«ТРЕБА САМИМ ВЗЯТИСЯ ЗА РОЗУМ І ЩОСЬ НЕГАЙНО РОБИТИ!» ПРИСТРАСТІ НАВКОЛО СОФІЙСЬКОГО ЗАПОВІДНИКА

«Спорудженням величезного і славнозвісного Софійського собору Київ сповіщав світ про свої права на спадщину іншої християнської столиці — Константинополя, «другого Рима», — і виразно натякав на те, що «софійність» як світло справжньої мудрості переміщується на береги Дніпра. Побудований спочатку в романському стилі, він згодом набув барокових рис і зараз «читається» наче велика кам’яна книга про Київ. Собор Софії Київської нагадує про минуле і майбутнє.

Знищити Вічне місто неможливо. Воно — за визначенням — існувало завжди, завжди існуватиме, переборюючи всі навали і Чорнобилі — фізичні, політичні, моральні і культурні».

Мирон Петровський

Трагедія за трагедією, що трапляються останнім часом в Україні, відволікають нас від трагедій іншого характеру. Але йдеться про коріння нещасть іншого виміру: духовне виродження.

Будівництво підземних паркінгу та фітнес-центру із басейнами на сотні кубометрів води із застосуванням неприпустимих для цієї зони навантажень, і все це — на заповідній території, за свідченнями фахівців, вже призвело до порушення гідрологічного режиму: почалася просадка грунту, по стінах споруд та монастирського муру пішли тріщини, відшаровується тиньк з безцінними фресками, осипаються смальти основних мозаїк собору.

Трохи історичної, хай і загальновідомої інформації: Софійський собор як громадсько-політичний, культурний центр держави було споруджено в період розквіту Київської Русі за князювання Ярослава Мудрого на честь перемоги над печенігами 1036 р.

У 1934 р. весь архітектурний комплекс Софійського собору оголошено державним архітектурно-історичним заповідником.

Але вже у 1936 р. тоталітарний сталінський режим намагався винести Софії Київській смертельний вирок. У той час було розроблено й ухвалено план будівництва архітектурних потвор — символів авторитарної держави на Софійській площі. І тільки через втручання французької інтелігенції і влади вдалося захистити заповідник від знищення.

Взагалі за свою багатовікову історію Софійський собор пережив багато трагічних сторінок: навали ворогів, численні пограбування, часткові руйнування, вдалі й не дуже ремонти та перебудови. Зараз заповідник «Софія Київська» знову опинився, за свідченням спеціалістів, у кричущо драматичній ситуації. Представники наукової та творчої інтелігенції України звернулися з листами у різні, зокрема міжнародні інстанції, до ЮНЕСКО — з проханням відвести нову загрозу від «Софії».

«Софія Київська» — єдиний заповідник на території колишнього Радянського Союзу, удостоєний золотої медалі ЮНЕСКО. Національний заповідник «Софія Київська» разом з Києво-Печерською лаврою увійшли до «Списку світової спадщини» ЮНЕСКО у грудні 1990 року. Дослівно зобов’язання перед такими пам’ятками культури звучать так: «Внесені до списку світової спадщини пам’ятки є виключними й універсально цінними у культурному чи природному сенсі, які вимагають захисту на користь всього людства».

Отже, як нині на долю Софійського заповідника може вплинути ЮНЕСКО?! Ми попросили прокоментувати це Надзвичайного та Повноважного посла України, відомого вченого Юрія Миколайовича Кочубея, який на початку 90-х працював заступником генерального директора ЮНЕСКО у Парижі, двічі перебував на посаді постійного представника України при цій організації та був головою Національної комісії у справах ЮНЕСКО.

— Розкажіть, будь ласка, про механізм включення пам’яток культури до «Списку світової спадщини» ЮНЕСКО.

— За нормальної процедури для того, щоб та чи інша пам’ятка увійшла до Списку, слід, щоб до ЮНЕСКО з таким запитом звернулася держава — член ЮНЕСКО. Є спеціальний комітет, який розглядає пам’ятку на засіданні — чи може вона дійсно належати до цього почесного Списку.

Спочатку йшлося про збереження пам’яток країн третього світу. Класичний приклад: коли заливали долину Нілу, то могли загинути піраміди. ЮНЕСКО допомогла врятувати ці пам’ятки давньоєгипетської культури. І вже потім виникла ідея складення Списку всесвітньої спадщини, яка б стосувалася всього людства. Мета такого Списку — облік, захист й недопущення зникнення унікальної спадщини назавжди.

Звичайно, колись було ухвалено відповідні конвенції щодо ставлення до пам’яток культури під час війни. Проте, коли задумали скласти «Список всесвітньої культурної спадщини», йшлося не про воєнний час, а саме про те, що держава, на території якої знаходиться пам’ятка всесвітнього значення, мусить про неї постійно турбуватися і не допускати загрози її втрати. Включений у Список об’єкт не можна перебудовувати, змінювати чи робити щось таке, що може призвести до втрати первісного вигляду, бо це буде вже щось інше, а не справжня історична пам’ятка!

— За оцінками науковців та експертів сучасних проблем навколо заповідника «Софія Київська», нині спостерігається повне ігнорування міжнародного законодавства у справі охорони пам’яток і визначних місць, яке ратифікувала та зобов’язалась виконувати Україна. Отже, які механізми впливу, дипломатичного тиску на Українську державу у разі необхідності може застосувати ЮНЕСКО?

— ЮНЕСКО як міжнародна організація, звичайно, може виносити рекомендації, що стосуються тих чи інших питань, які належать до її компетенції. І якщо на наступній сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що відбудеться восени, постане питання про долю певної пам’ятки (до речі, це питання може поставити будь-яка країна — член організації) — чому у країні «Х» відбувається руйнування певної пам’ятки, яку внесено до «Списку всесвітньої спадщини», — то організація мусить реагувати. Тобто це буде розглядатися на комітетах, буде ухвалено резолюцію, яка матиме силу рекомендації, припинити ці порушення, вжити певних заходів. Тобто тут і настає відповідальність, яку поклав на себе уряд тої чи іншої країни. Наголошую — поклав на себе сам!

Ми знаємо багато прикладів позитивного втручання ЮНЕСКО у збереження пам’яток. Але це завжди було пов’язано з воєнними діями. Найсвіжіший приклад — пам’ятки в Єрусалимі. ЮНЕСКО постійно пильнує за тим, що відбувається в Єрусалимі, розглядає ситуацію й звертає увагу урядів на проблему збереження визначних пам’яток історії та культури людства.

— Хотілося б почути ваш коментар щодо сучасної досить драматичної ситуації, в якій опинився Софійський заповідник. Нещодавно було повідомлено, що за розпорядженням Президента України, роботи з підземного будівництва призупинили. Але громадськість наполягає не на призупиненні, а на повному припиненні будь-яких робіт, які спричиняють небезпеку існуванню заповідника.

— Що ж стосується нашого випадку — з Софією Київською, то тут, звичайно, все в наших руках, все залежить тільки від нас. Тут немає жодної «сторонньої сили». Треба самим взятися за розум і щось негайно робити, аби припинити порушення історичної духовної атмосфери, того оточення, що є навколо Софійського собору, зберегти його. Не наражати на таку небезпеку, наслідки якої ми неспроможні передбачити. Софія простояла багато віків — її треба ретельно оберігати.

Тому рішення Президента, прийняте під тиском громадськості, призупинити будівництво, є цілком законним. Його мають виконати!

У Франції на центральному телебаченні користується великою увагою програма «Шедеври у небезпеці», в якій розповідається про ті замки, старовинні храми, які знаходяться під загрозою руйнації. Йдеться про те, що становить національне надбання французького народу. Відкрито спеціальні рахунки, куди після надання інформації надходять реальні гроші для підтримки «шедеврів у небезпеці»! Можливо, й нам взяти цей досвід на озброєння?!

Для того, щоб «взяти цей досвід на озброєння», напевне, багатьом доведеться докласти зусиль щодо з’ясування засад власного буття. Постала гостра необхідність просто-таки революційних змін ментальності середньостатистичного громадянина України, а особливо — можновладців! Бо без усвідомлення цінності автентичності культури свого народу, обов’язкової складової культури людства, одним із символів якої є Софійський собор, без усвідомлення культури, яка визначає передумови особистісного самоствердження людини, а відтак, і подальшого суспільного поступу, — ми приречені!