Поле битви — земля. Національна кіностудія імені Довженка може піти по світу з простягнутою рукою

Цього тижня на головній кіностудії країни знову не на жарт спалахнув скандал. Уже не кадровий (як це було в період протистояння екс­директора В.Приходька і частини колективу). А будівельноземельний. І творчий, і виробничо­економічний процеси на довженківській студії можуть бути заблоковані, оскільки на рахунки цього кінопідприємства накладено арешт — відповідно до рішень Київського апеляційного і касаційного судів. В усьому винна вона — земля. Таки мав рацію Олександр Петрович...

Фабула конфлікту проста, як схематичні колізії в деяких фільмах цієї ж таки студії. І водночас туманна, як хемінгуеївські острови в океані. 2000 року керівництво кіностудії, очолюване тоді Миколою Мащенком, заохотило трест «Київміськбуд-1» земельними ділянками. Відповідно до договору № 41/2000, «на будівництво групи житлових будинків по вулиці Довженка в м.Києві».

22 вересня 2000 року сторони — студія і будівельники — взаємозобов’язалися радісно співпрацювати. «Київміськбуд-1» на студійній території будує житло. А (далі — відповідно до тексту договору) «…після закінчення будівництва у власність Замовника переходить 10% загальної площі квартир, які будувалися за рахунок залучених коштів. Решта загальної площі квартир, вбудовано-прибудованих приміщень та об’єктів соціальної сфери переходить у власність Підрядника-Інвестора або залучених ним інвесторів — юридичних і фізичних осіб».

Ішли роки. Їх минуло майже сім... Студія одержала три однокімнатні квартири. І тепер, базуючись на відповідних юридичних платформах, «Київміськбуд-1» вимагає, щоб студія заплатила 9,5 млн. гривень. Або ж (якщо немає грошей) можливий альтернативний варіант: розрахунок студійною землею неораною (близько 2,6 га).

Представники довженківців не заперечують: так, заборгували будівельникам... Однак хіба ж можна перекривати кисень національній кіностудії, арештовуючи рахунки? Адже це призведе до повного банкрутства головної кінофабрики країни, яка й так переживає зовсім не ренесансний період своєї життєдіяльності!

Деякі юристи, дотримуючись відповідних букв закону, вважають, що «Київміськбуд-1» абсолютно мотивовано вимагає своє. Бо і договір існує, і в принципі гроші повертати треба, якщо хтось комусь їх заборгував.

У зв’язку з цією «фільмою» вже відбувся не один судовий розгляд. Так, нагадаємо, Київський апеляційний міський суд постановив (13.10.2006 року; справа № 44/639) під пунктом № 5 — «Стягнути з Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О.Довженка (м.Київ, пр.Перемоги, 44, код 02404380) на користь Відкритого акціонерного товариства трест «Київміськбуд-1» ім.М.П.Загороднього (м.Київ, вул. Лебединська, 6) 12750, 00 грн. державного мита, сплаченого за перегляд рішення апеляційною інстанцією». І в цьому ж документі пункт № 6 — «Доручити Господарському суду м.Києва видати накази на виконання цієї постанови». Далі — підписи суддів: В.В.Андрієнко, М.М.Малетич, В.І.Студинець.

Звісно, довженківці не погодилися з таким правовим поворотом подій. І генеральний директор студії — Ігор Ставчанський — відразу звертається до Вищого господарського суду України. Ось лише кілька витягів із його касаційної скарги...

«Відповідач (Кіностудія) згідно з п.2.2.1 Договору повинен був вирішити питання місця розташування об’єктів та оформити право користування земельними ділянками згідно з чинним законодавством України, і тільки після завершення етапу робіт за п.2.2.1»;

«Позивач, на свій ризик, без виділення земельної ділянки для будівництва, розпочав здійснювати дії за Договором № 41/2000 від 22.09.2000 року з виконання робіт з інвестування будівництва об’єкту, розробки і погодження проектно-кошторисної документації, затвердження проектної документації»;

«…питання будівництва житлових будинків на землях Національної кіностудії художніх фільмів ім.О.Довженка та знесення будівель, що становлять історико-культурну спадщину, як і питання виділення земельних ділянок, на яких вони розташовані, відноситься до компетенції Кабінету міністрів України».

«Договором невизначено кількість запланованого житла, так само не зазначено кількість метрів, тому розрахунки упущеної вигоди є необгрунтованими з боку Позивача і грунтуються тільки на односторонніх документах та «словах» Позивача».

І, нарешті: «…комплекс споруд Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка включено до Реєстру пам’яток історії національного значення, та на дану земельну ділянку у 2003 році Державним комітетом України з будівництва та архітектури було видано Паспорт зон охорони. Даним документом (Паспорт) чітко визначено зони охорони комплексу Кіностудії)».

Зрозуміло, земельно-будівельний «блокбастер» зачепив за живе художню громадськість. Що називається, посміли «зазіхнути на святе». Тобто на землю, яку освятили своїми історичними кроками (і підошвами) О.Довженко, І.Савченко, І.Кавалерідзе, Л.Биков, І.Миколайчук, С.Параджанов, М.Донськой, К.Степанков, Л.Осика та багато-багато інших. Під свій моральний захист скривджених довженківців узяв Лесь Танюк, заступник голови комітету Верховної Ради з питань культури і духовності. Адже студія, яка щойно почала виходити з періоду затяжної стагнації (у «ДТ» неодноразово повідомлялося про запуски деяких проектів), може знову опинитися на межі фінансової прірви. І якщо вищевикладені витяги з документів — це лише один бік цієї медалі — юридичний, то є й інший бік — моральний. Здається, мораль у країні ще не скасували? Йдеться ж справді не про пустир під Києвом, не про земельні ділянки у районах Кончі-Заспи чи Пущі-Водиці. І навіть не про території столичних дитсадків, де в пісочницях як у казках виростають диво-хмарочоси... Це справа про Національну кіностудію. А її (знову ж таки — поки що) ніхто не приватизував. Проблема тут не тільки у правових аспектах (чия правда, хто винен, справді вирішить суд — хочеться сподіватися, що найсправедливіший у світі), а й у тих останніх бастіонах державних пріоритетів — у зв’язку з історією, у зв’язку з мистецтвом, нарешті — у зв’язку із землею, яка у центрі міста стає «полем битви». А кому це поле належить після «битви»? Правильно...

Нинішній гендиректор довженківців пан Ставчанський повідомив «ДТ», що все-таки сподівається якщо й не на найвищий розум, то хоча б на його наявність у вирішенні цієї ситуації.

Колишній гендиректор пан Мащенко зізнався «ДТ», що свого часу дуже переймався житловими умовами деяких своїх співробітників, і ця свята до студії любов і спонукала його на тепер уже скандальний «Договір»: «Мені дуже прикро, що люди, яких я вважав своїми учнями, сьогодні так активно роздмухують полум»я цієї «пожежі» .

Тим часом довженківці дійсно не збираються сидіти склавши руки. Воювати їм не вперше. А тут такий привід — священний, можна сказати.

«Сюрреалістичною маячнею» назвав ситуацію навколо довженківської «землі» кінорежисер Олександр Муратов, який, як правило, завжди серед передовиків, коли виникають кінобарикади.

— Хтось може собі уявити, що директор Національної опери продає будівельному трестові чверть приміщення театру, аби натомість отримати три однокімнатні квартири для охоронця і двох прибиральниць? — емоційно дивується пан Муратов. — Упевнений, він цього не зробить навіть заради зірки світового масштабу. Цього не може бути тому, що цього не може бути ніколи. Проте саме така абсурдна ситуація виникла на Національній кіностудії імені Довженка, коли її колишній гендиректор М.П.Мащенко вхитрився укласти договір із будівельним трестом, відповідно до якого за виділення тресту великих ділянок студійної землі кіностудія отримала однокімнатні квартири для трьох робітників цехів. Зауважте, не для видатних майстрів українського кіно. Хоча в цьому ключі перед законом усі рівні. Природно, справжній розпорядник державної землі (Міністерство культури і туризму України) не дало своєї згоди на цю дивну і просто-таки божевільну угоду. Питається: яке право мав екс-директор розпоряджатися власністю, що не належить йому особисто? Власне, і будтрест не мав права будувати будинки на території, котрою пан Мащенко не мав права вільно розпоряджатися. Підкреслюю, це земля національної культурної установи, та ще й захищена статусом історичної і архітектурної пам’ятки загальнодержавного значення. Невже керівництво «Київміськбуду-1» про це не знало? Директори кіностудії, які прийшли на зміну Мащенку, категорично відмовлялися надавати студійні землі будівельникам. Зрештою, і Мінкульт не дозволив би їм це зробити. Але тоді вже почалися суди... «Київміськбуд-1» звернувся до господарського суду Шевченківського району м.Києва з позовом до довженківців. Цей суд, виходячи з букви закону і держінтересів, тресту в позові відмовив. Однак Київський апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції і постановив, що довженківці повинні виділити будівельникам 9,5 мільйона гривень! Як компенсацію за квартири, надані сім років тому, а тепер оцінені за божевільними цінами нинішнього періоду, а також як «відшкодування втраченої вигоди» за непобудовані і непродані будинки... Мені важко уявити, якими міркуваннями керувалися судді... Адже фактично пан Мащенко свого часу діяв поза правовим полем, перевищивши свої службові повноваження. Що, по суті, є криміналом. Внаслідок таких «маневрів» блокуються банківські рахунки кіностудії, а це неминуче призведе до неможливості виплати зарплати, оплати комунальних послуг... І головне — гальмує профільну кінематографічну діяльність... Тому що Мінкульт, звісно, не переказуватиме студії державні кошти, оскільки вони відразу зніматимуться з її рахунку і переходитимуть у «Київміськбуд-1» — у зв’язку з постановою суду. Невже нікого не хвилює, що постраждає чисельний колектив студії, знову вимушено «законсервуються» кіновиробництва? Невже державі, як і раніше, байдужа кіногалузь, що стає жертвою чиїхось сумнівних угод? Навіть якщо пан Мащенко колись переймався житловими умовами трьох студійних робітниць, то тепер через його «альтруїзм» може втратити роботу і засоби для існування весь чисельний студійний колектив. Хто має нести за це відповідальність?

* * *

Цікаво, що першими цією неоднозначною темою зацікавилися саме в «ДТ». І зовсім недавно конкретно про скандальні стосунки студійців та будівельників запитали безпосередньо у міністра культури і туризму Ю.Богуцького. Юрій Петрович тоді зняв полемічний запал із запитання «ДТ», заспокоїв газету, «приспав її пильність» і миротворчо повідомив: «У зоні, яка не охороняється, тоді справді було виділено майданчик під будівництво. І «Київміськбуд-1» згодом розпочав там свою роботу. Цей проект, з одного боку, вигідний тим, що перебуває в зоні, яка не охороняється. Але якщо йдеться про інші території... Тоді вибачите... На цю тему я безпосередньо спілкувався з представниками «Київміськбуду». Здається, спільну мову ми знайшли».

Виходить, «мову» не знайдено? Якщо блокуються студійні рахунки… З іншого боку, хотілося б почути й альтернативну точку зору — з боку представників «Київміськбуду-1», яким ми готові надати можливість викласти свою версію того, що сталося.