«РЕВІЗОР» І ВСІ, ВСІ, ВСІ…

Поділитися
Відомий режисер і актор Ігор Афанасьєв, наш колишній співвітчизник, котрий десять років вже живе в Америці, свій 50-літній ювілей вирішив відсвяткувати в улюбленому Києві, місті, де він закінчив театральний інститут ім...
Ювіляр — Ігор Афанасьєв

Відомий режисер і актор Ігор Афанасьєв, наш колишній співвітчизник, котрий десять років вже живе в Америці, свій 50-літній ювілей вирішив відсвяткувати в улюбленому Києві, місті, де він закінчив театральний інститут ім. Карпенка-Карого, розпочав творчу біографію в Театрі оперети, продовжив її в Театрі ім. І.Франка, Театрі естради. Так народилася ідея спільних проектів, у результаті яких на сцені Національного театру ім. І.Франка з’явилися три нові спектаклі в постановці І.Афанасьєва. «Три… під п’ятдесят» — так називалася ювілейна афіша, що об’єднала ці спектаклі. Про «Варшавську мелодію-2», здійснену раніше з блискучою Адою Роговцевою, наша газета вже писала, про дві останні прем’єри йдеться нижче.

Від моменту першої постановки «Ревізора», на якій був присутній сам Микола Васильович, холонучи від усвідомлення власної сміливості, гоголівська п’єса — чи не перша в списку режисерських мрій. Знаменита фраза «Я запросив вас, панове, щоб повідомити...» неодноразово лунала на сцені Театру ім. І.Франка, у різні часи колектив театру шість разів звертався до інсценізації п’єси. Пролунавши в останній інтерпретації театру, вона здивувала театралів. Гоголь написав свій твір в ідеально вивірених пропорціях гіпертрофованої сатири, підтекстів, і соціальних, і побутових. Будь-яке наступне бажання підсилити цю сатиру призводить до абсурду, до явного розбалансування первинної структури твору. Але І.Афанасьєв сміливий у намірах, і персонажів свого «Ревізора» переносить у реалії сьогодення. Фатальну фразу «...до нас їде ревізор!» городничий Сквознік-Дмухановський (В.Мазур) вимовляє в лазні, де зібралися відпочити шановні в місті люди й де, між сеансами еротичного масажу, проведеного дівчатами без комплексів, місцеві чиновники Ляпкін-Тяпкін (С.Станкевич), Земляніка (О.Шаварський), Хлопов (В.Розстальний) обмірковують, як же їм справитися з цим ревізором, котрий ще подорожує й інкогніто. Інкогніто, до речі, волею того ж таки режисера, перетворився на реальний персонаж — величезних розмірів постать чиновника, солідного представника влади. Усе б добре, але він без голови, такий ось натяк на можновладців — не те щоб безликих, а взагалі безголових. Цей Інкогніто незримо для героїв є присутнім на сцені, по-своєму втручається в дію, процес організує, у потрібний момент дзеркало підставить, те саме, на яке «нема чого нарікати...», пустунів закличе до порядку, загалом, усе під недремним оком.

Сценографія спектаклю (М.Глейзер) мінімальна, незаповнений сценічний простір не вирішено й не організовано переконливо. Персонажам доводиться взаємодіяти з багатофункціональними світлими пуфами, з яких складаються різноманітні комбінації частин оформлення (ліжко, подіум, стінка й т.п.), і центральною металевою конструкцією, за якою вгадуються контури міських споруд, придатних лише для того, аби повісити на їхні поперечини рекламні баннери спонсорів спектаклю. Назви рекламної продукції нав’язливо втручаються й у гоголівський текст, а неймовірно модні столичні штучки — Хлєстаков і його слуга Осип — спілкуються один з одним по мобільних телефонах.

Узагалі в спектаклі все перекинуто з ніг на голову (справжній цирк!). Гротескно ілюструючи трагікомедію нинішнього життя, постановник, утім, не пропонує чіткої режисерської концепції, замінюючи її сюжетним з’єднанням хвилеподібних за емоціями сцен, які буфонно-клоунським виконанням нагадують студентський театральний капусник. Парадоксально в ньому існують актори, котрі створили цілісні, у заданих рамках, образи. Це, безумовно, творчі удачі Остапа Ступки (Хлєстаков), Олександра Задніпровського (Осип), Анатолія Гнатюка (Бобчинський), Назара Задніпровського (Добчинський). Актори від душі веселяться, просто купаються в щедрому драматургічному матеріалі, пародіюють ситуації настільки пристрасно, що вони перестають сприйматися як пародія, а стають переконливими проявами характерів. Анна Андріївна (Н.Сумська) і Марія Антонівна (Т.Міхіна), нагадуючи стриптизерш біля жердини, завзято змагаються в похітливих домаганнях Хлєстакова. Двозначність зводиться в абсолют, питання художнього смаку залишається, що називається, за рамками. Основою перипетій хлєстаковської пригоди стає модна гомосексуальна тема, фантазія режисера зробила крутий віраж, відкрито натякнувши на інтимні стосунки Хлєстакова й Осипа. Не зупинившись на цьому, пішла далі. Зусиллями Осипа «зараза» в повітовому містечку поширюється з надзвичайною швидкістю й до кінця спектаклю всі герої з мавпячою готовністю вдягають у праве вухо розпізнавальну сережку. Певна орієнтація Хлєстакова змінює перебіг і сенс відомої сцени розмови з донькою Городничого. Помінявшись текстами діалогу, Марія Антонівна безсоромно напирає на Хлєстакова, котрий сором’язливо захищається. Мусування «блакитної» теми в мистецтві вже дещо набридло, але з пародією на жіночоподібні кривляння й педалювання на питаннях про наявність «заднього виходу» явно переборщили. Багато глядачів голосно сміялися над першою появою Хлєстакова, котрий виплив на пуантах під звуки «Лебединого озера», а багатьом стало зовсім сумно. Над чим сміємося? У строкатому несмаку дійсності, що постала в спектаклі, багатогранний діамант гоголівського твору зблиснув лише однією гранню, і відобразившись у тому самому кривому дзеркалі, вона показала ось такий потворний наш час. У одному з інтерв’ю режисер відзначив, що в «Ревізорі» хоче звернутися до вічної теми ревізії суспільства, внутрішнього світу. Подивившись спектакль, я подумала, якщо процеси сучасної ревізії призводять до таких результатів, нехай цей світ залишиться колишнім.

Третім спектаклем — «Школа Донжуанів» за власною п’єсою з музикою В.Бузенкова та Н.Шаншіашвілі, І.Афанасьєв небувалим чином переніс глядачів у славні сімдесяті, у світ знайомої йому Київської оперети, де він у молоді роки гарцював у сідлі красенем Д’Артаньяном. І нехай тема нового водевілю архісучасна — клонування людей за сексуальними ознаками «самців і самок», і дається взнаки в його постановці вплив бродвейського мистецтва, потяг режисера до розкутого студентського театрального капусника простежується й тут. Участь у спектаклі зірки естради, грузинки Нуци визначила пріоритет у ньому музики, вокального виконання. Хоча співають й інші персонажі — Олександра-Олександр — О.Власова і К.Кістень, Василь — І.Рубашкін.

У інтризі намішано всього — несподівані відкриття, спалах пристрасті, кохання з першого погляду, перевтілення з втратою статевих ознак, катастрофічна невідповідність чоловічого розуму й жіночого тіла. Ці неймовірні фантазії автора реалізуються під дзвін шпаг, шелест дамських нарядів, постріли давніх пістолів. Не відпускає романтичний час
50-річного Д’Артаньяна, як не відпускає його й улюблений музичний жанр оперети, мюзиклу.

Різними вийшли в Ігоря Афанасьєва ці три спектаклі... під п’ятдесят. Як три ювілейні чарки з різним наповненням. У кожного напою знаходиться свій прибічник, буде свій глядач і в кожного зі спектаклів. Ці нотатки мало схожі на ювілейні поздоровлення, але в Ігорі Афанасьєві бачу передусім професіонала. Розумного.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі