ТЕАТРАЛЬНА МЕККА УКРАЇНИ

Для шанувальників театрального мистецтва маленький хутір в єлисаветградських степах — українська театральна Мекка. І як величезне щастя сприймає кожен театрал можливість доторкнутися до святинь театру корифеїв. Символічно названо цей хутір — «Надія». І нехай це було зроблено колись на честь дружини Івана Карповича Карпенка-Карого Надії Тарковської, але, як виявилося згодом, у цьому слові зазвучав зміст більш значний. Тут зароджувалися перші кроки українського професійного театру. Думки, сподівання, прагнення братів Тобілевичів, згодом відомих театральних діячів Панаса Саксаганського, Миколи Садовського, Івана Карпенка-Карого, об’єднавшись із могутнім просвітительським талантом Марка Кропивницького, поклали початок українському художньо- реалістичному театрові. 1882 рік вважається роком народження українського професійного театру. З цього часу в Єлисаветграді, нинішньому Кіровограді, на сцені театру починають «представляти» п’єси. Ті самі, які сьогодні прийнято називати українською класичною драматургією.

«Театр — школа життя», — писав колись М.Кропивницький. Ці слова не втратили своєї актуальності й нині. Переосмислюючи класичні тексти, сучасний театр ніби укрупнює теми, інтерпретуючи їх з позицій дійсності. А глядачам залишається лише дивуватися злободенності міркувань і висновків наших геніальних попередників.

Хутір «Надія» — місце, відкрите для постійних зустрічей і спілкування, але є в році тиждень, коли тут особливо багато гостей — це дні всеукраїнcького свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти». Свято це, яке традиційно проводять у Кіровограді, поточного року було ювілейним, тридцятим. Це лише одна з пам’ятних дат нинішнього року, а в історії українського професійного театру ще — 155 років від дня народження Івана Карпенка-Карого, 160 років від дня народження Михайла Старицького та 100-ліття від часу написання п’єси «Хазяїн». Уже багато років організатори цього свята — Міністерство культури та мистецтв України, Кіровоградська облдержадміністрація й обласне управління культури, національні творчі спілки — свої головні зусилля спрямовують на те, щоб спадщина корифеїв українського театру, їхні ідеї знаходили дедалі більше поширення серед широких верств населення, залучали до мистецтва театру молоде покоління.

Суттєвою рисою свята «Вересневі самоцвіти»-2000 стала розмаїтість його творчої палітри. Культурна програма поповнилася участю кількох українських театрів. Гостинним господарем був Кіровоградський музично-драматичний театр ім. М.Кропивницького, на сцені якого показували свої спектаклі Львівський театр ім. М.Заньковецької, Національний театр ім. І.Франка, Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. Скільки років минуло відтоді, коли вперше зі сцени пролунали слова п’єс Карпенка-Карого, Кропивницького, Старицького, але як і колись зустрічали оплесками їхні влучні репліки сьогоднішні глядачі. Переосмислення класичних текстів продемонстрували в показаних спектаклях усі театри. Саме в можливості цього знаходить своє підтвердження думка про живу тканину цих текстів, вірність визначень авторами кола проблем, їхню позачасову актуальність.

У рамках свята пройшов кіровоградський регіональний тур всеукраїнського фестивалю сатири й гумору «Вишневі усмішки», який визначив переможців, котрі виступлять 1 квітня в Київському палаці «Україна», фестиваль-огляд молодіжних самодіяльних театральних колективів. Студенти театральних вузів показали свої навчальні роботи на матеріалі класичної драматургії. Теоретичне осмислення спадщини корифеїв українського театру відбувалося на науковій конференції «Театр корифеїв — предтеча українського театрального авангарду?» Ініціатором цього великого й цікавого наукового полілогу виступив Державний центр театральних досліджень ім. Леся Курбаса, керівник конференції — доктор мистецтвознавства Неллі Корнієнко. Свої теоретичні викладки, наукові гіпотези представили провідні історики й теоретики театру.

Дотик до витоків завжди є моментом істини. Всі учасники свята «Вересневі самоцвіти», численні глядачі, котрі щовечора заповнювали зал знаменитого Кіровоградського театру ім. М.Кропивницького перебували в атмосфері духовної творчості. Своєю зацікавленістю вони створювали ще одне художнє кільце в ланцюзі історичного духовного єднання, зміцнювали надію, що на хуторі «Надія», у цій маленькій театральній державі великої України ніколи не вичерпається чисте джерело справжнього мистецтва.