ПРАВО ПОЕТІВ

Я не вірю в існування праведників, але переконаний, що були, є і будуть грішні люди, котрі роблять святі діла. Дарма сподіватись, що у світі колись таки буде вибудувано глобальну абсолютну справедливість. Важко зрозуміти, чому стандартні атоми й молекули закручують спіраль життя маси людей у стрічку сірих овечих буднів або не менш абсурдної щоденної вовчої жорстокості та ненависті. І лише одиниці усвідомлюють, що вони є акумуляторами доброї сонячної енергії, й, аби наше світило не згаснуло завчасно, повертають йому тепло.

Переконувати скептиків та заздрісників у тому, що Ада Рибачук і Володимир Мельниченко своєю творчістю вибороли чільне місце в українському та світовому мистецтві — річ марна, та й непотрібна. Ці митці своїм розумом, душею, руками створили такі емоційні образи, що інколи видається, ніби їхніми руками рухав сам Творець, точніше — та його іпостась, яка є доброю й милосердною, а не мстивою і злопам’ятною.

Свій черговий проект Ада Рибачук та Володимир Мельниченко назвали «Собі поети право залишають», використавши рядок із вірша Леоніда Первомайського, продовженням якого є: «всі інші відкидаючи права, належати до тих, кого вбивають, а не до тих, хто холодно вбива». Автори експозиції так формують її суть: «Миколі Амосову, Миколі Бажану, Віктору Некрасову, Леоніду Первомайському, Всеволоду Мейєрхольду, Соломону Міхоелсу, Беньяміну Зускіну, членам європейського антифашистського комітету, жертвам Холокосту присвячуємо. Про історію української літератури, мистецтва, долю українського авангарду, єврейського театру «ГОСЕТ» та про життя ми дізнавалися не з підручників з історії чи мистецтвознавства, а під час спілкування, дружніх зустрічей та розмов із Леонідом Первомайським, Віктором Некрасовим, Миколою Бажаном, Миколою Амосовим, цими велетами духу та людяності».

Скульптура і графіка, кераміка і метал, свідомо деформовані, але не дегармонізовані пропорції. Відкриті, розчахнуті душі митців. Роботи Ади Рибачук та Володимира Мельниченка потребують повітря, світла, вони спрямовані у безмежність. Хоч виставка експонується в маленькій камерній галереї «Тадзіо», вони не задихаються в добре організованому просторі.

Хороші слова хотілося б адресувати й тим, хто доклав зусиль до втілення цього проекту в життя. Зокрема раднику з культури Держави Ізраїль Майї Гал, яка підтримкою виставки «Собі поети право залишають» завершує свою плідну працю в Україні.