ПОДОРОЖ У ЗАГАДКОВИЙ КОНТЕКСТ

Конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця тим і унікальний, що дає змогу показати себе не лише юним музикантам, а й членам журі.

Нинішнього року, крім Володимира Віардо, який грав на відкритті, дали концерти Хуберт Ступпнер (Італія), Джером Ловенталь і Даніель Поллак (США). Ступпнер показав себе як композитор і диригент. Порівняно з його виступом, програма американських піаністів була більш традиційною та актуальною безпосередньо для учасників змагань. Виконанням популярного бетховенського Другого концерту Ловенталь перекинув місток до подій фіналу конкурсу. А Поллак, виступаючи з добре відомими творами Баха, Дебюссі, Шопена, Ліста та Шумана, узагальнив традиційний «сюжет» другого і третього турів.

Бетховен прозвучав несподівано легко й галантно. У своїй інтерпретації Ловенталь блискуче збалансував естетичні особливості класицизму і романтизму. Всі добре знають, що Бетховен жив у епоху Французької революції, багато хто навіть вважає Бетховена революціонером у музиці, але уявити, як Бетховен чув у звичному нове, вдається не всім. Ловенталю вдалося. У його грі бетховенський «щільний» звук народжувався з моцартівської майже клавесинної артикуляції. Пасажі нагадували про бісер і мережива одягу придворних, а загальний веселий темпоритм музики, особливо у фіналі, навпаки, асоціювався з бешкетом і витівками вуличних хлопчаків. На біс музикант виконав твори Скрябіна й Дебюссі. До сольного концерту Даніеля Поллака, одного з переможців Міжнародного конкурсу імені Петра Чайковського в Москві, київська публіка поставилася з особливою увагою. Його виступ справді виявився цікавим і для нас корисним. Поллак запропонував незвичні для вітчизняної піаністичної школи підходи до традиційного репертуару. Приміром, у фортепіанних перекладеннях Бузоні баховських органних творів музикант більше покладався на потужність і якість звуку, ніж на педаль, створюючи переконливі ілюзії перемикання регістрів на органі. Саме Звук, зі своїм світом обертонів, став головною інтерпретаторською темою і в творах Дебюссі, і в ноктюрні Шопена, і в «Розраді» Ліста. Публіка насолоджувалася всім цим театром звуку, вимагаючи продовження. «Під завісу» музикант зізнався, що його мама народилася в Дніпропетровську.

Культура музичної техніки в американських музикантів органічно поєднується з особливим чуванням музики ніби крізь історію культури. І Поллак, і особливо Ловенталь показали себе бездоганними стилістами. І нарешті, очевидно, сьогодні не лише в Європі, а й в Америці простежується загальноестетичне збайдужіння до сентиментів і пристрастей епохи романтизму. І Поллаку, і Ловенталю особливо вдався Дебюссі, із його звуковим простором без мук, поту і сліз. Можливо, саме така естетика безпристрасності найдоречніша для піаністичних змагань, оскільки вчить долати романтичну гіркість поразок і ставитися до конкурсів як до потішної гри.