Танці під «зірками». Одна з головних музичних подій року відбулася на Співочому полі

Про важливість статистики відомо давно. Тому ще раз повернемося до підрахунків... Близько 300 акторів (у тому числі балети «Фрідом», «Квест», «Ва-банк», мім-театр «ЧорнеНЕБОбіле»). Близько сотні «простих глядачів» на сцені. 2000 прожекторів для освітлення сцени. Сім місяців підготовки. 97 оркестрантів у сріблястих костюмах. Сотня хористів (у бузкових балахонах). Білий і Чорний янголи під 26-метровим куполом. Феєрверк із 600 зарядів (встановлення одного такого «пальника» — до 40 тис. дол. , їх привезли п’ять). Майже п’ятсот осіб, залучених у шоу «Спілкування заради майбутнього» — одну з найпомітніших музичних подій нинішнього року, що відгриміла на Співочому полі.

«Кого ти хотів здивувати?» — співав колись Макаревич. «І те, й інше я бачив не раз...» — іронізував він у тій-таки пісні.

«Дивувати» в сучасній шоу-індустрії нелегко (рік у рік стає все важче). Бо ж і бізнес цей в основному доморощений, і багато що в ньому вторинне, нав’язливе, а багато що просто стагнує.

І все ж саме 2007 рік — всупереч пафосу — може стати певною новою, символічною сторінкою, з якої, можливо, й розпочнеться свіже літочислення досягнень у сфері вітчизняних масових видовищ? Адже нові часи все одно диктують нові технології, а нові технології неодмінно потребують нових форм. «Потрібні нові форми!» — це вже не чеховське. А щохвилинне і щоденне — на зло навколомузичній рутині та проплаченій поп-фанерності.

…З цього погляду недавнє видовище на київському Співочому полі — «Спілкування заради майбутнього» (над шоу працювали режисери Василь Вовкун і Олексій Сєченов) — багато в чому показове і навіть концептуальне.

Глядачі «1+1» в усіх барвах і мальовничих переливах мали можливість цей захід бачити на власні очі (тому описова сторона зблякне поруч із яскравістю візуальних ефектів).

А ось сторона повчальна...

Масштабом і розмахом, звичайно, нині нікого не здивуєш і не проймеш. У нас тепер усе повнометражне, великобюджетне. І дуже багато що досить-таки «широкоформатне». Простір — як маніпуляційна «модель», що вигідна тією або іншою мірою як художникові, так і кон’юнктурнику: дерзай, твори, божеволій, перетворюй, модифікуй! Хоч на славу ідеалів Майдану, хоч на благо тієї або іншої торгової марки... Співоче поле (частково потоптане любителями тендітних рослин і шанувальниками твору Карла Орфа «Карміна Бурана») — без жодної іронії — останнім часом набуло для нас і певного сакрального навантаження -«аранжування». Це поле — фольку, флористики, якихось нескаламучених дитячих ілюзій. Це простір польоту, безкрайнього небосхилу, національного ідеалізму, поки ще не просочений «інформпривідною» актуальністю.

Тобто це саме той мікросвіт, де передбачається спілкування відкрите й інтимне — причому одночасно. Це саме та територія, де «прекрасне далеко» відбите в різноголосому теперішньому.

Власне, «декорації» для шоу Вовкуна-Сєченова — це навіть не дві тисячі прожекторів, не найпотужніші у світі світлові гармати «Спейс Кенон», не вогняні смолоскипи «Дракони» ( які викидали в небо восьмиметрові снопи вогню і сланкого диму)... І навіть не установка заввишки з дев’ятиповерховий будинок (про яку не згадав тільки лінивий в інтернет-звітах про цей захід). Ці декорації — сам унікальний ландшафт, який мимоволі став оформленням і режисерським ходом. (Хоча, до речі, технічні декорації монтували тижні зо два — рівень складності неймовірний).

На думку Василя Вовкуна, на Співочому полі відбувалося «вертепне дійство». І справді, було щось від вертепу — янголи, казкова сюжетна «начинка». Причому внутрішня історія могла бути і такою, а могла бути інакшою. У даному разі Він і Вона прагнуть знайти «зірку спілкування», намагаючись подолати пута самотності, але, природно, Зло намагається все зіпсувати, а Добро обов’язково допоможе, в результаті — очікуване радісне тріумфування з грандіозним салютом (близько 600 зарядів було випущено в небо).

І все одно формат шоу ближчий до містерії, з огляду на одвічну транскрипцію цього слова. Тому що ще грецьке mysterion означало «таїнство», передбачаючи цілу систему культових обрядів (як у Стародавній Греції, так і в Стародавньому Римі), в яких могли брати участь тільки посвячені. Це найважливіший акцент, оскільки в цьому шоу передбачається участь саме посвячених, «допущених». Тобто тих, кому довіряють, — не натовпу, а народу...

…Містеріальне звучання є в дійстві, з огляду і на його розмах, і різножанрову музичну наповненість, і на внутрішній драматизм, який ішов уже від мелосу «Карміна Бурана». Цей твір віртуозно виконали Національний симфонічний оркестр України, Національна академічна капела «Думка», хор Національної опери України.

Так сталося, що саме «Карміна Бурана» вперше поставлена в Україні з неймовірним арсеналом видовищності — вогонь, вода, мідні труби відповідно. Спеціалісти зі спецефектів із Великобританії та Франції (їхні напрацювання в нас раніше ніколи не використовувалися) не поскупилися на дивовижу — і в певні моменти виникали навіть рецидиви аудіовізуального «зомбування», настільки виразно це було подано.

Якщо до згаданої сюжетної «начинки» або до хореографа персонально можуть бути запитання або претензії, то з приводу злитості й зіспіваності наших трьох музичних китів — оркестру, хору й капели — тільки один знак... та й той — знак оклику. Браво! І те, що аудиторія, за великим рахунком — розбещена «солянками» та іншими «рідкими» музичними стравами, попросту скандувала Сусанні Чахоян, захоплюючись її магічним сопрано (молода співачка, учениця Євгенії Мірошниченко, виконала партію Добра) — чи це не підтвердження того, що навіть 50-тисячний натовп (а може, прийшло й більше) здатен на шляхетний музичний порив. У цьому, мабуть, і полягає основна повчальність у зв’язку із шоу, незалежно від того, скільки грошей на нього витратила компанія «Київстар». А витратила чимало.

Після недавнього «Спілкування...», після супертехнічного шоу Елтона Джона (на Майдані) — чітко головних музичних подій року в країні — обґрунтовані й виправдані наступні очікування: що далі? а хто краще? а хто вище? і хто ще яскравіше?

Поки що важко уявити «хто»... Та, вочевидь, «нижче» і «блідіше» вже начебто й непристойно — знову ж таки, нові часи, а отже — і нові технології.