САМОТНЯ КОРОЛЕВА

Ціна картини, сказав Андре, зовсім умовна. Чисте полотно цього розміру коштує вісімдесят франків, покрите фарбами — може не коштувати нічого або…

Еміль Габоріо. «Раби Парижа»

Ми страшенно обділені прекрасним. Тисячі людей повторюють щоденний рух маятника «дім—робота—дім», і найвидатнішим витвором світової культури, з яким регулярно вдається спілкуватись, є, у кращому випадку, італійська пральна машина, а найбільшою втіхою для душі — колючий кактус на кухонному підвіконні. Мимо нашої території промайнули, так і не зачепивши своїм крилом, ті щасливі ренесансні часи, коли мистецтво не тіснилось у резерваціях-галереях, а мешкало в кожній оселі, було майже членом сім’ї і, мов домовик, оберігало людей від зла. Як буржуазну пропаганду читаєш листи Рубенса до рідних фламандських градоначальників, у яких він закликає підтримати молодих художників і пояснює, що митці несуть красу в життя громадян. Що найважливіше — на ці листи майже завжди були позитивні відгуки. І як знущання над митцями сприймаєш поради архітекторам хрущовських часів: «дуже добре, що естамп (офорт, гравюра) нарешті широко впроваджується в інтер’єр радянської квартири — вони найчастіше виконані з добрим смаком, більш доступні за ціною…» Нічого не маю проти естампів. Але із цих порад розумієш, що рубенсам у наші двері ні розміри, ні ціна пролізти не дозволять.

Втім, декому з видатних художників пощастило прописатися в наших шухлядоподібних квартирах. Це ілюстратори книг. Одним із таких митців був Георгій Малаков. Я зізнаюся читачам, що з дитинства і по сьогодні збираю книги з його ілюстраціями, десятки їх уже стоять на моїх полицях (усього художник оформив понад 100 видань). Здається, ці книги ставали вдвічі цікавішими завдяки унікальній графіці Георгія Малакова. Не можу пригадати жодного іншого ілюстратора, який би так глибоко розкривав суть книги і був таким уважним до нібито другорядних деталей композиції. Складається враження, що в кожній точці часу і простору, яку зображав художник, він бував і малював з натури. Однаково переконливі образи і скіфів, і флібустьєрів, і позаземних чудовиськ. Гортаючи сторінки книг, цікаво помічати, як у кожній наступній вправнішою ставала рука майстра. Гірко, що життя художника обірвалося у розквіті його таланту в 1979 році. Нинішнього року йому виповнилося б 75. Добре, що Георгія Малакова не забувають, про що свідчить виставка його книжкової та станкової графіки, експонована в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. Найкращим внеском у справу збереження та розвитку нашої культури було б видання повного зібрання робіт Малакова. Кращого підручника для молодих, які прагнуть навчатися графічної майстерності, не знайти. Можливо, цю роботу хтось-таки візьме на свої плечі. Дуже сподіваюсь.

Хто ви, пане Шерешевський?

Таке питання може виникнути у кожного відвідувача виставки цього художника, що експонується в галереї «Триптих». Великий містифікатор? Митець-імітатор? Важко повірити, що один художник цілком достовірно грається і в Снейдерса, і в Гойю, і в Ван-Гога, і ще в бог знає кого, майстерно пародіюючи, компілюючи усе святе і грішне. Невже це одна рука вилизує одні роботи до рівня різдвяних поштівок початку минулого століття, а на інших грубо вкладає експресійні мазки фарби? Грубо, як косар — масло на окраєць хлібини. Але, попри відвертий епатаж, аж ніякого відчуття фальшування чи бажання потрафити смакам публіки. Але в яких роботах саме той Владислав Шерешевський? Навіть, якщо він запропонує на суд публіки роботи без крихти блазнювання, ніхто ж у це не повірить. Всі цілком резонно шукатимуть подвійне дно. І неодмінно знайдуть.

Ще один майстер метафор та алегорій, львів’янин Олег Дергачов знову в Києві і знову в облюбованій ним галереї «Майстерня». Майстер витончених графічних робіт, відомих усьому світові карикатур акцентує в нинішній виставці «Притчі» на своєму таланті скульптора. Його бронза не менш філософська, ніж графіка. А поєднання із текстами притч про Ікара, про Дедала, про самотню королеву дає зрозуміти оточуючим, що Олег Дергачов — ще й талановитий літератор та вправний каліграф.

Жодної іронії та хитромудрих вивертів у творчості Андрія Німенка, роботи якого експонуються у залах Спілки художників України. Все своє довге мистецьке життя художник працює по-архаїчному багато і наполегливо. Результат — графіка, живопис, скульптура, варті не короткої виставки, а окремого музею, окрасою якого були б і чудові трепетні пастелі, і виразні глибокі скульптурні портрети Остапа Вишні, Григора Тютюнника, Павла Загребельного, Миколи Руденка, Левка Лук’яненка та інші не менш значні витвори митця. Пани олігархи, ну, проживуть ваші бультер’єри без третього ряду золотих зубів, махніть кредиткою, хай не музей, хоч сотню рам подаруйте художнику. Адже він уміє лише творити…

Молоді митці європеїзуються (у доброму значенні цього слова). Важко, звісно, після багатьох століть ізоляції бігти поруч із жорстоким, але динамічним, звиклим до щоденної боротьби за успіх світом. Пресимпатичні роботи Катерини Радько, експоновані в «Галереї, 36», демонструють, що для мистецтва, як для пташки, не існує кордонів. Наші історичні та міфологічні мотиви в офортах художниці плавно трансформуються у західноєвропейські. І немає між ними нездоланних бар’єрів та конфліктів. У творчості Катерини Радько відчувається якісний симбіоз київського графічного вишколу та студій у Лейпцигській вищій школі мистецтва книги та графіки.

Сьогодні це не галерея «Ірена», а справжній японський ресторан! Виставка «Рибний день» пропонує мистецьким гурманам майже сотню страв із дарів морів, озер та рік, приправлених, начинених, нашпигованих, нашинкованих фантазією 32 авторів експозиції. Усі можливі й неможливі техніки виконання, здається, наявні тут: живопис по шовку, офорт, вишивка, скульптура із дерева, бронзи, пап’є-маше… Манера виконання — від бремівського реалізму рибо-пивних мотивів Вадима Правдохіна, біблійних алюзій Богдана Назаренка, просторових композицій Юлії Носар — до недоброї риби-мутанта Андрія Северинка та лялькових добрих риб-дядь і риб-тьоть Ірини Крішиної. Мабуть, ми таки вийшли із води — ностальгія за безоднею океанів живе в нашій пам’яті. І кожному солоному оселедцю ми можемо поглянути в очі й сказати: «Ми з тобою одної крові, чи не так?»

Трішки зоологічних мотивів можна побачити і на виставці робіт Матвія Вайсберга в галереї «Ательє Карась». Левиця, свиня, верблюд, слон. Декого з цих персонажів можна впізнати, навіть не читаючи підписів під полотнами. В інших роботах художника можна віднайти сліди людських образів та архітектури. Нервовий, майже безпредметний живопис. Однак відчувається майстерність і філософська глибина. Дивна, загадкова сила мистецтва!

Центр сучасного мистецтва при НаУКМА та Німецький культурний центр «Гете-інститут» продовжують експонувати українсько-німецький проект Сергія Браткова та Штеффена Мюле «Faust & Margarita». Позаяк центр підтримує так зване сучасне мистецтво, то напрошується запитання: чи правду мовить рекламний плакат про те, що побачить відвідувач у галерейному просторі? Який же авангардист (якщо він, звісно, поважає себе) опуститься до такого примітиву, як правда. Правильно. Нічого спільного із Гете ви там не виявите, хіба якщо дуже напружитесь. Та й з мистецтвом там не густо. Звичайно, у Сергія можна поцікавитись, як працює відеопроектор і куди його вмикають, а Штеффен поділиться технологією нанесення зображень на прозору клейонку великого розміру. Найбільше мене зацікавило на цій нудній виставці, як людям вдається влаштовувати такі дійства у таких хороших місцях і на такий довгий відтинок часу. Це мені видається одним із найвидатніших здобутків сучасного мистецтва.

Музей однієї вулиці пропонує експозицію під промовистою назвою «Хто жив — не кане в небуття. Мистецтво посмертної маски». Робити посмертні маски взагалі-то не важко (хіба що психічно). Але це непросто відбиток мертвої тканини на гіпсі. Це можливість побачити, відчути, що Гоголь, Пушкін, Маяковський були живими людьми, а не бронзовими постатями. Посмертна маска — не зовсім вдала назва. Точніше це було б назвати гіпсовою фотографією, що залишає загадку про людину, котра щойно зробила неминучий для кожного крок від життя до небуття… Чи вічності? Самотня королева на ім’я Мистецтво дає кожному шанс вибрати.