Про «рок» у своїй вітчизні. Соло для Євробачення з «боєм»

Весь тиждень вони були поруч. Один з одним. «Пліч­о­пліч». Сердючка — Шевченко. Шевченко — Сердючка. Канали, FM(и), спецкомітети неначе змагалися в єзуїтстві піару: хто ефективніше сплете в одну косу позерство і геній, ліру і суржик, псалми і кривляння?! Дивно, але в країні, де для одних великий поет — «упир», а для інших трешклоун — майже «ікона», сподіватися бодай на якусь адекватність стає дедалі болісніше і безглуздіше. А якщо пригадати ще й результати «всенародного» волевиявлення щодо Євробачення (2007), то це, звичайно, не мука… А нав’язлива і всепереможна субкультурна вампука на сьогодні — «найважливіше з мистецтв». Оскільки ж Євробачення певною мірою – «діалог культур», можливо, і треба з цього приводу кинути двітри репліки?

«Шо це було?» Мабуть, НСО — непізнані співаючі об’єкти. «Мамо, хто вас випустив?» Ми тут і так по коліно в року!

Проте музичний редактор НТКУ А.Мозгова впевнена, «шо це було» шоу. Правда, не вияснено нюанс — швидше, «мапет-шоу». Оскільки всі, хто спостерігав за цим дійством (із відбору пісенних єврокандидатур), що проходило на Першому національному 9-го ввечері, мабуть, сміялися більше, ніж на «Кривому дзеркалі» чи на «Вечірньому кварталі». «НеАнгели», «НеДемони», «НеБрауни», «Бондарчук», «Гребенюк»... Чи як їх там — котрі співають у терні? Ми вже тут було сльозами вмилися: а чому ж «Арктику» не допровадили в холодильнику на огляд самодіяльності? Може, вона де розтанула дорогою — з причин глобального потепління?

Різні в нас були відбори на Євробачення. Смішні й сумні. Чесні й спірні. Сімейні й келійні. Цей же виявився божевільним. Чотири креатури від одного продюсера та ще три — наче ні сіло ні впало. Наче живемо у країні глухонімих. І нікому пристойно виступити, відмінно заспівати — крім фанерних примар.

Коли всі вони того вечора нарешті відруладили, після «Новин» на УТ-1 у прямому ефірі з метою «промо» показали конкурсантів із деяких інших країн (Білорусі, Мальти, Румунії). Не те щоб іноземці особливі вокальні генії... Але ж і не містечкові міражі. Не рукотворні ідоли. А виконавці з продуманими номерами, з нормальними композиціями. «Єврофест давно вже перетворився на конкурс шоу!» — запевняють продюсери УТ-1. Хай. Але хіба можна сприйняти як «шоу» те, що зрештою й вирішили послати в Гельсінкі? І суть не в конкретній масці (хоч би як ми до неї ставилися!), а в бездарності представленого «маскараду». Це ж якийсь непросмажений привокзальний «біляш», каламутна газована бурда, приміська «гоцалка». А не шоу. І не пісня. І не фішка. Ні тексту. Ні музики. Ні аранжування. Ні смислу. Правда, прихована «концепція» є (але про неї нижче).

Артист, що багато років активно несе в маси відомий образ (спочатку провідниці, потім — співачки), — персонаж з іскрою й людина талановита. Але й талант, як і все в цьому світі, може тьмяніти, деформуватися. Зате завжди залишається рятівна ставка — провокація. Безглуздий набір фраз у Danzing — тій самій пісні у виконанні В.Сердючки — вже спровокував якийсь шумок. Не знаю, що за цим — піар-технології чи щире публіцистичне обурення, проте одна з найбільших російських газет уже вибухнула ескападою: «Українська Сердючка закликає всю Європу попрощатися з Росією!» «У скромному тексті розміром менше одного куплета з німецькою лічилкою «зібен, зібен, ай-лю-лю, айн, цвай, драй» є тільки одна зрозуміла фраза — «I want you sing — Russia, goodbye!», що настирливо й запально повторюється у пісні. В перекладі: «Я хочу, щоб ви заспівали — Росія, прощай!» — пише цього тижня «МК». І закликає відлучити від грудей «змію», яку необачно пригріла країна березового ситцю. Отож, чого доброго, вслід за П.Порошенком список «небажаних» поповнить ще й В.Сердючка.

Інтернет-форуми – взагалі нещадні. «Українцям має бути соромно за себе, тому що це не пісня, а сама вона не співає й не танцює, а тільки горлає!» — висловлює поширену думку француз, який почув Danzing у «павутинні». А одна з британських газет навіть образливо обізвала наш європодарунок «товстим і безглуздим трансвеститом, обмотаним у фольгу». Сумно.

Але що потішно... У дуже різних слухачів «композиція» (відповідно до розрахунків поп-стратегів) викликала неоднозначні, а часом і блюзнірські асоціації. А-ля німецький мотивчик. А-ля блискуча уніформа. А-ля слоганчики наче з фільмів про фашистських окупантів — «Танцювати, корошо!», «Зібен, зібен, ай-лю-лю!» (не вистачало тільки «Матка, яйка, млеко!»).

Далі – не важливо: «Раша, гудбай!» чи «Лаша тумбай» («Збивай вершки!»). Спланована провокація вдалася. Про це говорять, цим обурюються. Цю пісню не задушиш, не вб’єш. А хотілося б.

Ось тільки «політкабаре» (якщо таке передбачалося), на мій скромний смак, досить важкий жанр для співачки Вєрки Сердючки. Вона і з «легкими жанрами» безпечально розпрощалася. І не повертається більше ні до комічних етюдів, ні до сатиричних мініатюр. До того, що свого часу в неї виходило дотепно, талановито (роль перекупки-тітки-торговки у фільмі про «Зайців» – просто міні-шедевр). Раніше ця маска в колготках і стукалках «презентувала» на експорт хай безпутну, хай безголову, але все таки сонячну, карнавальну Україну. Тепер же цей образ виродився в монстра, «упиря» — з німецькими «речівками» та кремлівською зіркою на довбешці. Вона звільнила територію тільки для одного неадекватного явища — нахабнуватого пересиченого «опудала», яке нібито співає. А ми його нібито слухаємо. А дехто навіть привселюдно роздуває «суспільну значимість» цієї субкультурної маски, цього жанру — «посміховисько». Мабуть, у Шевченківського комітету зовсім немає клопотів, якщо роздмухали навколо В.Сердючки «піар-кампанію», закликаючи заборонити її виступ саме 9 березня — у день народження Т.Шевченка. Можна подумати, в інші дні — у дні народження Лесі Українки, І.Франка, М.Коцюбинського чи Л.Курбаса — нас супроводжує інший звуковий фон. Чи ж Т.Шевченко (як і Франко) все це почує? Не почує, дякувати Богу.

А взагалі, панове, останнім часом мимоволі відбулася якась надто вже загадкова трансформація українського пісенного образу. Спочатку його «били-вбивали, на чужину гнали», «у полон брали». А потім надули презервативи — і відправили на Євробачення: щасливої дороги, дорогенька! Справді якийсь «рок», себто фатум.

У зв’язку з такою метаморфозою народний депутат Я.Табачник (член журі при НТКУ), пояснюючи преваги Сердючки, каже: «Євробачення давно перестало бути конкурсом для вокалістів». Дозвольте не погодитись.

Це як подивитися і кого послухати. Інколи саме на Євробаченні раз на рік і почуєш пристойні голоси. І відпочинеш від цілодобової проплаченої фанери у вітчизняній каламутній телеканалізації. Cosmos (Латвія), Anna Vissi та Elena Paparizou (Греція), Hari Mata Hari (Боснія і Герцеговина), Chiara (Мальта), Martin Vucic (Македонія), Shiri Maymon (Ізраїль), No name (Сербія і Монтенегро), Boris Novkovic (Хорватія) — тільки протягом останніх років ці та деякі інші виконавці стали порятунком і віддушиною Євробачення. Можна й наших голосистих згадати — Руслану, Тіну (їхні вокальні здібності незаперечні). А вже якщо таврувати одіозну групу Lordi (можна подумати, вони дуже когось перелякали), то якщо з них зняти маски й послухати наживо — взагалі не виявиш жодного криміналу. Пристойний фаховий середньостатистичний хард-рок — нічого особливого, але й не ганьба.

І наче на продовження заданого «діалогу культур»... «Телекритика», стверджуючи, що в Україні, виявляється, немає харизматичнішої поп-фігури, ніж Сердючка, чомусь цілком серйозно обзиває Євробачення конкурсом «безглуздим», «кічевим» і «таким, який ні на що не впливає». А я ж думав, чому це президент В.Ющенко персонально виходив на конкурсну сцену з промовами солодкими, чому пан Стокселіус так переймається репутацією міжнародної акції, чому тільки нинішнього року в заході братимуть участь 42 країни... Виявляється, від безглуздя. Якщо справді все так «безглуздо», то навіщо це робимо: купуємо права, даємо ефіри, голосуємо за виконавців. Євробачення — і конкурс пісні, і міжнаціональна телегра, і «поле чудес», і «ярмарок марнославства», і «честь мундира»... І все що завгодно, якщо взяти до уваги, що цю «погану» (на думку деяких ЗМІ) передачу дивляться реальні мільйони і на неї багато хто мріє прорватися... Ось хоча б Сердючка. Каже: «Друзі, я хочу, щоб до всього цього ви ставилися як до жарту. Адже ми так нудно живемо!» Цікаво, де вона сама живе? Напевно, в астралі. Нам же, бідним землянам, тут якраз, навпаки, дуже «весело» — клоуни-політикани ні секунди нудьгувати не дають. Або — вона ж: «Я не президент країни! І Україну представляти не можу!» Мила, а це вже хто знає. Адже недовго залишилося — якихось два-три роки... Якщо, звичайно, достроково не оберуть.

ЗАСПІВАЙМО, ДРУЗІ?

Danzing (спроба транскрипції)

Ніхт ферштейн.

Зібен, зібен, ай-лю-лю

Зібен-зібен, айн-цвай

Зібен, зібен, ай-лю-лю,

Айн, цвай, драй

Танцен!

Ніхт ферштейн.

Зібен, зібен, ай-лю-лю

Зібен-зібен, айн-цвай!

Зібен, зібен, ай-лю-лю,

Айн, цвай, драй.

Танцен!

Танцювати, корошо!

Де руки, руки, руки?!

Ай вонт ю сі

Лаша тумбай (чи Раша гудбай — хто як почув)

Ай вонт ю сі!

Лаша тумбай!

Танцен!

Росіяни! Ну, ручки!

Україна — це кльово!

А Україна любе танцювать!

Танцюємо, Майдан!

Най-най, да-лу-ла,

Най-най, на-лу-ла-ла.

О’кей, хепі-енд!