ТОЧКА ВІДЛІКУ — 80

Історія театрального Харкова настільки розмаїта, наповнена цікавими подіями, іменами, що людині недосвідченій легко в ній заплутатися. Особливо в періоді 20-х років, коли театри постійно змінювали назви, форми, приміщення, відповідно до духу часу. Найяскравіший тому приклад — Курбасівський «Березіль», що його за правом вважають своїм як Харків, так і Київ, але цей приклад не єдиний.

1919 року в Харкові з ініціативи відомого театрального діяча Н.Синельникова, який тримав до революції антрепризу в тому самому будинку по вулиці Сумській, де згодом працюватиме Л.Курбас, а нині міститься український театр ім. Шевченка, було засновано першу державну вищу акторську школу, а через рік, 1920-го знов-таки Н.Синельников за підтримкою професора Харківського університету О.Белецького й режисера С.Пронського відкриють дитячий театр. Після переїзду «Березоля» у ТЮГу почнуть працювати учні Л.Курбаса, зокрема І.Мар’яненко поставить тут знамениту «Женитьбу» М.Гоголя за участю зовсім юного Михайла Яншина. На початку війни ТЮГ, як і решта театрів, виїхав в евакуацію, а повернувся вже як Львівський театр юного глядача.

1960 року в невеличкому будинку по вул. Свердлова знову почне працювати Харківський ТЮГ під керівництвом режисера Ф.Александріна. Першими акторами нового театру стануть випускники акторського курсу Харківського театрального інституту В.Антонов, А.Резниченко, В.Поляков, трішки пізніше до них приєднаються В.Чайкін, О.Товкач, Л.Прудкіна, А.Бєляцький і багато інших талановитих молодих акторів, для котрих дитячий театр стане покликанням, справою їхнього життя. Найяскравіша сторінка в історії театру — «епоха Бєляцького». Під керівництвом цього талановитого актора й режисера театр повернеться в бік молодіжної стилістики, чутливо реагуючи на потреби юних у соціальній активності, нехай навіть і на шкоду традиційному російському сценічному психологізму. Результатом цього будуть повні касові збори та знамените «чи немає зайвого квиточка?» — прикмета всього радянського театрального буму 70-х.

Сьогоднішній Харківський ТЮГ не лише продовжує жити, а й збирається відзначати ювілей, який керівництво театру визначає як «80 — 40», тим самим сприймаючи своє сьогодення як продовження традицій, закладених 1920 року. Важко сказати, чи погодиться з таким поворотом Львівський ТЮГ, що відзначив п’ять років тому своє 75-річчя, але будь-яка міжусобиця в цьому напрямі можлива тільки в тому разі, якщо ювілей Харківського театру для дітей і юнацтва (така його сьогоднішня назва) буде поміченим. Недарма наш час, такий бідний художніми результатами, такий багатий на різноманітні ювілеї: далеко не кожен із них святкується від хорошого життя. Першим пунктом програми будь-якого провінційного театру (чи то Харкова, Львова чи якогось іншого міста) стає необхідність вижити, не розгубити свій потенціал, не дозволити сучасній кризі, яку переживає наша держава, розтоптати культуру. А над дитячими театрами постійно висить дамоклів меч, оскільки керівництво міста в будь-який момент може поставити питання: навіщо місту, де є три академічні театри, ще й два дитячих? Навіщо витрачати гроші на культуру, коли стоять заводи й робітники місяцями без зарплати? Та люди театру, ці вічні ентузіасти, вірять, що заводи рано чи пізно знову запрацюють, але ким виростуть діти цих робітників, котрих сьогодні можуть позбавити останнього шматка духовного хліба? Саме в цьому пункті необхідність вижити поєднується з бажанням жити.

1 жовтня Харківський театр для дітей і юнацтва відкриє свій 41-й сезон, а 22 жовтня відзначить «80 — 40» прем’єрою спектаклю «Горе від розуму» за п’єсою О.Грибоєдова в постановці головного режисера театру заслуженого діяча мистецтв України Юрія Старченка. До свого ювілею театр не чекає ні нагород, ні звань, сприймаючи саму можливість працювати як найвищу оцінку своєї праці. Подейкують, що сорокаріччя офіційно не відзначається, що потрібно почекати, поки стукне 50, але ті, хто сьогодні несе на своїх плечах репертуар, куди входить понад двадцять п’ять спектаклів для будь-якого віку, хочуть, і хочуть саме сьогодні, жити, а не виживати й одержувати зарплату так само регулярно, як і задоволення від спілкування з глядачами в залі. І ще, можливо, вони сподіваються відзначити ювілей театру для дітей і юнацтва, що матиме назву «100 — 60».