STAR WARS: ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ

Усі ми родом із дитинства — істина настільки заяложена, що обговоренню не підлягає. Наслідки з неї, проте, можуть налякати людину непідготовлену — скажімо, яка не знає, де міститься система Дагобар, або, ще гірше, необізнана з ученням старого Йоди. Отже:

1. Моральні цінності осягаються ТІЛЬКИ в дитинстві.

2. Пропускання дитячих років не відновлюються.

Звісно, список можна продовжувати досить довго, але чого ще раз засмучуватися — чи не так? Утішитися можна лише одним — сучасні соціологи розширили вікові рамки «підліткової» категорії — на сьогодні у вас є шанс потрапити до неї в ніжному віці від 8 до 58 років. Звичайно, до моральних цінностей (див. вище) прилучитися шансів уже обмаль, але зрозуміти щось або, скажімо, одержати задоволення від процесу можна.

І тому усім-усім-усім (а особливо якщо разом з дітьми) необхідно сходити в кіно на ці самі Зоряні Війни. Звичайно, якби не нещасливий час для нашого покоління (озимого, ярового або ще якогось аграрного), яке застало відсутність відео і долбі діджитал — і, відповідно, пропустило початкові епізоди зоряної саги... Ех, ми б, звісно, були кращими — чистішими, духовнішими і гарнішими в особистому плані. Ми б не розкрадали країну, не заламували б грошики під обмінними пунктами в період «дикого капіталізму»... Просто не вийшло б — програма б не дозволила.

Неправильно, що високі ідеали формують людину як частину цілого людства — його формує найбільш масова, зрозуміла і затребувана культура. Переживання Петрарки і його сумнівне захоплення чорнобривою Лаурою у виховному сенсі в мільйон разів слабкіше, ніж найбільш посередня і пересічна мильна опера. Великі майстри виховання (а особливо перевиховання) масової свідомості, які зіпсували наше дитинство піонерськими промовками, розуміли це як ніхто інший — досить почитати статтю «найлюдянішої людини» під безневинною назвою «Партійна організація і партійна література» — там усе розписано! Основний принцип популярної літератури кінця XIX століття «Розважаючи — просвіщай!» докладається до масової, керованої свідомості. Одна неузгодженість — майстри розважальної культури минулого — Майн Рід, Жуль Верн і той самий Дюма — зверталися до ОСОБИСТОСТІ. Можна скільки завгодно глузувати з пасажів типу «... кінь його зачепився за корінь баобаба і Капітан Зірви-Голова вилетів із сідла. Баобаб — рослина, що росте там-то і має такий-то вигляд... та ін.»! Звісно, у міру виростання з жанру ми розлучаємося з ним зі сміхом, знищуючи його, жанру, керуючу й спрямовуючи владу над нашим життям, волею та вчинками. Звичайно, на нинішній день усі ці автори перекочували до дитячої — де їм і місце! Але саме ця бульварна література і подальша її екранізація та інша «масовізація» тих самих простих речей та істин утримувала нас від головних підлостей, низькостей і спокус! Навіть зраджуючи близьких, ми пам’ятаємо — «Один за всіх, і всі за одного!» — а отже, є шанс, ми ще можемо схаменутися, озирнутися, стати кращими, вирости над собою (і що там ще роблять у таких випадках, каючись, лиходії з бульварних романів та касових фільмів)!

А тепер уявіть собі — ви знову перебуваєте у віці пошуків відповідей на вічні запитання (нагадую, для американців вік продовжили, і тепер він 8—58, для наших широт це, як і раніше, «до 16»). Затиснувши в спітнілому кулаку квиток і притискаючи до грудей відерце з попкорном (пам’ятаєте, як відбувається процес дресирування у світі тварин?), ви заходите до темної зали — і починається дійство. Звичайно, йдеться про інші зоряні системи, інопланетян, принцес та зоряних лицарів. Але навіть Ісус «розмовляв з людьми притчами» — щоб зрозуміліше, адже він не ставив перед собою завдання ще й розважати паралельно з освітою та повчаннями! І, пам’ятаючи про це, дуже легко ототожнити себе з однією з частин (залежно від статі дитини) закоханої пари, яка розривається між почуттям та обов’язком — і піддається почуттю лише в момент смертельної небезпеки, завершуючи його, проте, законним шлюбом (це ж Америка!) Спостереження за дуже спрощеними політичними інтригами в Сенаті допомагає уявити молодому організму, як, власне, «держава багатіє і чому не потрібно золота їй, коли простий продукт має...» Звісно, відомий нам парламент не запропонує настільки цікавого, яскравого і багатого матеріалу для спостережень — але усвідомлення того, що існують якісь інтереси інших людей, у тому числі й такі, що не підлягають обліку, вже допоможе молодій думаючій людині, «будувати життя з кого». А те, що «наші» об’єктивно привабливіші за «їхніх», значно полегшує моральний вибір та інші пошуки — звичайно, героєм (а тим більше Героєм) кожен захоче стати, а ось тираном — ніхто. Природно, йдеться про податливу душу дитини — дорослі поза небезпекою. Вони цілком можуть хихикати в процесі фільму з приводу дещо незграбних діалогів, практично геть-чисто убитих перекладом, або коментувати вкрай пуританські (справді) любовні сцени. Що може бути простіше, ніж відокремити себе від процесу, стати осторонь з кислим обличчям і намагатися не дати себе заворожити захопливій дії!

А можна пригадати, що будь-яка розвага — кіно, карусель чи комп’ютерна гра — звертається до дитини, схованої в кожному з нас під тягарем років, зайвої ваги і сумнівних досягнень у прикладних сферах заробітчанства — щоб випустити її на волю. Відійти від сумнівної псевдоінтелектуальної позиції — і дозволити собі попустувати в єдиній усесвітній пісочниці одночасно з іншим людством. Сходити в кіно з дітьми — і поговорити з ними, поцікавитися, яким буде наступне «плем’я молоде, незнайоме» — і знайти в собі якісь струни, співзвучні дитячим. Ще не пізно, адже соціологи... а, ну так, ви вже знаєте... Варто спробувати, адже відстань до інших зоряних систем цього літа не більша, ніж до найближчого кінотеатру, а будь-яка подорож, хай навіть на сотні світлових років, — не що інше, як повернення додому — до власної нескаламученої сутності.