Цадок Бен-Давид: культовий скульптор, світогляд якого змінили війна та байки Крилова

У Києві в «Мистецькому Арсеналі» відбувається «Великий скульптурний салон-2012». Головною зіркою проекту став відомий британський художник і скульптор Цадок Бен-Давид. В арт-світі його сприймають як одного зі стовпів сучасного мистецтва. 25 років тому він представляв Ізраїль на Венеціанській бієнале. Чотири роки тому був обраний офіційним скульптором Олімпіади в Пекіні. У нього неймовірна кількість нагород, премій, інших заохочень. У 2010-му його інсталяція Human Nature («Людська природа») в музеї Тель-Авіва побила рекорд відвідуваності (за всю історію музею). У Києві Цадок Бен-Давид презентує три свої величезні інсталяції. Evolution and Theory (1999), Blackflowers (2010), Blackfield (2008-2012). Остання складається з 17 тис. квіток, які символізують тлінність життя і неминучість смерті.

В ексклюзивному інтерв’ю DT.UA всесвітньо відомий скульптор розповів, як у дитинстві любив байки Крилова, як воював у Єгипті, з якого «сміття» ростуть його скульптурні «вірші». А також признався, що одна з його робіт є в колекції музиканта Пітера Гебріела.

- Пане Бен-Давид, ви вперше відвідуєте нашу країну?

- Ні, це вже другий мій візит в Україну. Уперше побував на бієнале в «Мистецькому Арсеналі» під час Євро-2012. До того ж треба було провести переговори щодо нинішньої виставки. Яке моє перше враження від Києва? Це прекрасне давнє місто. Мені сподобалася ваша літня бієнале. А «Арсенал» - вражаючий простір. Раніше я цей простір бачив тільки на фото. Але коли побачив на власні очі, він мене просто приголомшив.

- А от із чим у вас асоціювалася Україна раніше - ще до візиту сюди?

- Мене завжди цікавила історія України. І Києва зокрема. Хоча, природно, я знав лише певну частину історії вашої країни. У вашому місті багато красивих людей. І, звичайно ж, я стежив за останніми подіями в політичній сфері. Особливо цікавили взаємодії України і Росії. Я сам ріс у «соціалізмі». Це був великий рух молоді. Ми співали багато різних бравурних пісень, які приходили до нас із Росії.

- Вас вважають відомим британським художником. Але народилися ви в іншій країні…

- Я народився в Ємені. Мої батьки емігрували в Ізраїль, коли мені було п’ять місяців. З приводу Ємену… Знаю лише деякі традиції своєї родини та історії в цілому. А так я корінний ізраїльтянин. Хоча зараз у мене подвійне громадянство - британське й ізраїльське. Я дуже багато працюю в Британії. Оскільки вчився в університеті в Британії, то як художник більше асоціюю себе саме з Британією.

- У ваших роботах - вічна тема. Роздуми про життя і смерть… І проект у Києві також на цю тему. Як самі підходите до трагічних питань смерті?

- Моє бачення життя і смерті зумовлене проблемою мого коріння. Повторюю, я народився в Ємені, але виріс в Ізраїлі… А вся моя «художня база» сформувалася, коли я був уже британцем. І мої роботи - це виключно особисті переживання й рефлексії, ніяк не пов’язані з політикою. Саме свій особистий досвід я проніс через усе своє життя, а потім через творчість. Я був солдатом. Часто брав участь у воєнних діях. А там смерть дуже близька… Отака проза життя: зараз ти усміхаєшся, а потім тебе вже немає, ти мертвий. І під час бойових дій бували випадки, коли мої друзі вмирали на очах.

Не скажу, що зараз це сильно впливає на моє творче життя - щоб не міг спокійно спати, дихати або щоб прокидався від кошмарів. Але в будь-якому разі війна справді сильно змінила мій світогляд і життєву філософію. Кажу про війну 1973 року в Єгипті, коли я був у бойовому підрозділі.

Але… Попри таке тяжке минуле, погляд на життя в мене все ж оптимістичний. Хоча багато моїх робіт саме в чорному кольорі. Але якщо подивитися на квітки з іншого боку, то вони міняться різними кольорами… Отже, життя не тільки в чорних тонах.

- Вас називають «офіційним скульптором Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні»… Що тоді входило у ваші обов’язки? Як вам художнє оформлення недавньої Лондонської олімпіади?

- Я був одним із двадцяти запрошених туди скульпторів. І створював там скульптуру великого дерева з людьми. Моя робота зараз в одному з парків Пекіна.

У Лондоні на нещодавній Олімпіаді я не був присутній особисто. Бо в цей час подорожував світом. Але бачив багато чого по телевізору. Вони великі молодці! Адже з Китаєм дуже складно змагатися і зробити щось краще. У Лондоні на Олімпіаді було багато заходів, які пов’язані саме з мистецтвом.

- У Китаї у вас також була дуже велика персональна виставка…

- Це була наймасштабніша моя персональна виставка. Вона проходила навесні 2007 року в Музеї мистецтв у Гуанчжоу. Мене запросив куратор з Гонконгу. Там я представляв «Теорію еволюції», яка зараз в «Арсеналі». Був великий успіх. Тоді щодня вишиковувалася черга з чотирьох тисяч людей.

- Чим самі пояснюєте такий успіх?

- По-перше, в Китаї в той час був «голод» на західне мистецтво. Їм набридло все «своє», а західне було цікаве. Причому до моєї виставки в цьому музеї експонувалися молоді британські художники, зокрема й Демієн Херст, і це також підігріло інтерес до моєї виставки.

До того ж абсолютно всі могли зрозуміти цю роботу - вона космополітична. Доступна і для дітей, і для дорослих, і для художників-критиків. Адже в основі - людське тіло, природа.

Цікава деталь - уже з історії моєї виставки в Тель-Авіві. У тамтешньому музеї працює багато російських жінок. Вони дуже освічені, тож не тільки дивилися виставку - кожна з них могла б брати участь у її створенні. І одній такій працівниці музею я подарував одну квітку зі свого поля. А вона родом з Києва. Спершу вона надіслала цю квітку у ваше місто, потім рослина повернулася до неї назад. Потім надіслала роботу в Аргентину, вона побула там і повернулася. Не раз ця музейниця запитувала мене: «Коли ж виставка приїде в Київ?» І от - нарешті. Я написав у музей Тель-Авіва, і київські друзі цієї жінки обов’язково відвідають виставку.

- Чи багато ваших робіт у приватних зібраннях?

- Один з моїх клієнтів - приватний колекціонер у Лос-Анджелесі. Він схотів купити невеличкий шматочок поля з квітами. А це близько тисячі «рослин». Він установив усе це у своїй галереї в Лос-Анджелесі.

- Чи є серед цих колекціонерів відомі особи?

- Наприклад, відомий співак і музикант Пітер Гебріел… Але… У більшості випадків я не знаю, кому саме продаються мої роботи.

- Що у ваших найближчих планах?

- Через місяць планується найбільша моя виставка під відкритим небом у парку в Сінгапурі, її організатор - Sotheby’s. Там буде представлено сімнадцять дуже великих скульптур - до шести метрів заввишки. Ця експозиція триватиме три місяці. Головне її завдання - продаж предметів мистецтва східним колекціонерам.

Для Sotheby’s це новий досвід. Адже найчастіше цей дім проводить виставки тільки в двох містах в Англії та у Флориді. Цього разу це буде перша масштабна виставка тільки одного художника.

А минулого місяця я представляв великі скульптури в Сан-Дієго. Уже на початку 2013-го я презентую в Лос-Анджелесі зовсім нову виставку, де покажу нові роботи в темному просторі. І лише всередині - ультрафіолетове світло. Внизу будуть жуки, що рухаються, і метелики з людськими обличчями.

Також нещодавно я мав перший досвід в архітектурі. Мене запросили створити дизайн однієї галереї в Португалії.

Ще в дитинстві я хотів навчитися літати. В армії служив у десантних військах. Я виріс, і всі ці мрії не втілилися в життя. Але, на моє велике здивування, власники галереї в Португалії пішли мені назустріч і за моїм проектом побудували галерею у вигляді куба, який «злітає». Він називається «Чарівна коробочка»… Колір освітлення знизу постійно змінюється.

- Ви - людина світу. Але де в цьому світі вам найкомфортніше відпочивати?

- На Балі. Я там був чотири роки тому. І тепер хочу після виставки в Сінгапурі поїхати туди. Там воістину місце для релаксу. Коли ти на Балі, то складається враження, що ти на іншій планеті.

- Які тенденції вас сьогодні особливо тривожать на арт-ринку?

- Іноді засмучує той факт, що художники не до кінця чесні з публікою. А більше творять для комерції. Художник повинен бути вірним тому, що робить. І не все створювати тільки на продаж.

- А що надихає?

- Мене надихає життя як таке. Знаєте, іноді створюю роботу і тільки через кілька років усвідомлюю, звідки прийшло натхнення, як воно пов’язане з моїми минулими переживаннями. Наприклад, коли зовсім недавно робив скульптури, які метафорично представляли нас, людей, але через призму тварин… У такий спосіб усе це обігрувалося. У підсумку я тільки зовсім недавно дійшов висновку, що все це йде з мого дитинства. Я читав дуже багато байок, особливо любив Крилова. Часто уявляв, як маленька тваринка перехитрила й перемогла велику. Тож будучи маленьким хлопчиком, уявляв, як можу перемогти якихось великих хлопців. І оці ідеї та проекції реалізувалися в моїй творчості.

- Кілька слів про вашу техніку…

- Усі деталі величезних композицій вирізані вручну. Я беру лист алюмінію. Фарбую його в білий колір. Далі роблю проект малюнка, обводжу… А потім спеціальною машиною вирізаю потрібні конструкції.

- Можете назвати кілька своїх робіт, за які вам ніколи не буде соромно перед вічністю?

- Це важке для мене запитання. Так, кожен художник у голові відбирає свої роботи - за значущістю. Гадаю, це може бути скульптура, яка зображує велике дерево, але якщо придивитися, то воно складається з людських фігур. Ця робота зараз у Тель-Авіві в музеї Голокосту. Спочатку мене запросили туди взяти участь у змаганні художників з метою створити роботу, яка б яскраво окреслювала трагічну тему Голокосту. Але згодом вирішили, що змагання недоречне. І я просто реалізував свій проект. Ідея дерева полягає в тому, що всі партизани, коли тікали від німців, ховалися в лісі. Тому спочатку це дерево здається звичайним, але, підійшовши ближче, виявляєш, що воно «зроблене» з людей. Його висота - шість метрів. Відразу після реалізації цього задуму я пішов іншим шляхом. Виходить так, що щоразу, коли роблю щось величезне, то потім починаю створювати щось мініатюрне. Це вже була людина у вигляді дерева. Ця робота належить одному колекціонерові з Нью-Йорка. Можу також пишатися своєю «літаючою галереєю» у Португалії. Та й роботи, представлені у вас у Києві, дуже відомі.