Останнім часом я з тривогою ступаю на стару бруківку київського Андріївського узвозу — сірий привид непевного майбутнього витає над оазою митців, безвідмовний тандем орендної плати та судових приписів уже витиснув багатьох митців і з підвалів та мансард, на деяких галереях замість об’яв «запрошуємо на нову виставку»... висять заіржавілі замки, свіжо бронзовий Булгаков з подивом поглядає на те, як повзають по його вулиці важкі чорні броньовики, схожі на жуків-гнойовиків. Мабуть, це таємнича каста — недоторканних рейдерів, котрі, як кваліфіковані мародери, безпомилково винюхують, де і що погано лежить. Утім, і без цих нишпорок Андріївський давно недужає на «синдром Монмартра» — «Купіть мистецтво! Чотири гривні штука! На десять гривень — три мистецтва!»
Але не подумайте, що я культурний песиміст. На те воно й мистецтво, щоб перемагати войовниче невігластво. Хоча самі художники вміють вправно боротися лише за наближення до недосяжної довершеності.
BАRBI КЮ |
Владислав Шерешевський «Краса» — виставка робіт 2007 року. Вони ще пахнуть олією. І салом, і м’ясом, і кавою. Ці полотна із, так би мовити, «гастрономічного» періоду творчості Владислава. Яких тільки стилів не використовував у різні часи цей невтомний на вигадки митець. І а ля рембрандтство, і гаргантюанське снейдерство, і брейгелівська гра в тлумачення афоризмів і багатофігурний псевдосоцреалізм і майже автентичний Ван Гог. Владислав сатирик, цинік, але не злостивий, хоча нічого святого і забороненого для препарацій його вправним пензлем, мабуть, не існує.
Дві голови |
Працюйте, пане Шерешевський! Недосконалий та прекрасний світ дає достатньо стимулів для вашого пензля.