Репортаж для друку. Новий міністр культури повідомив про головне

На початку тижня, 14 січня 2008 року, через сім днів після Різдва Христового, в українській культурі сталася подія, подієва всією своєю семантичною суттю, а також глобальною релятивністю. У той саме час, на тому самому місці зустрілися всі... Майже всі. Всі ті, кого в шаблонах ЗМІ величають «цвітом культури»: поети, письменники, художники, режисери, співаки, артисти — ілюзіоністи. Одночасний розсип півтисячі світил — різної орбітальності. Гора з горою не сходиться, а тут «звезда с звездою говорит». «Цвіт» і «корені» сплелися воєдино в однім «колі» Українського дому в День святого Василя… На «прем’єрі», якщо можна так сказати, нового міністра культури й туризму України — Вовкуна Василя Володимировича.

Знайомство з міністром передбачалося «без фраків». Дрес-код в унісон актуальним цінностям — вишиванка. Ніяких метеликів.

І треба зауважити, що коли не всі, то дуже багато світочів (як М.Поплавський, наприклад) почули прохання міністра, пірнули в скрині (або зазирнули у фірмові крамниці) — й видобули звідти вишиванки різної хрестоматійної візерунковості.

Помаранчевим хитросплетінням на широких чиновницьких грудях виділявся з гурту О.Биструшкін — із секретаріату. А традиційними червоними і чорними нитками були вишиті сорочки інших гостей свята зустрічей і братань. (Один мій приятель спеціально до цього походу в культверхи замовив вишиванку через Інтернет і вже за годину одержав товар — причому з доставкою додому.)

О.Сумська, як завжди, для обкладинок. Вигнанниця «1+1», здається, домовилася з Казбеком — і тепер на ТРК «Київ» готується її передача про сучасне українське кіно (тільки де ж воно, за винятком «мила»?).

А.Солов’яненко (молодший) — нині основний «спадкоємець» усіх оперних традицій у державі — начебто розгублений (чи мені здалося?). Раніше до колишнього міністра в кабінет можна було навіть не стукаючи… Тепер, певно, доведеться постукати тричі, доки відчинять.

На першому поверсі ленінського дому-«кола» зустрічаю М.Мащенка: він блідий і теж розгублений. Щоправда, злегка всміхається, подає свою руку. Я ж відчуваю внутрішню муку — через недавні публікації про будівництва на території студії. Але, їй-богу, не нам же там жити.

А от у кого все чудово, то це у М.Крупієвського — тепер, зважаючи на все, нового головного шоу-режисера країни (після того як В.Вовкун виріс — у наших очах). Пан Крупієвський також одержимий етнографічною політикою. Недавнє його (точніше, «Наше Різдво») зібрало в спортспоруді майже всю «Нашу Україну» на чолі з першою родиною. А у режисера, не сумніваюся, багато й інших виграшних репертуарних козирів. І один з головних — премила дружина, прес-секретарка президента.

Та ось моя умовна «камера», яка дивиться у світ, раптом смикнулася, ніби у фільмі фон Трієра. І в об’єктиві — М.Рєзникович, керівник Російської драми. Він якийсь невеселий, розгублений (чи знову здалося?). Після минулих медійних дискусій і навіть якихось принципових «позицій» чомусь саме в цей момент захотілося до нього підійти і сказати щось добре, людяне: «Якось воно буде…» Та от не наважився.

Цитаты из контекста:

· «Національна визначеність — як поняття — на початку ХХІ століття, погодьтеся, звучить майже дивно і архаїчно. Але так видається на перший погляд. У світі сьогодні йде невидима війна за культурно-духовний та інформаційний простір. І в цій війні, як на війні світоглядній, є переможці і я переможений. Наступають і захищаються навіть культури, що давно сформувалися і утвердились. І на цьому тлі як «бути» — чи вже «не бути» — тим, що тільки відроджуються?»

· «Одним із надзвичайно важливих моментів впливу на сучасне життя є естетика масової культури. Нею потужно можна впливати на свідомість та підсвідомість мільйонів людей. Масове мистецтво — конденсатор емоцій глядача, камертон-настроювач бадьорості, активності, ентузіазму, устремління, рішучості. Найактивніше масове мистецтво використовується під час рекламних та виборчих кампаній».

· «Хто ти єси?.. Носієм культури ти є і що для неї прагнеш зробити?.. Відповідь приходить сама собою. Тоді кому вигідна наша культурно-національна невизначеність?.. Кого влаштовує наш комплекс меншовартості?..»

· «Національна ідея, на моє глибоке переконання, — це і є національна культура. Місія її — боротьба на інформаційному, духовному і культурному просторі. Поряд із боротьбою — місія об’єднання суспільства аж до його самоздійснення. Тільки тоді політика вже не буде концентрованим вираженням економіки, вона стане діяти за волею культури».

Василь ВОВКУН «Паралельні видива»