Сходи Слави

Країну й далі омивають хвилі «Океану Ельзи» — майже культова група продовжує свій наступальний тур містами Батьківщини (у зв’язку з виходом нового альбому Gloria). Гіпераншлаговий стартовий концерт Вакарчука і «океанів» у Київському палаці спорту підтвердив те, що й так знали. Перше: товариш Вакарчук сьогодні щось трохи більше, ніж просто муземблема країни, — він ще й такий собі роко-попсний олігарх всієї України (бізнес, політика, навіть творчість — усе поєдналося в одній харизмі, і слава Богу). Друге: масовані піар-технології навколо групи й пропагандистські кампанії у зв’язку з рекламою телефонів, зрозуміло, стали істотною частиною фінансової користі фронтмена «Океану», але, на жаль, вписали його священне ім’я (для багатьох) великим шрифтом в історію вітчизняного маскульту, тому що коли «дуже багато», це ще не означає, що «все завжди добре». Третє: Вакарчук&Компані, дорогою втрачаючи деяких музикантів, усе ще залишається одним із артистів у країні, який збирає найбільше публіки. Часи, коли спортспоруди фарширувалися під зав’язку публікою на чиїхось сольниках, здавалося, вже залишилися лише на хвилях нашої пам’яті, однак...

Зустрівшись, розмовляли зі Святославом Вакарчуком, на щастя, про музику. На щастя — оскільки хіба що ледачий не поцікавився в музиканта його оцінкою поточної ситуації в країні, планами на посту радника президента зі справ культури й посла Доброї волі...

Публіка на концертах «Океану Ельзи» помітно відрізняється від юрби, яка нещодавно веселилася на концерті Брайана Адамса. І річ не в тому, що на цьому концерті за квитки потрібно було платити — «океанівці» часто грають «просто неба» за народну любов, проте й туди приходить інша публіка. Спробувала провести безстороннє опитування на танцполі прямо перед початком концерту — найбільше запам’яталася відповідь хлопчика в потертих кльошах і леннонівських окулярах: «Та все просто: вони чесно грають вживу, нікого не обдурюють — це сьогодні така рідкість, бути чесною людиною і при цьому користуватися популярністю!..»

— Мені здається, найбільше людей приваблює в «Океані» не музика, яку ми граємо, а щирість. Ми віддаємо себе на сто відсотків такими, які ми є, — зізнався «ДТ» напередодні концерту сам Вакарчук.

— А тексти? Адже ви пишете пісні, які не лише серцем, а й головою потрібно слухати.

— Якби я міг писати лише для себе, мені було б досить самої музики, мені просто не потрібні були б слова. Та я розумію, що саме словами, віршами до людей простіше достукатися, простіше відкрити їм свою душу, донести думки.

Чимало наших постійних шанувальників, розпочинаючи з виходу альбому «Модель», хором стверджують, що ми стали грати комерційну музику, а от раніше — раніше були справжні пісні... Менш упереджені слухачі вважають навпаки. Мені ж здається, що порівняно з альбомом «Модель», та й іншими теж, Gloria найменш комерційний диск. І якби ми випустили його раніше, у нас би, найшвидше, були б великі проблеми з визнанням у публіки. Та ми ж потихеньку виховуємо не лише власний смак, а й смак нашої аудиторії. Мені приємно, що сьогодні в Україні лише за кілька годин стає платиновим альбом групи «Океан Ельзи», а не, припустимо, збірник «Блатні пісні» або щось на кшталт цього. Я постійно чую про зіпсований смак нашої публіки, а в рекордні терміни розкуповують альбом, зроблений у кращих традиціях західної музики і абсолютно точно не є продуктом виховання ресторанного шансону чи тюремної лірики, про яку так люблять стверджувати, що в нас це популярно. Так, у нас справді популярний і такий продукт, як творчість Вєрки Сердючки... Та ось вам і контраст: є Сердючка, є «Океан». І ви в змозі зробити власний вибір. Я дуже мало знаю людей, яким би вдалося поєднати такі різнопланові музичні вподобання.

Новий альбом названий лаконічно — Gloria, тобто, «слава». Проте це не натяк на ім’я соліста «Океану Ельзи» і навіть не скромна оцінка власної творчості. Єдина неукраїнська назва пісні на диску — просто благозвучне жіноче ім’я, яке надихнуло Вакарчука на створення небанальної композиції з багатозначним текстом. Ніякого особливого месіджу музиканти в нього не закладали. Можна лише порадіти, що не назвали новий альбом, приміром, Вікторією — хтось із журналістів неодмінно побачив би в цьому політичне підгрунтя...

— Мені хотілося створити щось у дусі рок-опери: коли музика різноманітна, але є певний сюжет, лібрето, чи що, яке об’єднує номера в єдине ціле, — продовжує розмову Вакарчук. — Я не думаю, що цей альбом вийшов настільки концептуальним із погляду музики, як нам хотілося б. Та з погляду слів, емоцій і настрою він, безумовно, досить концептуальний.

Концептуальність, про яку ще кілька років тому Святослав говорив поблажливо, сьогодні одна з відмітних рис нового «Океану». Він свідомо класичний, якість звукозапису і концертного звучання, мабуть, одне з найкращих в Україні, та й мало хто з вітчизняних виконавців може похвастати такою рекордною популярністю, завойованою власною творчістю. Якщо щось і змінилося, то хіба лише Славкове спілкування із залом стало дещо більш трибунним: нагадування про вічні цінності гармоніюють із піснями, та вже надто нагадують заклики про мир у всьому світі.

А концертне турне, яке розпочалося зі столиці, нею і завершиться — тим, хто не потрапив у Палац спорту, зможе скористатися такою можливістю у листопаді. А про найближчі творчі плани Святослав Вакарчук висловився дуже несподівано:

— Знаєте, я був би щасливий, якби могли взагалі не концертувати. Тобто, якби ми могли собі дозволити влаштовувати концерти лише тоді, коли цього хочеться, коли є потреба і бажання. Наша мрія — робити тури виключно за своїм бажанням. Приміром, нинішній тур Україною — це наша ініціатива, але крім цього доводиться давати масу концертів, просто для того, щоб заробляти. Думаю, що альбом Gloria — це наш перший серйозний крок до того, щоб по-справжньому серйозно займатися лише музикою.