ПАРАДОКСИ КІНОКАТАСТРОФИ

Поділитися
Усе змішалося в українському кінодомі. З одного боку, наявне певне пожвавлення після майже десятирічного застою...

Усе змішалося в українському кінодомі. З одного боку, наявне певне пожвавлення після майже десятирічного застою. А з другого... «На сьогодні кіновиробництво зупинено. Понад три місяці не виплачується заробітна плата. Не запущено у виробництво жодного фільму», — ці слова, схожі на крик розпачу, взято зі свіжого прес-релізу Міністерства культури та мистецтв, розданого журналістам на екстреній прес-конференції, що пройшла в Будинку кіно. Розмові передував уривок із документального фільму Ізраїля Гольдштейна «Прощавай, кіно!», де показано першу масову акцію протесту українських кінематографістів проти різкого зменшення держфінансування кінематографії. Було це близько 10 років тому.

І ось 4 червня 2002 р. — нова чорна дата у вітчизняній кіноісторії. Майстри екрана знову волають до влади. Оголошене відкрите звернення до прем’єр-міністра А.Кінаха коротке: «...Кінематографісти України вкрай стурбовані... ситуацією, що склалася з державним фінансуванням національних кінопроектів, навіть тих, які перебувають у виробництві. Нині таке фінансування повністю зупинене. Це може викликати необоротну катастрофу для всього українського кіно, яке взагалі загине. Просимо Вас, пане прем’єр-міністр, відновити фінансування кіно в обсязі, передбаченому бюджетом, прийняти зважене державне рішення, яке відповідало б інтересам розбудови культури та духовності в Україні». Далі йдуть 42 підписи найвідоміших кіномитців. Крім того, як повідомив ведучий прес-конференції секретар НСКУ В.Кузнєцов, три «драматичні телеграми» відправлені Президентові країни та в інші вищі ешелони влади. Вони залишилися без відповіді. Наступний крок, сказав він, шумові вуличні страйки за шахтарським зразком.

Внутрішні протиріччя розпочалися вже з моменту формування «президії» — багатьох кінематографістів довелося буквально витягувати з публіки в центр подій. «Якщо в цьому проблема, — резонно зауважив В.Кузнєцов, — то навіщо ми запитуємо, чому нам гроші не платять!» Перше ж запитання, з яким журналісти звернулися до керівника кінодепартаменту в Мінкульті Г.Чміль, яка у скрутну хвилину була саме тут, на боці кіномитців, закономірне і просте: «Чому?» Справді, якщо гроші закладені в бюджеті, їх невидача просто протизаконна. «Чому ні Кабмін, ні гарант законності не відповідають за це? Які їхні аргументи?» — почала розмову Л.Брюховецька (журнал «Кіно.Театр»). Відповідь, якщо коротенько, була така: «А тому!» Стаття про кіно в держбюджеті не «захищена», а управління економікою залишається «ручним» — що захочуть, те й зроблять із нею. «Кінематограф знову опинився поза інтересами держави, — з гіркотою повідомила пані Чміль, — і поза суспільною формою функціонування. Лише 2000 року асигнування було виділено в повному обсязі. Цього вистачило, щоб почалося кіножиття. Було запущено 78 кінопостановок, у тому числі й широкомасштабні. Про українське кіно почали говорити у ЗМІ. Воно з’явилося на міжнародних кінофестивалях. Вперше за останні 10 років у 2000—2001 рр. валовий збір від прокату різко зріс практично в кілька разів. Кіно почало ставати рентабельним». Що ж стосується аргументації «перекриття кисню» для кіно, то її просто немає. Більше того, за словами Г.Чміль, Президент у березні видав указ про погашення боргів перед кінематографією і є пряме розпорядження з цього приводу Кабміну, а прем’єр А.Кінах, виявляється, давно дав доручення міністру фінансів пану Юшку та голові Казначейства пану Петрашку про екстрене (за 7—10 днів!) фінансування кіногалузі. Однак нічого так і не змінилося.

Ситуація воістину загадкова: кінематографісти волають до найвищого керівництва країни, благаючи адміністративних рішень, які... вже давно прийняті! Просто не виконуються. Одну з версій розгадки запропонував режисер Михайло Іллєнко: ринок українського кіно піддається «атаці» і «зачистці» з боку трьох традиційних претендентів на нього: американського та російського кінобізнесу, а також — ТБ. Юрій Іллєнко додав ще одну диверсійну компоненту — пресу, що негативно пише про українські фільми загалом і про його роботи зокрема. Щоб продемонструвати, чиї інтереси представляє таке критиканство, маститий режисер навіть демонстративно перейшов на російську мову...

Втім, можлива й інша версія, яка пояснює непояснене і просто те, про що мовчали. Скажімо, хіба завдяки українській продукції так різко зріс виторг від кінопрокату, чим ми так пишаємося? Ні, від показу фільмів наших конкурентів. У тому вигляді, в якому «пожвавилося» вітчизняне кіно, перспективи його рентабельності нерайдужні. До того ж узагалі склалася — і вже ж точно впливає на дохідність! — небачена у світі практика: з величезними зусиллями фільм нарешті знімається і... в межах року маринується на «полиці». Так було недавно з «Мийниками автомобілів», а нині з «Мамаєм» та «Мазепою». Останню стрічку в нашій пресі ще до прем’єри на всі лади рецензували обрані щасливчики-очевидці. А публіка чекає не дочекається продукту від вітчизняного «виробника», зовсім не нагулюючи апетит, а втрачаючи його. Загалом, ні з того ні з сього в нашому чорноземному, хоч і маловрожайному кінокраю — австралійська сумчаста модель: спочатку народжуємо, потім доношуємо. Або: відлудивши чергову історичну «опупею» на доленосну тему в телевізійному варіанті і для кінотеатрів, спочатку пускаємо її по ТБ. Кому на думку спаде дивитися ЦЕ повторно за гроші плюс дорога в обидва кінці до кінотеатру? Або: автори абсолютно провальних картин, які не удостоїлися жодного непіарного схвалення в пресі, знову примудряються одержувати держгрошики на наступний опус, а засунуті на кулички справжні професіонали «витікають» в інші сфери діяльності чи в інші країни. Потім, багато років по тому, ми ними пишатимемося. Тим часом відомо, що лише той живий організм розвивається, який адекватно реагує на свої буттєві удачі і провали. У суворому світі з його необоротною глобалізацією треба вміти творчо конкурувати, а не випрошувати гроші. У такому дусі висловився режисер Віктор Олендер, і я з ним згоден. Може, й ті, хто в нас ще рахує грошики, переконалися, що не для нашого коня паша, і призупинили невиправдані витрати? Тоді ми маємо справу не з катастрофою, а з уроком відповідальності за розрив між обіцяним і зробленим у нашому кіно.

Р. S. Коли верстався номер, стало відомо, що борг кіногалузі на 2/3 було погашено. Таким чином, один парадокс розв’язано. Але всі інші залишаються.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі