Убивче літо: що читати і що дивитися?

У Себастьяна Жапрізо є чудовий роман, що так і називається - «Убивче літо» (багато хто пам’ятає екранізацію з Ізабель Аджані в головній ролі). Звісно, це не якийсь там курортний детектив, а дуже серйозна психологічна книжка... Чию назву й запозичимо для невеличкого «ревю»: яке «відпускне кіно» варто подивитися і яке цікаве чтиво допоможе скоротати «убивче» (через спеку й дощі) літо? Експертами DT.UA запрошує досвідчених знавців із Першого Національного телеканалу, які не з чуток знають, що дивитися і що читати, бо створюють на ТБ програми «Кіно.ua» і «Книга.ua».

***

- Не став би зациклюватися на визначенні «кіно для відпустки», - зізнається DT.UA Сергій НЕРЕТІН, творець проекту «Кіно.ua». - Втім, літня пора сприяє більш поверховому сприйняттю кіноматеріалу. Напевно, все-таки варто відкласти похмурі авторські драми для якоїсь нельотної погоди або напівдепресивного душевного настрою. Щоб не псувати відпустку... або навіть не так, - щоб підсилити відчуття від неї, однозначно варто дивитися щось розважальне. Але ніщо не заважає людині розумній поєднувати розваги з поживою для мозку. Власне, за цим принципом і підібрано список рекомендованих картин.

Любителям комедій, казок та іншої легкої «кінухи» проста порада: мерщій у кінотеатр, щоб насолодитися, наприклад, драйвом перегонів («Тачки-2») або ж пригодами з похмурим відтінком («Гаррі Поттер і Дари смерті. Фільм 2») - бажано в 3D... На крайній випадок згодяться й треті «Трансформери». До речі, знання іноземної мови тут не таке важливе. Головне - візуальна складова, заради якої, власне, й ходять тепер у кінотеатри більшість глядачів планети.

Серіали... «Як багато вже в цьому слові». Американська індустрія років десять тому вловила нинішній тренд. Він полягає в тому, що «розумна публіка» в кіно не ходить (за поодинокими винятками), телевізор не дивиться. Те, що їй потрібно, - в Інтернеті. І саме для таких людей (яких чимало нині!) створено «розумні саги». Почалося все з «Твін Пікса», «Риму», «Втечі з в’язниці». Тепер американський ринок пачками видає якісне серіальне кіно, яке язик не повертається обізвати «милом». Яке ж це «мило», якщо вісім десятків мільйонів «зелені» віддано за свіжак минулої осені - «Підпільну імперію» (Стів Бушемі в головній ролі). І всього за дванадцять 45-хвилинних серій. Та яких серій!

Із того ж таки нетрадиційного «мила» - «Як досягти успіху в Америці», «Викрадення й викуп», «Пуститися берега». Останню «оперу» рекомендую любителям високого кіномистецтва. Бо з вигляду як трилер, а за внутрішнім змістом - чистої води драма. Інколи тужлива, але, як потім з’ясовується, навіть туга - із сенсом. Не дарма виконавець головної ролі Брайан Кренстон кілька років підряд отримував призи за акторську майстерність, залишаючи з носом навіть такого серіального монстра як Х’ю Лорі (доктора Хауса).

Мультяшні хіти, такі як «Рапунцель», «Як приручити дракона» і свіжий «Ріо» дивитися рекомендується як дорослим, так і трирічним нащадкам. Драматургія цих мульттворів настільки відточена, що не помітите, як сльози почнуть капати.

Для жінок - «Заради неї». За цим французьким твором був добре скроєний весняний блокбастер «Три дні на втечу» (у головній ролі Рассел Кроу). Принципова різниця, як завжди, в тому, що оригінал кращий за копію, незважаючи на присутність зіркової особи (тобто Кроу). Вона у в’язниці, а він вирішує, що їй там не місце, - це стисло. Можна подивитися «Повернення в Брайдсхед» - двогодинну костюмовану сагу про любов і про те, що стало причиною її (любові) подальшої неможливості. Фільм дворічної давності, але дивитися треба, бо новинки ще відкатуються на фестивалях - ні в Мережі, ні тим більше в кінотеатрах їх не знайти. До речі, якщо пощастить усе-таки знайти, то подивіться «Два дні» (реж. Авдотья Смирнова) з Федором Бондарчуком у головній ролі.

Для сильної статі - «Залізна хватка» (реж. Ітан і Джоел Коени), дивитися однозначно. В Інтернеті є якісна копія. З тієї ж свіжої серії - «Гоп-стоп» (реж. Павло Бардін), про те, як на Русі жити «добре», - лапки тут недарма поставлено. «Ханна. Досконала зброя» (реж. Джо Райт) - якісний трилер. Не шедевр, але подумати є над чим, плюс трюки-бійки. Тим, кого навіть серед жаркого літа не відпускає «проклята політика», раджу «Гру без правил» (реж. Даг Лайман) з Наомі Уоотс і Шоном Пенном.

І насамкінець - вдумливим гурманам трилерного кіно рекомендую корейську картину «Переслідувач». Серійний убивця полює на молоденьких дівчат...

Ще кілька назв для аматорів чи то артхауса, чи то авторського кінематографа (поняття для більшості ідентичні) - «Досить добра людина» (реж. Ханс Петтер Моланд), «Рейк’явік-Роттердам» (реж. Оускар Йоунассон), «Як я провів цим літом» (реж. Олексій Попогребський) і «Пророк» (реж. Жак Одіар). У цьому списку десь екшн, десь комедія, десь трагедія... Післясмак (обмірковування переглянутого/пережитого) майже гарантований. Обов’язково - російський фільм «Жила одна баба» (реж. Андрій Смирнов) і свіжий канський призер - штатівський фільм «Драйв» (реж. Ніколас Віндінг Рефн).

***

- Хоч літній період традиційно вважається мертвим серед видавців, вони все одно продовжують випускати масу книжок, - каже Борислав БЕРЕЗА, ведучий програми «Книга.ua» на Першому Національному. - Спробую вибрати книжки, які не тільки розважать, а й можуть дати поживу для розмірковувань...

Наприклад, «Черчілль» Пола Джонсона... Видавництво Енциклопедія-UA випустило біографію цього політика, яка вже зібрала врожай премій і нагород. Найкраща книжка з історії, видана у США 2009 року, що багато тижнів була у списку бестселерів NY Times, написана істориком Полом Джонсоном, одним з найкращих західних істориків сучасності, тепер доступна й нашому читачеві. Більшість виданих біографій Черчілля налічують від тисячі сторінок і більше, а в цій - 200 сторінок. Ця книжка не так біографія у звичному значенні слова, як есе про життя цієї людини, бо вкласти життя такої значної особистості в такий малий обсяг неможливо. Книжка Джонсона, побудована на архівних матеріалах і свідченнях очевидців діяльності Черчілля, захопить вашу увагу чудовим стилем написання, а також насиченою інформаційною складовою.

Ще одна книжка - «Зараз вилетить пташка» Курта Воннегута. Дуже давно, коли я ще навчався у п’ятому класі радянської школи, мій батько дав мені книжку з абсолютно безликою обкладинкою й назвою, яка ні про що не говорить, і сказав, що цю книжку ТРЕБА прочитати, - оскільки ж його літературному смаку я довіряв беззастережно, того ж вечора взявся освоювати цей твір. І перегорнувши останню сторінку, я зрозумів, що в мене з’явився ще один улюблений письменник. Це був Курт Воннегут, «Бойня номер п’ять, або Хрестовий похід дітей». Днями мені трапилася нова й абсолютно унікальна книжка цього автора. Якщо ви думали, що знаєте про творчість Воннегута все, то ви помилялися. Вперше російською мовою - повне зібрання оповідань Воннегута, які раніше виходили тільки в журналах та антологіях! Отож якщо у вас є бажання відкрити для себе новий аспект творчості добре відомого письменника, то прочитайте «Зараз вилетить пташка».

Далі... Алан Бредлі, «Холодний оселедець без гірчиці». Аматорам хорошого детектива рекомендую звернути увагу на нову книжку Алана Бредлі, лауреата англійської детективної премії Silver Dagger. Головний персонаж його книжок - дівчинка Флавія, чий психотип трохи скидається на образ дочки Уенсді з фільму «Сімейка Адамс». Усі події відбуваються на тлі старовинного англійського маєтку Букшоу, в якому мешкають останні представники аристократичного роду - ексцентричний полковник де Люс і три його доньки. Доки полковник гарячково шукає способи врятувати родину від розорення, розпродаючи колекцію марок і фамільне столове срібло, дві старші донечки, Офелія й Дафна, граються з молодшою в інквізицію. Але молодшій дочці Флавії не до ігор, юна сищиця займається новим розслідуванням злочину. І тут низка подій перетворює детектив на пазл, який ви зможете зібрати, лише дочитавши до останньої сторінки. А розслідувати є що... Низка подій - від нападу на циганку-ворожку, яка розбила табір у лісі, до виявлення трупа - примушує взятися за справу інспектора Х’юїтта, такого собі сучасного інспектора Лестрейда. Але його зусилля не увінчалися б успіхом, якби не допомога крихітки Флавії. «Холодний оселедець без гірчиці» - майстерно розказана історія обманів і пронизливе у своїй достовірності занурення в англійське життя середини XX століття.

Усім книголюбам відомий Михайло Веллер і його книжка «Мишахерезада». Є люди, котрі вміють добре розповідати історії. Є наділені письменницьким даром. А є й третій тип людей - це оповідачі, які вміють передати на папері всі нюанси й інтонації історії, котрі більшості легше відтворити вголос. Саме до останнього типу належить Михайло Веллер. Це тепер він відомий і маститий письменник, член російського Пен-клубу. А в молодості Веллер освоював професію вчителя в сільській школі, рубав ліс, був землекопом, столяром, постачальником, журналістом і навіть переганяв худобу з Монголії на Алтай. І все життя він славився тим, що в компанії міг зачаровувати слухачів своїми історіями. «Мишахерезадою» в експедиціях називали історії, які розповідав Мишко Веллер вечорами біля багать, і тепер вони на диво легко вишикувалися в книжку, яка так і називається. Його історії про мандрівки бурлаки просторами СРСР, де трагізм перемішується з фарсом, побутові реалії змішані з філософськими думками, легко читаються. Розповіді Веллера одночасно сумні й смішні, його стиль упізнаваний і харизматичний. І якщо спекотного літнього вечора ви захочете приємно провести час за читанням легкої витонченої прози, то розгорніть «Мишахерезаду». Недарма ж Веллер вважається майстром мініатюр.

Отож читайте й отримуйте задоволення.