ШОРСТКОЮ МОВОЮ ЕЗОПА

Гадаю, багато людей бачили на сторінках перекидних календарів крилаті фрази — така собі річна збірка афористичних думок. Ідея начебто й непогана, поглянув на нове число календаря — і духовно збагатився, але якщо вдуматися, по суті, примітивна вона, банальна й навіть небезпечна. Бо можливість користуватися розхожими спрощеними поняттями дедалі більше відучує нас від необхідності заглиблюватися в явище, змушує задовольнятися плакатною однозначністю події.

Думки про це з’явилися після спектаклю «Езоп» Г.Фігейредо (переклад Л.Олевського, П.Шабатіна) в Національному театрі ім. І.Франка. Йдучи на прем’єру, зирнула на аркуш календаря — «Коштовний камінь і в болоті збереже свою цінність». Подумалося, ну просто про Езопа.

Коли завіса піднялася, глядачі побачили на сцені розкішний будинок грецького філософа Ксанфа, чиє ім’я, завдяки драматургу, ввійшло в також уже крилату фразу: «Ксанфе, випий море!». Сценограф (В.Бортяков) спорудив на сцені грандіозну декорацію з бічними східцями, внутрішніми анфіладами підземель, фонтаном посередині, вирішивши все, зокрема й костюми героїв, у білому кольорі. Логічно, що за кольором випадає з цієї білизни Езоп, чий костюм легше визначити за якістю — брудний, ніж за відтінком кольору. Ці два полюси — Ксанф і його оточення як уособлення людей, наділених владою над собі подібними, і Езоп як втілення явища рабства — услід за драматургом береться досліджувати режисер спектаклю М.Гринишин. Актори красиво декламують фрази п’єси, дивуючи глядачів актуальністю давно написаних слів, вони чудово рухаються (Л.Смородіна, Т.Олексенко, О.Богданович, О.Задніпровський — балетмейстер Л.Попович), зображують грецький побут і мораль. Але залишається незрозумілим головне — жанр спектаклю: чи актори іронічно ставляться до своїх персонажів, чи «на серйозі» грають вони героїчну комедію.

Враження однозначності вирішення таких животрепетних і всеосяжних тем, як рабство духу, влада грошей і становища, особиста внутрішня свобода, прагнення до неї і готовність віддати за неї життя, навіює вибудуваність стосунків персонажів за принципом поверхневого малюнка. За рамками ролей залишається величезний простір внутрішнього проживання. Актори не живуть пристрастями своїх героїв, вони їх досить органічно ілюструють. Образ Езопа (Б.Бенюк), центральний і чільний, вирішений актором у цьому ж таки стилі. Богдан Бенюк, що має потужний акторський потенціал, змушений грати бомжувату на вигляд потвору, яка недорікувато промовляє геніальні у своїй простоті сентенції. У його зовнішності немає навіть натяку на велич духу.

Рабське начало в Езопі актор зображує фізично настільки яскраво, що всі його думки про свободу й жагуче прагнення до неї здаються блідими й непереконливими. Режисер і виконавець пішли шляхом відмови від демонстрування внутрішньо сильної натури Езопа. Він виходить на сцену уже зломленим, украй приниженим і боротьбу за свою свободу веде мляво, ніби заздалегідь розуміючи, що спроби ці приречені на невдачу. Тим більш не зрозуміло, що могло привабити таку чарівну й благополучну Клею, до ніг якої готовий упасти будь-який чоловік, у такому обірваному, брудному й потворному рабі? Аби викликати в такій жінці таку пристрасть, ого-го яка внутрішня переконливість потрібна! Тільки завченими байками-алегоріями про лисицю й виноград — навряд чи. А от сміливості Езопу не позичати. Добре, що режисер не роздумуючи благословляє Ксанфа на безмежний демократизм. І ось уже викачаний у болоті Езоп, щойно знявши з шиї рабську колоду, вмощується на білі подушки скраю басейну, де тільки-но омивала своє прекрасне тіло Клея. Даремно брешуть на цих філософів, вони рабів своїх можуть і на подушки всадовити, і вина піднести. Все це безглуздя наштовхує на думку про неглибоку продуманість і мотивацію сценічної розповіді. Простір спектаклю не пульсує емоціями акторів, щось не зв’язалося в їхніх взаєминах, аби глядач зрозумів — спектакль живий. Сюжет про Езопа граний-переграний, і братися за нього є сенс лише за наявності оригінального рішення, яке унеможливить вторинність, звичайну декларативність, дасть змогу уникнути одномірності сценічної розповіді й відкриє погляд сучасного майстра на сценічну інтерпретацію класичного твору. Втім, і в такому вигляді спектакль «Езоп» знайде своїх шанувальників. Адже багатьом достатньо читати не книги, а лише афористичні висловлювання на аркушах перекидних календарів.