ТЕНДЕР НА «ВЕРВОЛЬФ» АКТИВІЗУВАВ... «ЧОРНИХ СЛІДОПИТІВ»

На сторінках «ДТ» уже повідомлялося про оголошений Вінницькою облрадою тендер щодо створення меморіального комплексу «Музей пам’яті жертв фашизму» на базі гітлерівської ставки «Вервольф». Загалом ця новина привернула увагу всіх без винятку вітчизняних і багатьох зарубіжних інформагентств. А ось подальші події стали, напевно, ще більшою несподіванкою. По-перше, до тендерної комісії звернувся лише... один претендент, охочий опікуватися ставкою. По-друге, оголошений конкурс викликав різкий сплеск інтересу до «Вервольфу» з боку «чорних слідопитів».

Потрібна Росії ставка, се ля ві...

Отже, єдиною заявкою, яка поки що надійшла в тендерну комісію, став проект вінницького ТОВ «Ставка», інвестиційно-дочірнього підприємства російського «Климовського спеціалізованого патронного заводу». Останній, у свою чергу, відомий співробітництвом із вінницьким збройовим заводом «Форт», що входить у систему МВС.

Ця заявка передбачає спорудження на ставці пам’ятника й каплиці на спомин про полеглих, кількох будиночків із музейними експозиціями і... наведення тут елементарного порядку. Тобто очищення території від нагромадженого протягом десятиліть сміття, обладнання хідників, туалетів, паркінгу...

Як пояснила в стислій телефонній розмові російська сторона, інтерес до «Вервольфу» виник відразу ж після того, як вони дізналися про існування мало не «останньої нерозкритої таємниці сучасності». І це — у самісінькому центрі Європи! А заодно й один із напрямів роботи інвестора (реставрація старих бойових машин) перетворився на намір обладнати на території ставки «постійно діючу виставку вітчизняної бойової техніки часів Другої світової війни просто неба». Між іншим, на площі близько 10 га.

— І цим, зокрема, покласти тут край відвертій пропаганді нацизму, — вважає директор ТОВ «Ставка» Інна Сус. — Адже це місце деякі горе-екскурсоводи пов’язують саме з перебуванням Гітлера. Набагато менше говориться (якщо взагалі говориться) про історію навколо «Вервольфу»: і про чекістські операції, і про те, що саме тут Гітлер підписав директиву, яка вплинула на подальший хід війни, докорінно змінивши її, — це поразка фашистів під Сталінградом тощо. І що з цим місцем ототожнюється безліч жертв, про котрих потрібно пам’ятати.

Також російська сторона обіцяє подальше утримання музейного комплексу, інвестиції в ставку науково-дослідного плану — забагато нагромадилося навколо неї загадок та версій.

— У разі нашої перемоги в тендері ми надамо місце різним точкам зору на історію і, можливо, врахуємо побажання всіх дослідників, — підсумувала Інна Федорівна. — Не виграємо — не робитимемо з цього трагедії, бо це добре, якщо хтось запропонує щось краще. Однозначно лише те, що в настільки запущеному стані така пам’ятка історії Великої Вітчизняної війни бути не повинна.

Тендеру — ні, розкопок — не треба...

Правда, поки що «Ставці» не загрожує конкуренція з боку інших охочих «розкрити останню таємницю сучасності» через банальну відсутність таких. З попередніх претендентів на ставку фігурує тільки київське ТОВ «Центр військової археології». Заявки центр, правда, не подавав, оскільки висловився загалом проти проведення тендеру. І в листі до губернатора області Віктора Коцемира запропонував вирішити питання не через тендерну комісію облради, а лише волею Стрижавської селищної ради. Нехай вона, мовляв, самостійно й вирішує — кому передавати «Вервольф», а кому ні.

Утім, така пропозиція навряд чи пройде. Свого часу територію «Вервольфу» хто тільки не примудрявся здавати в оренду, включно з головою місцевого колгоспу. Слава Богу, що нікому з так званих орендарів не вдалося добратися до підземних бункерів. Вдруге наступати на одні й ті самі граблі просто немає сенсу. Занадто небезпечно.

Позиція «Центру воєнної археології», відомого програмою «пошуку затонулих суден і скарбів, які перебувають на їхніх бортах» у Чорному морі, зокрема легендарного «Чорного принца», мабуть, викликана тим, що він просто досі не мав справи з тендерами на такі об’єкти. Звідси, напевно, і неприйняття їх. Проте наразі йдеться не так про пошуки й залучення інвесторів, як про роботи з благоустрою. Різниця дуже істотна.

Та й суперечки навколо головної загадки «Вервольфа» (що могло вціліти в його підземеллях? і чи були вони у вигляді багатоповерхового бункера взагалі?) уже перейшли в цілком іншу фазу.

Окрема думка щодо цього прозвучала й на засіданні тендерної комісії, коли представники «Ставки» заявили, що не збираються уподібнюватися археологічним кротам.

На думку фахівців підприємства, версія про наявність у гітлерівській ставці шести-семи підземних поверхів цілком неспроможна. Вони вважають, що там є максимум три бункери загальною площею не більше 80—100 квадратних метрів. Будувати їх великими не було потреби, оскільки призначалися вони не для проживання, а на випадок можливого повітряного нальоту. Та й терміни не дозволяли. Мовляв, якщо «Вервольф» стоїть на суцільному гранітному щиті, то як можна було за три-чотири місяці будівництва пробити в ньому хоча б два поверхи вниз?!

Обгрунтовується ця думка матеріалами єдиного повоєнного обстеження «Вервольфу» в рамках проекту «Гермес» московською групою під керівництвом професора Леоніда Бобровникова. Тоді, у 1989—91 рр., територію ставки навіть просканували з космосу, і тільки припинення фінансування не дозволило розкрити гітлерівське лігвище. Проте результати обстеження досі не розголошувалися, і тільки тепер їх передано російським партнерам «Ставки».

Інакше кажучи, шукати щось під землею немає особливого сенсу. І тільки режим таємності, що огортав навіть підірвану ставку, породив, на думку росіян, всі чутки й небилиці навколо неї. Зокрема про нібито заховану тут у підземних бункерах «Бурштинову кімнату» або ж стосовно «об’єкта №3».

«Обер-лейтенант»: «Москалів треба випередити і обчистить ставку під нуль»

Тим часом виявилося, що до цих суперечок підключилася й не менш зацікавлена сторона в особі «чорних слідопитів». Вони вже не раз намагалися взяти ставку з наскоку або ж під виглядом «наукових розкопок». І, ясна річ, не заради міфічної «Бурштинової кімнати». За наявності «молодіжних організацій», які дуже цікавляться фашистською атрибутикою, за божевільну ціну можна штовхнути будь-яке залізяччя, виявлене в бункері Гітлера. Та якщо раніше сторонній людині було практично нереально вийти на цих любителів «покопатися в землі», то тепер посприяв Інтернет.

Так, на київському форумі сайту «Вермахт і СС: Військова археологія» я випадково наштовхнулася на тему чата «Ставка дядьки Гітлера під Вінницею». І з превеликим подивом виявила там запозичення як своїх матеріалів на цю тему, так і різноманітної «корисної інформації». Приміром, де розжитися картами та схемами ставки. Або наскільки конкурентоспроможний перед «чорними слідопитами» уже згадуваний «Центр військової археології» та які його досягнення на цій ниві. Зокрема описується якась історія з партією «Фокке-Вульфів».

А головне, усілякі віртуальні Poroch-фельдфебель, Джеймс-обер-лейтенант, Yohan-фельдфебель, French-фельдфебель тощо захоплено обговорювали на чаті перипетії тендера на ставку та що з цього може вийти. До речі, вельми не жалуючи при цьому росіян. Природно, через слідопитський «патріотизм».

Як зазначив якийсь «Шутце»: «Прикро за державу, мля!!! Наші потвори, чи що?» «Дивуватися тут нічому, оскільки вкладати бабки — не в наших традиціях. Ось розкрасти — це по-нашому, — відписався «French». — «На відміну від російських, наші «інвестори» не схильні вкладати кошти, якщо їх не можна дуже швидко відбити. Навіть п’ятирічна перспектива їх лякає. Саме тому росіяни орендують зрештою ставку, а наші навіть при більш сприятливому розкладі хутенько побудують у підвалі на Подолі заводик із виробництва лівої горілки». Отже, як підсумував «Джеймс-обер-лейтенант»: «Москалів треба випередити, пробратися в ставку раніше за них і обчистити її під нуль, то будзе файно».

Тут же знайшлися й розповіді про деякі попередні спроби відкрити ставку. Для прикладу процитую хоча б «фельдфебеля»:

«На території було всього не менше сотні народу. Відповідно в різний час. Дехто намагався вентиляційні шахти копати. Є знахідки. Поганенькі, правда, але все-таки... Три роки тому приїхали, стали табором із трьох наметів, повечеряли й давай копати шахту вентиляційну, приїхали менти. Ви хто — туристи, а чого копаєте, так, чорт забирай, сміття прибираємо, адже запаскуджене історичне місце. Адже вентиляційку справді селяни й садисти з навколишніх дач сміттям закидали... Менти постояли, випили 100 г, що їм налили, розповіли мисливські історії про золото, німців тощо й поїхали собі. Висновки: менти приїжджають, бо стежать за цим місцем, серйозно там копати не вдасться, а несерйозно не вийде...»

Тема ця, до речі, як несподівано з’явилася на форумі, так само несподівано й була закрита адміністратором. Проте її учасники встигли зійтися на думці, що поки триває бюрократична тяганина, необхідно зробити останню спробу: «Лопату в одну руку, бутерброд у другу, схемку в зуби і по катакомбах... Особисто я не дуже сподіваюся, що там лежать купи цінного, фашики відходили організовано, встигли підірвати входи й підходи, замінувати... Може, золота накопаємо. Ну, в щонайгіршому разі складик якийсь-там...»

Що мене, до речі, і не здивувало б. Якщо вже зі стародавніх некрополів Ольвії примудряються відкрито вивозити на джипах величезні саркофаги, що говорити про воєнні руїни. Ось тільки «Вервольф» — це не скіфський курган. І наслідки його «досліджень», а про розкопки всліпу годі й говорити, більше ніж непередбачувані. Зокрема вся територія ставки пронизана підземними комунікаціями, зв’язаними з Південним Бугом, із якого п’є воду не одна область. Це далеко не кнопка з анекдоту: сів на неї, дістав, подивився і знову повернув під п’яту точку — «а мо’ так і тра...» Таку занозу, як «Вервольф», настільки просто можна й не витягнути.

...А поки на тендерному фронті тиша, для зйомок репортажу на ставку нещодавно приїжджала бригада російського REN TV. Днями очікується не менш гучний приїзд німецького телебачення. Тільки «чорні слідопити», якщо вони справді з’явилися під Вінницею, своєї присутності не рекламують. Ой, не дізнатися б про них гучним post-бабахом.