Премія імені Шевченка — національна і народна

Цього тижня стали відомі імена лауреатів Національної премії ім.Т.Шевченка. Їх список виявився досить солідним — замість звичних п’яти позицій — дев’ять. І лише тому, що на фінальному засіданні Комітету з Шевченківських премій голоси за десятого кандидата розділилися рівно навпіл. На хвилі народного піднесення народний же Президент відповів згодою на ініціативу Комітету труснути державною калиткою на користь творчої інтелігенції і подвоїти нинішнього року кількість премій. Адже рік майже ювілейний — 190 років від дня народження Шевченка. Щоправда, це було торік — але за нього премії й присуджували (формально, у кожному разі). Цікаво, скільки премій присудять ще через дев’ять років, і чи витримає бюджет таку навалу лауреатів? Залишається сподіватися на економічне диво й на те, що піднесення не спаде.

А наразі ми радіємо за переможців минулого року. Тут, як завжди, лідирують майстри пера — поет М.Воробйов (збірка «Слуга півонії»), письменниця М.Матіос (роман «Солодка Даруся»), літературознавець М.Коцюбинська (двотомник «Мої обрії»), М.Слабошпицький (роман-біографія «Поет з пекла») та філософ і культуролог С.Кримський (книжки «Философия как путь человечности и надежды» та «Запити філософських смислів»). У галузі музики лауреатами стали В.Камінський (Концерт №2 «Рождественский», симфонія-кантата «Україна. Хресна дорога», ораторії «Іду. Накликую. Взиваю...» та «Акафіст до Пресвятої Богородиці») і Ю.Ланюк («Палімпсести» і «Музика з книги стайнених просторів та Елегія до птаха Сяйва»). У галузі образотворчого мистецтва лідирував В.Микита (серія «Рідний край»). І трохи осторонь стоїть останній (точніше — перший) у списку лауреатів — колектив авторів скульптурного комплексу «Відродження» у Сімферополі.

Осторонь, по-перше, тому, що нечасто відзначають цією премією монументальні роботи. Можливо, у зв’язку з тим, що основний центр монументобудування — наша славна столиця, а київські монументи, м’яко кажучи, не вражають. По-друге, це той рідкісний випадок, коли Шевченківський комітет згадує про те, що Україна — країна багатонаціональна, отже, не лише етнічно українське мистецтво може претендувати на вищу нагороду. Втім, у випадку з кримським лауреатом совість членів комітету все-таки чиста — адже цей монументальний комплекс, згідно з авторською концепцією, являє собою «вдячність українському народу». А вміння бути вдячними — риса рідкісна, її треба цінувати.

Ще одна прикметна риса кримського лауреата — його незаперечний демократизм. Що не кажи, а Шевченківська премія, яка кілька років тому вирвалася з лап відвертого офіціозу, гордо усамітнилась у вежі зі слонової кістки — імена її лауреатів найчастіше широко відомі в дуже вузьких колах. Це, зрозуміло, не закид комітетові, справа якого — відбирати вищі професійні досягнення в галузі культури, незалежно від рівня їхньої популярності. Це сумна констатація тієї дистанції, яка відокремлює ці кращі досягнення від тих, кому вони мали б належати, — від нас із вами.

І то сказати, чому б не попросити народного Президента ще раз відкрити народну ж калитку на користь, не вважайте за тавтологію, народу й виділити кошти не лише ще на п’ять премій, а й на найширшу популяризацію хоча б тих «вищих досягнень», які можуть знайти відгук у відносно масового споживача. Адже для сприйняття хорошої музики, літератури, есеїстики не потрібно бути обов’язково професійним філософом чи членом якоїсь літературно-художньої тусівки — ви тільки поясніть популярно, що й чому потрібно читати, дивитися і слухати. Державна премія — це чудово, та хіба лише нею можна виміряти успіх творця?

Нинішнього року навіть не згадали про питання, яким переймалася творча тусівка два-три останніх роки «епохи Кучми», — «брати чи не брати». Нова влада ще не встигла стати «цією владою», тому можна потішитися бодай частковою «народністю» цієї премії. Зрештою, це гроші платників податків, а що ж до імені поета, то воно належить кожному, хто спроможеться зняти з полиці запилюжений томик. А повна і справжня «народність» премії може виразитися хіба що в найширшому інтересі публіки до творчості лауреатів. Ми щиро їм цього бажаємо. Інакше за що ми віддаємо свої грошики?