Прима-балерина Національної опери Олена Філіп’єва: «Моє майбутнє в театрі залежить тільки від Дениса Матвієнка»

Поділитися
Якщо балерина виходить на сцену і їй однаково, як вона станцює, це кінець

Національна опера України вже відкрила свій черговий сезон. Для багатьох це зустрічі з улюбленими виконавцями. З тими, хто складає славу вітчизняного мистецтва. У першому ряду, безперечно, Олена Філіп'єва - відома балерина, народна артистка України. У цьому театрі вона з 1988 року. В її репертуарі понад три десятки партій («Лебедине озеро», «Дон Кіхот», «Жизель» etc.). Вона гастролювала в США, Бразилії, Мексиці, Франції, Японії, багатьох інших країнах. В ексклюзивному інтерв’ю DT.UA прима-балерина Національної опери розповіла, як складаються її стосунки з новим керівником балету Денисом Матвієнком, про вплив Майї Плісецької, а також чому не всім молодим виконавцям світить статус зірки балету.

- Людям властиво проектувати на власне життя твори мистецтва, особливо театральні сюжети, впізнавати в персонажах себе. У вашому житті були якісь містичні збіги між сюжетами балетів, які ви танцюєте, і реальністю?

- Звичайно, коли дивлюся фільм, то можу сказати: «Така сама історія була і зі мною». Але «Спляча», «Жизель» - то все казки...

- Тобто для вас балет - це казка?

- Так, насамперед. «Спляча красуня» це казка. І «Лебедине озеро». Ну не може жінка бути лебедем! Гарна казка, на яку глядач приходить, щоб подивитися й насолодитися.

- На початкових етапах історії танцю партію першої скрипки, безумовно, грали балерини. Але сьогодні ми бачимо, що є проект «Королі танцю» і немає королев. Чоловіки остаточно витіснили дам?

- Чому ж, королеви теж є! І такий проект цілком можливий. До нас приїжджають Уляна Лопаткіна, Ніна Ананіашвілі, Світлана Захарова. Ось вам і зірки, королеви! Просто для жінок поки що не придумали такого проекту.

- За ті 25 років, які ви на сцені, як змінювалося ставлення глядача до балетного мистецтва? Як справи із цим сьогодні, чого можна очікувати?

- Хай там як, а балетний глядач є. Звісно, трапляються й такі, хто приходить до театру випадково - наприклад закордонні туристи. Хто у принципі цікавиться будь-яким видом мистецтва - той приходить. Часто запрошую на спектаклі знайомих, які не мають до балету жодного стосунку. Вони, як правило, починають відмовлятися, кажуть, що нічого не розуміють у танці.

- Мабуть тому, що всіх переконали, що балет це високе мистецтво, недоступне обивателю?

- Навіть не те щоб високе... Раз у раз доводиться пояснювати, що таке балет, що це не просто «чоловіки в колготках». Я завжди кажу: «Ви просто прийдіть, послухайте музику, помилуйтеся декораціями». Звичайно, ми, професіонали, дивимося, як той чи інший артист танцює. Але з роками для мене дедалі важливіше, наскільки емоційний артист, чи здатен він змусити глядача сміятися й плакати. Просто грамотності недостатньо, адже ми запрошуємо глядача співпереживати! Якщо в «Жизелі» після сцени божевілля глядачі плачуть, виходить, я досягла своєї мети - людина була зі мною і все зрозуміла! Вона не аналізувала, як я стрибнула і що не вийшло. Насправді будь-які технічні огріхи можна вибачити, якщо є більше.

...Перед творчим вечором мене запитували, якого глядача я би хотіла. Так от, я би хотіла, щоб глядач, приходячи на будь-який спектакль, був доброзичливим. Щоб він поринав у спектакль чи гала-концерт. Щоб він розумів: за всім, що відбувається на сцені, стоїть величезна праця. У репертуарі Національної опери є розкішний спектакль - «Весілля Фігаро», який змушує людей сміятися. Оце важливо! Хто захоче, той усе почує і побачить, щось знайде для себе. Я завжди кажу, що в балеті не треба «розбиратися». Балетні сюжети дуже прості, завжди зрозуміло, хто з ким б’ється чи з’ясовує стосунки, хто отруївся чи збожеволів, де кохання. «Розбиратися» не треба, треба просто дивитися.

- Коли ви почали викладати балет?

- Минулого сезону спробувала себе як педагога. Хоча й раніше займалася з дівчатами з училища, з Академії танцю, але все це відбувалося на особистих контактах. Молоді артисти просили, щоб я їх трошки підтягла, відкоригувала, підготувала до конкурсу, вибудувала роль. Знаєте, у нас у театрі будь-яка людина може сказати, з ким вона хоче працювати. Дівчата мене просили, і я з ними готувала спектаклі, офіційно навіть не значилася педагогом. Вони виходили на сцену в різних спектаклях, відгуки були хороші. Денис Матвієнко, ставши художнім керівником балету, сказав, що я йому потрібна не тільки як балерина, а й як педагог. І от з початку цього сезону я офіційно, за сумісництвом, працюю педагогом.

- Які поради ви могли б дати майбутнім балеринам? Як їм сьогодні робити кар’єру?

- У нинішньої молоді зовсім інший менталітет. Коли я прийшла до театру, все було трохи інакше. Були провідні народні артисти, заслужені та солісти-початківці. Так, я відразу стала солісткою: танцювала сольні варіації, плюс до цього мені давали виходити в провідних партіях - Попелюшки, Жизелі. Але при цьому я продовжувала танцювати все, що було потрібно! Зараз же дівчата думають, що коли їм раз дали станцювати якусь партію, то все, назад немає вороття!

- ...і починають працювати виключно на себе, а не на театр?

- Ні, вони починають скандалити: дайте мені «Жизель»! Дайте «Лебедине озеро»! Вони не розуміють, наскільки важливо вийти дуже й дуже багато разів у невеликих ролях, щоб звикнути до сцени, не боятися її.

- Ви самі раніше боялися сцени?

- Так і зараз хвилювання є... Не боюся, але хвилююся. Якщо балерина виходить на сцену і їй однаково, як вона станцює, це кінець. Завжди переживаєш, щоб не впасти, не посковзнутися, достояти арабеск належний час. У хореографічному училищі мені вибудували тіло, зробили силу ніг, постановку корпуса. Коли ж зараз приходять дівчатка в театр, то страшно сказати, що в них з ногами, просто «дискотека» якась! Доводиться повертатися до самого початку, до азів, виправляти помилки. Звичайно, і без цього можна танцювати, але тоді це буде «самодіяльність». Тож головне побажання - стежити за акуратністю рухів. Розтанцюватися - не проблема, я теж прийшла в театр дуже скутою. Але розтанцюватися й потім поставити ноги на місце - це дуже важко.

- Ви говорите про суто професійні речі. Високий професіоналізм у балеті гарантує, що все складеться так, як потрібно? Ви самі займалися організацією власних
гастролей, створенням імені чи вам у цьому хтось серйозно допомагав? У принципі, на початку роботи в театрі хотілося завоювати світ?

- Ні, абсолютно! У мене все відбувалося спонтанно... Знаєте, ось зараз у театрі є пара дуже хороших провідних солісток, здатних працювати день і ніч. Здавалося б, вони все роблять правильно, але зірки не запалюються... Такі речі складно пояснити.

Адже зірка - не тільки професіонал, не тільки зовнішня краса. Зірка - це лідер, який веде за собою. А якщо балерина «сіра мишка», хай як би вона стрибала й крутилася, все одно чогось бракуватиме. Нехай краще артист щось робить неакуратно, але буде лідером у жовтій майці! Багато ж хто працює як звір, але вийти в лідери їм не дано, «нутрощі» не ті... Коли подорослішала, дійшла висновку: в балеті мене зворушує тільки те, що зворушує будь-якого глядача. Я хочу бачити переживання, щирість, кохання! І того самого домагаюся від партнерів. «Як ти, - кажу, - дивишся на мене?! Давай, закоханими очима!»

Візьміть Плісецьку - там же можна навіть на ноги не дивитися! З Майєю Михайлівною ми об’їздили безліч країн. Скільки разів вона танцювала Вмираючого Лебедя, стільки разів я стояла й дивилася з відкритим ротом... Так, їй уже чимало років, якщо захотіти, є до чого причепитися, але не можна судити артиста тільки з погляду формального професіоналізму! Не можна добре танцювати, якщо немає нутра. А з нутром без ніг - теж нікуди...

- Чверть століття ви зберігаєте вірність Національній опері. Ніколи не було бажання обірвати зв’язки, виїхати?

- Ні, ніколи. У мене немає причин нарікати на долю. Навіщо мені думати про інші театри, якщо я весь час навчання в хореографічному училищі мріяла потрапити саме в цей? А коли потрапила, і в думках не було виїхати. Хоча запрошували. Після держіспиту кликали в Пітер, після конкурсу в Москві запрошував Григорович.

- Можливо, це страх перед змінами?

- Навряд чи. Коли після випускного іспиту мені за три дні до спектаклю запропонували станцювати «Жизель», я ж погодилася! Тут страху не може бути.

- А страх іншого плану - розставання зі звичним середовищем, звичним способом життя, друзями?

- Ви зрозумійте, що на той момент у мене й у Києві нічого не було, мене тут ніщо не тримало! Почавши працювати в театрі, жила в гуртожитку. Але навіть тоді, їдучи на гастролі, мріяла швидше повернутися в Київ. Не додому, а в Київ! Більше місяця гастролей не витримувала, будь-яка країна набридала. Повірте, це не через те, що я боялася втратити місце в театрі. Виїжджало багато моїх подруг, але в мене ніколи не було бажання працювати за кордоном. Мені вистачало гастролей, яких і до знайомства з Майєю Михайлівною було достатньо. Я справді весь час була дуже завантажена роботою. От якби мене «не помічали», «не бачили», як, наприклад, Настю Матвієнко, не давали танцювати, це інша річ...

- Тобто в Насті Матвієнко були підстави залишити Київ?

- Так, вона тут практично не танцювала... Але, знаєте, на колір і смак товариш не всяк. Комусь вона подобається більше, комусь менше...

Коли ми з Денисом багато гастролювали, театр нам то давав спектаклі, то ставив ультиматуми. Бувало й таке, що за цілий сезон ми могли чотири рази станцювати в Києві, решта - на гастролях. Запрошень було дуже багато, гріх нарікати.

- Ці запрошення ви отримували через театр?

- Ні, особисто...

- Ваша міжнародна популярність вас улаштовує чи хотілося б більшого?

- Абсолютно влаштовує, більшого мені не треба. Я ж не Волочкова, якій потрібно постійно «світитися», бути на слуху. Телебачення й газети, у принципі, про мене не забувають. Мене знають і у Большому театрі, і в Пітері, і в Гранд-опера. Але головне, що мене знає Майя Михайлівна, яка ввела мене у своє коло спілкування, усім казала: «щоб була Лєна!». У мене є шанувальники, є публіка, яка на мене ходить.

- Коли ви зрозуміли, що стали дорослою, що повністю відповідаєте за себе?

- Напевно, коли поїхала з дому. В училищному інтернаті в нас була вихователька, але ми все робили самі: застеляли ліжко, прали, щось готували. Нехай батьки й картали себе, що відпустили в Київ десятирічну дитину, але я ні за чим не шкодую. Що раніше людина привчається до самостійності, то краще.

- У двадцять із хвостиком, коли більшість тільки визначається з вибором життєвого шляху, ви вже були самодостатньою особистістю, народною артисткою, досягли всього, про що тільки може мріяти українська балерина. Як це вплинуло на ваше особисте життя? Чоловіків не відлякував ваш позахмарний статус?

- Я зустрічала досить багато чоловіків, яким лестить, коли жінка вища від них за становищем. На якісь тусовки, заходи ходжу дуже рідко, це все не для мене. Крім того, люди приходять туди не знайомитися, вони зайняті «показовими виступами». А я показую себе в театрі. Тут танцюю я, танцюють мої учениці, сюди я можу вбратися на прем’єру. Хоча серед моїх колег є вельми активні тусовщики, яким важливо показати себе, засвітитися.

Напевно, люди різного чекають від стосунків. Спочатку якісь талановиті хлопці-початківці пробували залицятися, але мій педагог оберігала мене, захищала від серйозних зв’язків. Не до того було: я щойно прийшла в театр, треба було працювати. Потім вийшла заміж за простого артиста балету, ми разом працювали в театрі. Встигала все: і готувати, і прибирати, і чоловіком опікуватися, і танцювати. А зараз в мене росте дочка.

- Дочку вчитимете танцювати?

- Вона вже танцює! Займаємося в студії недалеко від дому, бо часу кудись їздити немає. Можливо, через два роки вступатимемо в хореографічне училище. Ми вже брали участь у якихось конкурсах, отримали багато дипломів, десь навіть перше місце посіли. Подивимося... У всякому разі їй подобається бути на сцені, подобається бути лідером. Вона такий «командир». Захоче - я не заперечуватиму. Але й не змушуватиму.

- Напередодні бенефісу ви сказали, що деякі партії з класичного репертуару більше танцювати не плануєте.

- У принципі, у мене в ногах увесь базовий репертуар. Якщо порахувати, 35 балетів, напевно, набереться. «Сплячу красуню» я не танцюю не тому, що фізично складно. Просто цей матеріал повинні танцювати юні дівчатка-початківці, які можуть показати на сцені наївність, грамотність, скрупульозність. Мені це показувати немає сенсу.

- Вам це просто нецікаво...

- Так! Мені цікаво танцювати «драматургію»: емоції, переживання, закоханість, страждання, крик. А що «Спляча»? Ну, вкололася... Чесно, це вже не для мене. «Баядерку» я ще танцюю, як і всі інші свої великі спектаклі - «Раймонду», в якій море варіацій і адажіо, три шалені акти «Майстра та Маргарити», після яких дуже важко отямитися. Взяти «Дон Кіхота» - просто веселий спектакль, де нічого особливого не відбувається. Я дуже часто їздила танцювати його в МАЛЕГОТ, у Японію. А виходити в наших декораціях... Можна тільки мріяти, щоб площа була площею, а кабачок - кабачком... Словом, через усе це кілька спектаклів я забрала зі свого репертуару.

- Можна сподіватися, що ви з’явитеся в найближчих постановках сучасних запрошених хореографів?

- Моє майбутнє в театрі залежатиме тільки від Дениса Матвієнка. Тривалий час, при Вікторові Яременку, я танцювала всі прем’єри - «Фігаро», «Борисфен» і т.д. Минулого сезону з ініціативи Дениса поставили Radio & Juliet, де задіяні більш молоді виконавці. У «Клас-концерті» я брала участь. Як буде далі? Подивимося.

Балетмейстери прекрасно бачать, хто й що має танцювати. Знаєте, як раніше приймали в театр артистів? Діти ставали в ряд, перед ними сідали всі педагоги й дивилися. Їхній погляд обов’язково помічав індивідуальність, пропорції, лінії. Будь-який хореограф бачить, що з кожного можна зліпити. Досить одного заняття, щоб зрозуміти, може людина це робити чи ні. Тому, якщо запрошений хореограф побачить мене в якомусь спектаклі й вважатиме за потрібне задіяти, я буду тільки рада. Але в кожному разі роботи мені вистачить і без нових постановок. А якщо Бог дасть, і рік мине без травм, наприкінці сезону планується ще один мій бенефіс, цього разу - до 25-річчя творчої діяльності.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі