Україна без агресії. Наш співвітчизник і француз нарешті побачили іншу країну — гармонійну й щасливу

У Фонді сприяння розвиткові мистецтва за підтримки Французького культурного центру експонується спільна фотовиставка Жана Белондрада й Ігоря Гайдая «Дорогою… від Карпат до Азовського моря». Два фотографи (один — француз, другий — українець) демонструють своє бачення України. Їхні фотороботи стали творчим підсумком двох подорожей і, так би мовити, показують образ мирної, теплої України, де, всупереч інформаційним атакам, люди перебувають у гармонії, радості, щасті.

Обидва фотографи при цьо­му заявляють, що виставка — гімн свободі й подорожам. Ще 2006 року Французький культурний центр запропонував Жанові Белондраду попрацювати й зіставити погляди француза та українця.

А давній товариш француза, ініціатор подорожі Ігор Гайдай, на чиєму рахунку вже понад двадцять персональних виставок, зауважив: «Наш із Жаном підхід до фото дуже близький. Ми сконцентровані на щасливих моментах життя. Головне — позитивна енергія. Адже це потужний імпульс для творчості, творення. Багато які з людей на знімках досить бідні, але ми бачимо їхнє внутрішнє багат­ство, їхнє вміння радіти життю. У Карпатах мене не полишає відчуття щастя. Та й сама фотографія — феномен. Уся енергія людини сконцентрована в тому місці, де увага фотографа. Тому просте клацання камерою перетворюється на доволі значну подію, і головне — об’єкт зйомки.

На виставці чимало чорно-білих знімків Гайдая: «Бабуся з онучкою» (с. Розтоки Івано-Франківської обл.), «Гуцул» (Верховинський район)... На­довго залишаються в пам’яті кольорові знімки на церковну тематику — жінки в церкві села Шешори, жінка похилого віку зі свічкою в церкві села Криворівня Івано-Франківської області... Гайдай особливим чином вибудовує кадр, підносячи звичайну людину на гребінь успіху. Його девіз: «Людина — це головне».

Варто зробити ще одне коло виставковими залами і вдивитися в обличчя та очі цих «звичайних» українців, які живуть у далеких селах і виконують свою повсякденну роботу... А потім зрозуміти: з допомогою фотомови можна привернути увагу і до соціальних нюансів, можна зблизити Схід із Заходом. Адже на цих знімках — поруч — люди з Івано-Франківської області і кримські татари, кияни й жителі приморського регіону, уманці й дончаки. Тут показаний справжній (а не інформ­агресивний) образ України і розкрита справжня філософія життя простої людини. І це не може не знайти відгуку в серці як українця, так і француза. (Після Києва виставка поїде в Тулузу — місто-побратим «матері міст руських».) Месьє Белондрад при цьому парирує: «Біля Середземного моря мене дуже часто навідує одна думка: поїду-но я ще раз на Азовське море!»