Шістдесята сходинка — в небо

В Каннах вітчизняні кінодосягнення можна побачити тільки на ринку

Найпрестижніша кіноподія року цими днями — в Каннах. Шістдесятий міжнародний кінофестиваль зібрав найяскравіших зірок світу. Багаторічний президент кінофестивалю Жіль Жакоб у попередніх промовах назвав цю подію «модерною». Тобто свій солідний ювілей фестиваль відзначає не поринаючи у спогади, а, як завжди, формуючи моду на кіно майбутнього.

Саме у такій концепції і створено без перебільшення грандіозний проект «Кожному своє кіно». За словами все того ж Жіля Жакоба, замість того, щоб «нарізати» старі фільми класиків і склеювати із них ювілейний фільм, чому б не попросити тих таки класиків зняти щось спеціально для цієї події. Тож не дивно, що титри кіноальманаху, прем’єра якого відбудеться 20 травня, мають вигляд кіноенциклопедії: 35 режисерів, які так чи інакше пов’язані із Каннським кінофестивалем, зняли по трихвилинному фільму, спільним у них було лише місце дії: кінотеатр. Серед авторів: Мануель Ді Олівейра (наступного року йому виповниться 100), Чан Кайге, перший китаєць, котрий здобув «Золоту пальмову гілку», а також Ларс фон Трієр, Такеші Кітано, брати Коени, Валтер Саллес, брати Дарденни, Андрон Кончаловський, Вонг Кар-вай, Цжан Імоу, Алехандро Гонсалес Іньярріту, Амос Гітай, Клод Лелюш, Рауль Руїс, Олів’є Ассаяс, Тео Ангелопулос, Білле Август, Джейн Кемпіон, Майкл Чіміно, Девід Кроненберг, Атом Егоян, Акі Каурісмякі, Аббас Кіаростамі, Кен Лоач, Нані Моретті, Роман Поланскі, Гас Ван Сент та інші. Короткометражок вийшло у підсумку 33, адже дві пари братів працюють дуетами.

Шкода, що серед тих класиків немає прізвищ українських режисерів. Проте вже на другий день після відкриття кінофестиваль «Молодість» (який традиційно так чи інакше презентує себе у Каннах) презентував українське кіно за особистої участі голови наглядової ради Фонду пані Катерини Ющенко.

Ще у Києві Андрій Халпахчі наголосив, що «незважаючи на всі проблеми, українське кіновиробництво зростає... І саме тому у рамках ювілейного фестивалю і вирішили показати останні роботи вітчизняних режисерів». Програма заходу включала як презентацію фільмів і нових кінопроектів, що ними Україна представлена на Каннському кіноринку («Два в одному» Кіри Муратової, «Обранець» Романа Балаяна, «Аврора» Оксани Байрак, «Біля річки» Єви Нейман), так і, власне, діяльності МКФ «Молодість».

Звичайно, шкода, що українські фільми не представлені в офіційному фестивальному відборі. Адже, попри всі ювілейні заходи та презентації, саме конкурс привертає до себе найбільше уваги. Годі й казати, що для 60-го фестивалю організатори та кінематографісти постаралися. У програмі, яка містить 21 фільм, три — робити колишніх президентів журі — свої роботи покажуть Емір Кустуріца («Пообіцяй мені це»), Квентін Тарантіно («Гріндхауз. Доказ смерті») та Вонг Кар-Вай («Мої чорничні ночі», саме ця стрічка і відкривала кінофестиваль). Лише ці три імені могли би стати гідною окрасою будь-якого фестивалю. Проте з ними за компанію конкурс прикрашатимуть іронічні брати Коени, що привезуть «Немає країни для старих» із Хав’єром Бардемом та Томмі Лі Джонсом (в його активі вже є «Золота пальмова гілка» за найкращу чоловічу роль). Знаменитий та плодючий кореєць Кім Кі-Дук покаже нову стрічку «Дихання». Джуліан Шнабель після тривалої перерви потішить шанувальників «Скафандром та метеликом». З’явиться і скандальна Катрін Брейя, яка ще ніколи не бувала у Каннах непоміченою. Цього разу її «Стара коханка» спробує позмагатися із молодим мексиканцем Карлосом Рейгадосом, котрий два роки тому шокував і полонив Канни «Битвою на небесах». Нинішнього року він привіз «Тихе світло». Вп’яте штурмуватиме червоні сходи росіянин Олександр Сокуров («Олександра»), взявши на озброєння важку артилерію у вигляді чеченської теми та оперної примадонни Галини Вишневської. Нагороди найвищого гатунку інших фестивалів класу А мають і росіянин Андрій Звягінцев («Вигнання»), і німецький турок Фатіх Акін («На іншому боці»). До них долучаться і менш імениті, проте не менш ретельно дібрані кінематографісти.

Результати Каннського конкурсу неможливо передбачити більш-менш точно. А такому доборі і поготів. Зазвичай можна бодай якось зорієнтуватися на смаки голови журі... Тарантіно любить азіатське кіно, Кустуріца захоплюється Джармушем, не більше того. Нинішнього року журі очолив британець Стівен Фрірз, знову ж таки потрапивши, як у десятку, в модерну концепцію Жіля Жакоба: не встиг фільм «Королева» стати чи не найпопулярнішою стрічкою сезону, Фрірз опинився у Каннах. Проте поряд із ним конкурс судитиме така коман­да, кожен із членів якої сам міг би стати президентом: письменник Орхан Памук (Туреччина) є лауреатом Нобелівської премії, Меггі Ченг (акторка, Китай), окрім своїх інших здобутків, має «Золоту пальмову гілку» за роль у фільмі Олів’є Ассаяса «Очищення», актриса Тоні Колетт нинішнього року добре запам’яталася завдяки ролі у фільмі «Маленька міс Зачарування», який здобув безліч міжнародних призів, португальська акторка та режисер Марія де Мадейрос побувала у Каннах із фільмом-переможцем «Кримінальне чтиво», канадська актриса Сара Поллі працювала із Атомом Егояном, Девідом Кроненбергом та Майклом Вінтерботтомом, італійський патріарх режисури Марко Белоккіо брав участь у конкурсі Каннського фестивалю п’ять разів, а також є володарем «Срібного ведмедя» Берлінале та призів Венеціанського фестивалю, Європейської кіноакадемії тощо. Французький актор Мішель Пікколі має у своїй фільмографії понад 200 фільмів, «Золоту пальмову гілку» за фільм саме Марко Беллокіо Salto nel vuoto, а також призи всіх можливих кінофорумів.

Отже, результат є непередбачуваним. Програма — сильною. А місто — кінематографічним. Просто неба на Круазетт розгорнуто фотовиставку, що ілюструє багаторічну історію фестивалю. Незвичною є і цьогорічна афіша: фотограф Алекс Магжолі та графік Крістоф Ренар об’єднали у стрибку Педро Альмодовара, Вонга Кар-Вая, Джей Кемпіон, Сулеймана Сісе, Жульєт Бінош, Пенелопу Крус, Жирара Депардьє, Семюеля Л. Джексона, Гаеля Гарсія Берналя, Алехандро Гонсалеса Іньярріту, Брюса Вілліса та інших, створивши вишукану та святкову емблему.

Архі-кадри

Каннський кінофестиваль свого часу позиціонувався як серйозний конкурент Венеціанському. Про проведення першого Каннського кіномарафону було оголошено ще у червні 1939 року. А відкриття мало відбутися на початку вересня (всього двадцять днів). Але першого вересня Гітлер напав на Польщу — почалася Друга світова війна. Історичні колізії внесли свої корективи в плани організаторів. Та робилось усе можливе аби фест відбувся. Демонструвався навіть фільм із позаконкурсної програми «Собор Паризької Богоматері» режисера Вільяма Детерлі (США, 1939 рік). І все ж офіційно першим міжнародним кінофестивалем в Каннах вважається кінофорум, який відбувся з 28 серпня по 5 жовтня 1946 року. В журі тоді головував Жорж Гюїсман. У фесті брали участь 18 країн, які представили 46 повнометражних і 68 короткометражних стрічок. Тоді ж головний приз став такою собі колективною нагородою для 11 різних національних фільмів водночас. З часом Каннський фест набув престижності і лоску. Найкращі кінематографісти світу вважають за високу честь потрапити на конкурс. Серед усесвітньо відомих фільмів, які нагороджені «Золотою пальмовою гілкою» — «Летять журавлі» Михайла Калатозова (1958), «Солодке життя» Федеріко Фелліні (1960), «Леопард» Лукіно Вісконті (1963), «Таксист» Мартіна Скорсезе (1976), «Апокаліпсис наших днів» Френсіса Форда Копполи (1979), «Людина з заліза» Анджея Вайди (1981), «Легенда про Нараяму» Сохея Імамура (1983), «Кримінальне чтиво» Квентіна Тарантіно (1994), «Андеграунд» Еміра Кустуріци (1995), «Та, що танцює у темряві» Ларса фон Трієра (2000). Українські кіноздобутки в Канні були за великим рахунком відзначені лише раз — це документальна стрічка Ігоря Стрембицького «Подорожні».