Старість і радість у Каннах

На Лазурному березі, не зважаючи на примхи погоди, триває головний кінофестиваль планети. У Каннах вже проявив себе попередній лідер фестивальних перегонів. Це - Міхаель Ханеке («Піаністка», «Біла стрічка»). Його новий фільм «Любов» цілком імовірно може претендувати на «Золоту пальмову гілку».

Міхаель Ханеке та Ульріх Зайдль - австрійці. Обидва свої нові роботи привозять у Канни. Обидва ненавидять своїх співвітчизників.

Фільм Ханеке «Любов» (із культовими постатями французького кіно Емманюель Ріва та Жаном-Луї Трентіньяном у головних ролях) помітно відрізняється від «Білої стрічки», що принесла режисерові «Золоту пальмову гілку». Німецькомовна «Біла стрічка» має у собі ідеальний, навіть певною мірою надмірний порядок, який робить її трохи механістичною. Проте франкомовна «Любов» вийшла більш людяною та зворушливою.

Двоє літніх людей замкнені у власних старості та хворобі. Сюжет двогодинного фільму практично розвивається в межах однієї квартири. Вона хворіє, він доглядає її, дивлячись, як розпадається на друзки особистість, котру кохав десятиліттями. Фінал страшний - у своїй невідворотній логічності.

Жан-Луї Трентіньян, якому перевалило до 80, після загибелі доньки не знімався у кіно майже дев’ять років. Його повернення стало настільки вражаючим, що так і не згадаєш зразу, чи була в кар’єрі актора настільки сильна й велична роль. Обмежений у засобах, позбавлений «підпорок» та «протезів» у вигляді гриму чи саундтрека, актор, не втративши ні вміння, ні харизми, набув такого глибинного трагізму, який перетворив його роль (і всю картину в цілому) на шедевр. Ханеке зумів зняти кіно, користуючись, на перший погляд, обмеженим, проте майже нікому не доступним арсеналом.

Наразі це найсильніший фільм конкурсу.

Щодо Ульриха Зайдля, то його кіно зняте в ним же окреслених принципах жорсткого викривання споживацького суспільства. Задумана ним «туристична» трилогія «Рай» розпочинається картиною «Рай. Любов» і подає, як зізнався сам режисер, суто жіночу точку зору. Він також сказав, що зі співчуттям ставиться до самотніх старіючих жінок, яким так бракує кохання вдома, що вони мандрують по нього аж до Африки.

Ну, можливо, режисер і намагався співчувати своїм героїням. Проте нам, глядачам, він такої змоги не дає, створюючи реалістичне видовище, підкреслене наївної вірою, м’яко кажучи, немолодої й не надто вродливої героїні в кохання з першого погляду. І сумно, і смішно, і по-зайдлівськи безжально.

Ще один попередній лідер - данець Томас Вінтерберг. Зі своїм «Полюванням» він повертається, за його ж словами, до витоків. «Догматична» концепція фільму, вільного від усіляких додаткових технічних витребеньок, строгого у своїй лаконічності. У «Полюванні» Вінтерберг звертається до улюбленої теми руйнації стосунків між людьми. Усі, хто знав Лукаса, вихователя дитячого садочка у маленькому містечку чи то селі, відразу повірили в звинувачення його у педофілії. Герой протистоїть ганьбі, проте хепі-енд видається примарним...

…Ось такою є попередня трійка найкращих фільмів цьогорічних Канн (хоча картини Гарроне, Кіаростамі чи Мунжиу важко назвати слабкими). А попереду Рейгадас, Саллес, Каракс, Кроненберг та Сергій Лозниця. Бідне журі! Хоча краще обирати серед сильних, ніж два тижні день у день дивитися слабке кіно. !zn