низів», але минув час, і сьогодні — це серйозне мистецтво, якого вчаться в багатьох музичних вузах усього світу, гілка музичної культури, що цвіте численними стилями, напрямами, виконавськими й національними школами.

Як правило, до Києва західні джазові майстри привозили не лише свої знахідки й найпередовішу музику, а й власний імідж, і більшість артистів мали дуже демократичний вигляд. Ньюорлеанці ж до журналістів і на сцену вийшли елегантними та вишуканими, у найкращих традиціях класичного американського джазу. Їхній зовнішній вигляд цілком відповідав змісту виступу: не було взято жодної непродуманої ноти, не вимовлено жодного недоречного слова, не зроблено жодного нетактовного жесту. Все, що відбувалося, мало навіть трохи академічний вигляд (може, вплинула серйозність стін). Кожна нота, поворот голови, рух руки були прораховані й точно влучали в ціль. І це одночасно з повною свободою, невимушеністю звучання та сценічної поведінки, сильною енергетикою, потужним драйвом, що з перших звуків заполонив простір залу від ями до гальорки. Спочатку розкішно прозвучали інструментальні композиції, зокрема виконані Марлоном відомі стандарти Майлза Дейвіса й Чарлі Паркера. Колеги акомпанували тонко, стильно, особливо чудовим був технічний, із якісним піаністичним доторком Лефкоскі. Поєднання виражальних засобів традиційного джазу, мейнстриму, бібопу, трохи ф’южна звучало органічно, і стилістика змінювалася непомітно. Відпрацювавши до сьомого поту 50 хвилин, Марлон відрекомендував слухачам сестру. Вийшла гарна, тендітна, модно одягнена й зачесана дівчина. Дуже просто, виразно, у прекрасній привабливій манері Стефані виконала кілька балад. Співала з великою внутрішньою силою і трималася з величезною гідністю. Все, що прозвучало цього дня, вирізнялося інтелігентністю. Таку свободу, тонкість та точність дає виконавцям майстерність, набута завдяки не лише очевидній природній обдарованості, а й високому рівню професіоналізму, культури, рокам напружених занять і пошуків. Слухаючи новоорлеанців, я пригадала концертне виконання солістами і диригентом із Бостона та нашим Національним симфонічним оркестром американської опери Семюела Барбера «Ванесса». Тоді, три роки тому, естетика Барбера, що продовжує європейські традиції веризму, і майстерність виконавців стали справжнім відкриттям для київських шанувальників серйозної музики. А тепер я думала, як органічно звучить група, в якій темношкірі носії тієї, первинної, сприйнятої від предків джазової культури і білі партнери досягають повної стильової єдності, ставила собі запитання: як створюється, на чому тримається ця музична споруда? Гадаю, вона стоїть на фундаменті справжньої американської культури, поки що мало в нас відомої і такої різнобічної, опора якої — в єдності різноплемінних традицій.