ПІДТВЕРДЖЕННЯ ДІАГНОЗУ

Сценічні читання сучасної німецької драматургії, які проходили в Театрі російської драми з 23 по 26 січня, вкотре підтвердили безрадісний діагноз, давно вже поставлений нинішній технократичній і прагматичній епосі. Проте виявилося, що сучасні німецькі драматурги потай зітхають по романтизму, властивому золотому XIX століттю, і прикриваються скепсисом і цинізмом як щитом. А героїв їх п’єс рятує від спокус епохи лише прихована сентиментальність або... мудрі та всевідаючі китайці, які інколи приходять на допомогу стражденним німецьким душам.

Читання — плід спільних зусиль Гете-інституту в Києві та Театру російської драми. За словами директора Гете-інституту Йоханнеса Еберта, «подібна форма презентації вже стала традиційною на численних фестивалях і театральних форумах», а мета самого заходу полягає в тому, щоб «поінформувати акторів, режисерів і критиків щодо сучасних театральних п’єс, а також запросити їх взяти участь у сценічному втіленні цих п’єс».

Втім, київську публіку не лише поінформували про сучасний стан, злет і падіння німецької драматургії, а й показали практично готові для великої сцени постановки, яким не вистачало лише костюмів, декорацій і вивченого акторами тексту.

Всього глядачі побачили шість п’єс у перекладах Юрія Прохаська, Алли Рибікової, Тимофія Гаврилова і Євгена Поповича. Причому Аллу Рибікову— автора численних перекладів прози та драматургії — ми побачили ще й як режисера. Втім, як перекладач й один з ініціаторів читань Рибікова виглядала набагато природнішою, оскільки особливих режисерських знахідок у поставленій нею п’єсі Деа Лоер «Кларини зв’язки» не спостерігалося.

Зате Дмитро Богомазов, який поставив п’єсу Роланда Шиммельпфенніга «Push Up 1-3», виявився на висоті. Він підібрав і блискучий акторський склад: Дмитро Лаленков, Тетяна Шеліга, Юрій Гребельник, Олександр Бондаренко, Наталя Доля, Олена Стефанська, Надія Кондратовська і Володимир Задніпровський. Особливо імпозантно виглядав дует Дмитра Лаленкова та Наталі Долі, хоча сама п’єса навівала безрадісні роздуми.

Справді, зображене Роландом Шиммельпфеннігом перетворення людей на автомати, для яких звичайні людські почуття — позамежне щастя, змушувало замислитися про велику спокусу прагматизму. Ця спокуса підстерігає нас усюди, і якщо герої «Push Up 1-3» бачать порятунок від розміреної та похмурої дійсності, яка оточує їх, лише в поїздці в Делі, то Клара з «Клариних зв’язків» із надією дивиться лише на китайця. Очевидно, індуси та китайці залишаються для німців істотами іншого світу, міфологічним «тим, іншим». Принаймні представлені на читаннях п’єси це підтвердили.

Крім Роланда Шиммельпфенніга й Теа Лоер, нас познайомили — за допомогою текстів, звичайно, — з Олівером Буковськи, Дірком Доббровим, Маріусом фон Майенбургом і Вернером Фрітшем. Все це досить відомі в Німеччині й навіть «титуловані» автори, чимало з них відзначені престижними преміями та нагородами. Приміром, п’єса Дірка Добброва «Леголанд» отримала 2000 року відразу дві премії — серед них премію для підтримки молодих драматургів «Кляйст-Фьордерпрайз». З українського боку в гру вступили режисери Дмитро Богомазов, Андрій Приходько, Володимир Борисяк, Олег Нікітін і Валентин Шестопалов.

Проте буде шкода, якщо читання залишаться лише популяризаторським актом і продемонстровані постановки так і не побачать великої сцени. І ось ще: чому б не організувати в Києві читання сучасної української драматургії, адже про неї ми знаємо не набагато більше, ніж про німецьку?!