Поетичний вернісаж Рильського як барометр суспільного настрою

До 30 серпня триває прийом поетичних заявок-творів на Всеукраїнський поетичний вернісаж «Троянди й виноград», освячений іменем видатного українського поета Максима Рильського.

Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського. Саме в цьому будинку (на мальовничих пагорбах старовинного Голосіївського лісу) разом із родиною тринадцять років мешкав поет-академік. Для митця це була пора «третього цвітіння», час написання шедеврів, які ми знаємо зі збірок «Троянди й виноград», «Голосіївська осінь», «Зимові записи».

У садибі часто бували Остап Вишня, Андрій Малишко, Володимир Сосюра, а також зовсім молоді, яких потім назвуть «шістдесятниками». Рильський вважав, що «людина кожна якоюсь мірою поет», і вмів відкривати нові імена для української літератури. Тепер цю традицію продовжують онуки й друзі Максима Тадейовича, для чого організовують Всеукраїнський поетичний вернісаж «Троянди й виноград». Цьогорічний - уже третій літературний конкурс.

Вернісаж, - каже голова журі Борис Олійник, - це оглядини творчого стану поетичної спільноти, її думок. Це духовний зріз життя суспільства».

Наймолодшому лауреатові попередніх конкурсів виповнилося 12 років, найстаршому - 80.

Як зазначає онук поета Максим Георгійович Рильський, від віку здебільшого залежить і настрій поезії.

«Літні люди, в яких уклалися життєві погляди, здебільшого пишуть патріотичну лірику. У ній - розчарування життям, Майданом… Я б назвав вернісаж барометром суспільного настрою, - каже Максим Георгійович. - А молодь сповнена оптимізму, віри. Їхня тема - кохання». Максим Рильський написав перший вірш у сім років, а в 15 уже видав поетичну збірку «На білих островах».

І, усміхаючись, додає: «Не певен, що відібрав би перші поетичні спроби згодом відомого неокласика для того, щоб їх розглядали інші члени журі - Микола Луків, Іван Драч чи Борис Олійник».

Переможці поетичного вернісажу в листопаді представлять свої поезії на сцені Національної філармонії. Для багатьох це буде перший публічний виступ. Вони, як і Максим Тадейович, не можуть «байдужно дивитися на білий, несписаний папір». Проте часто соромляться поділитися своїм духовним світом з іншими.

«Після конкурсу, - каже онук Рильського, - люди потім шанують себе як лауреати премії ім. Рильського, це прокладає їм дорогу, а українській літературі дає нові імена». Варто зазначити, що лауреати, а їх кожного конкурсу дванадцять, не отримують грошових нагород. Відзнаки вернісажу - кришталева троянда, дипломи й дарчі книги.

На запитання, які труднощі виникають в організації заходу, Максим Георгійович відповідає, що найтяжче відібрати лауреатів, а все інше - технічні моменти. «Рівень поезії недостатній, - зауважує скрушно. - Авторів, чиї вірші отримали, я не можу назвати лауреатами нашого конкурсу. Це не ті, кого хотілося б підняти на всю Україну… Можливо, люди стали надто приземленими? На жаль, життя стає складнішим, і мало хто думає про духовне. А поезія потребує внутрішнього осяяння, тиші, зосередженості».

Отже - хто буде у плеяді нового покоління українських поетів? Чи відповідатимуть вони рівню таких майстрів, як Рильський?

Поетичні твори можна надсилати до 30 серпня на адресу музею: 03039, Київ-39, вул. Максима Рильського, 7.