ОТЯМИТИСЯ... У МОСКВІ ВІДБУВСЯ СЬОМИЙ ФОРУМ КІНЕМАТОГРАФІЙ СНД І БАЛТІЇ

Поділитися
Він усе-таки відбувся, цей форум. Хоча палиці в колеса сунули до останнього. Хто й навіщо це робив? Команда Микити Михалкова, тобто Спілка кінематографістів Росії...

Він усе-таки відбувся, цей форум. Хоча палиці в колеса сунули до останнього. Хто й навіщо це робив? Команда Микити Михалкова, тобто Спілка кінематографістів Росії. Уже не перший рік йде війна за майно, його переділ — ситуація, як на нинішній час, цілком банальна. Відомо, що колишня Спілка, яка об’єднувала всіх радянських кінематографістів, не розпалася, перетворившись на Конфедерацію спілок. Майнові права також залишилися за нею. Усе було відносно мирно та гладенько, поки російську спілку не очолив «їхній Микита Сергійович». Він повів планомірну атаку на «конфедератів». Одна з останніх подій — працівників конфедерації просто викинули з Будинку кіно. А за два тижні до вже традиційного форуму михалковці провели свій — під такою самою назвою. Типовий хід новітніх політтехнологій: збити з пантелику громадськість.

«Культуралізм» — нове поняття, щось на кшталт «культурного імперіалізму». Саме ним позначив суть того, що відбувається, голова конфедерації, відомий кіносценарист Рустам Ібрагімбеков. Не названий, але такий, котрого мають на увазі, Михалков (друг, до речі, до недавнього часу), був відповідно кваліфікований як «культурал». Спосіб ведення культурної політики з позицій сили — не хтозна яка новація. Ну, вже така сьогодні Росія. Із одного боку, у ній перемагає прагнення до відновлення на базі ліберальних цінностей прозахідного штибу, до створення привабливого внутрішнього й зовнішнього іміджу країни. І тут росіяни досягли багато більшого успіху, ніж, скажімо, ми, українці. Із іншого же — є й такі ось феодальні замашки… За цим приховується безліч різноманітних причин. Одну з них називає відомий московський критик Олена Стішова: ізоляціонізм, «супутник невикорененої великодержавної свідомості. Приміром, російським ЗМІ глибоко нецікаво, що відбувається за межами Садового кільця, на території колишньої радянської імперії — тим більше. Всесвітня чуйність росіян, оспівана класиком, давно вичерпалася» (цитую за фестивальним каталогом).

Форум кінематографій країн колишнього СРСР нічим не нагадує всесоюзні кінофестивалі. Ніякої тобі помпи, метушні, бенкетів і тостів про нерушиму дружбу народів. Утім, ні — останні якраз залишилися, але вже без колишнього придиху, скоріш як заклик об’єднуватися перед лицем «ворожих» військ. У іншому домінує діловитість: перегляди фільмів незмінно переходять у їхні обговорення, «круглі столи» та інші розмови. Цього разу, приміром, було щось новеньке — показ колекції документальних фільмів «Люди та ролі: гендерний формат» (проект «Гендерна політика та ЗМІ» інституту «Відкрите суспільство» Фонду Сороса»).

Дев’ять документальних картин (зокрема й українська «Влада жіночого роду» Ніни Рудик і Влада Гелло) представили різноманітні іпостасі жіночих доль у пострадянських країнах. Досить страшненький вийшов пейзаж — настільки, що під час обговорення одна з киянок дякувала долі, що довелося народитися в Україні, де «майже матріархат». Навіть у просунутій Естонії якось, знаєте, не вельми... У «Красі Вітчизни» (режисери Яак Кілмі й Андрес Маймік) ми маємо можливість поспостерігати за творцем скаутської організації «Доньки Естонії» Анні Еенпалу — не без отетеріння. Дівчаток навчають, немов солдатів, відповідно до якогось статуту «Доньок»: бути порядною, чесною, вірно служити Батьківщині й... майбутньому чоловікові, котрого слід пестити та плекати.

Під час обговорення фільмової програми (малоцікавої, до речі, із погляду мистецтва) зійшлися дві точки зору. Одна зводилася до того, що потрібно все радикально змінювати — на користь жінок. Інша, яку обстоював і автор цих рядків, орієнтувалася на певні природно-історичні закони буття, порушувати які дуже не хотілося б. Уже наповертали ми річок і зазнали екологічних лих. Залишається лише «революціонізувати» міжстатеві стосунки... І чи таке вже чудове становище чоловіків? Розвернути камеру в їхній бік, як зауважив кінознавець Кирило Разлогов, і з’ясується, що й вони нещасливі. До речі, розвитком проекту стане новий цикл фільмів, присвячених уже чоловікам.

Була на форумі і програма власне неігрових стрічок, серед них і дві українські — «Ніка Турбіна. Після польоту» Анатолія Борсюка й «Вічний хрест» Юрія Терещенка. Обидві заслужили — під час обговорень — вельми схвальних відгуків. У цілому добір фільмів був дуже сильний, був у ньому й недавній тріумфатор премії «Ніка» «Флешбек» класика документалізму Герца Франка. Схвально відгукувалися і про висхідну «зірку» російського неігрового кіно Олександра Расторгуєва. Його 45-хвилинний «Чистий четвер» на багатьох справляє шокуюче враження — настільки, що до телевізійного показу, як розповів мені сам режисер, дозволили лише сильно скорочену 17-хвилинну версію. Воно й зрозуміло — у фільмі майже безперервно лунає російський мат. Чечня, російські солдати в тилу: миються, готують їжу, влаштовують побут. І матюкаються. Точніше сказати, просто розмовляють одне з одним — просто з кожних п’яти слів три нецензурні. Засміченість мови, свідомості, душ... Знято та змонтовано так, що не сумніваєшся: авторська позиція в тому й полягає — вона безжалісно фіксує крайню забрудненість людини. Чи не мертва в неї душа? Картину відкриває й закриває титр із повідомленням, що зйомки велися до загибелі 119 військових на борту вертольота. Що це, як не кара Господня людині, котра загрузла в гріху? Важкий, проте чесний і совісний фільм, фільм-попередження. І загалом вся неігрова програма була ніби зорієнтована в цей морально-прогностичний бік — діагностуючи й попереджаючи про прийдешні лиха. Якщо не зупинимося, не отямимося...

У добірці ігрових картин також було чимало екранних текстів-попереджень про біди й нещастя. Часто при цьому з озираннями в недавнє минуле — як у «Молитві Лейли» казахського режисера Сатибалди Наримбетова. Близький нам матеріал. Про долю людей, котрі жили в Семипалатинській області, поблизу полігону, де випробовували ядерну зброю. Періодично їх відловлювали, мов собак, на вулицях, кидали в машини й вивозили на деяку відстань, обіцяючи смачну ковбасу та іншу їжу. Прості й невигадливі люди й не підозрювали, у чому тут річ. Але й тут усе закінчується трагічно — одне за одним ідуть у небуття люди, і лише у надпатетичному фіналі виникає героїня картини, Лейла, грубо згвалтована й кинута, народжує з гріха дитину, в котрій і надія. Але ж з гріха — чи народиться світле майбутнє, на яке стільки сподівань?

У «Магнітних бурях» Вадима Абдрашитова героєм є маса. Щось темне й страшне ворушиться в глибині її свідомості — і кличе на бійню. Буквально так — російська стінка на стінку. Хоча там, де ми, з волі авторів (сценарист усе той самий Олександр Міндадзе) занурюємося в буття особистісне — там багато світла, любові й зачарування. Але всередині те ж саме похмуре світло, яке змушує головну героїню поїхати до Москви — на відомо які заробітки. Через століття замість чеховських трьох сестер — дві, й обидві їдуть у столицю на ударний труд повій... Складно оркестрований, потужний фільм, над яким варто всерйоз замислитися: куди мчишся, Русь, куди це манить усіх нас, вітром гнаних?

Як виглядав на цьому тлі «Мамай» нашого Олеся Саніна? Оцінок, подібних тим, які пролунали на дискусії, я давно не чув. «Фільм мені здається мало не шедевром... Комусь він уявляється задвірками українського поетичного кіно, але це не так. Режисер знає заповітне півняче слово, він разюче відчуває рідний грунт, культуру... Найбільше мене вразила фонограма картини — цей шепіт, внутрішнє говоріння, яке випромінює могутню енергетику... Зв’язок із фольклором в автора глибоко особистісний» (Олена Стішова). «Улюблений мій фільм тут — це, звісно ж, «Мамай». Фільм — справжній шедевр. Істинно народне кіно — те, що не вийшло в Юрія Іллєнка в «Молитві за гетьмана Мазепу», то вийшло тут. Ми бачимо разюче поєднання успішного застосування новітніх технологій і фольклорної поетики...» (Віда Джонсон, США).

І це не поодинокі думки. Були й розчаровані — фільм видався їм пустим і неживим. Не врахували, мені здається, що перед нами притча, парабола, із дуже ослабленою фабулою. І друге — Стішова права, усі говорять про роботу оператора, але головне тут відбувається в звуці. У заворожуючому опусканні епічного, позаособистісного тексту в глиб особистісної свідомості. Власне, про це й фільм: як із раба, із частинки маси народжується людина, котра взнає та приймає Іншу, Іншого... З любові й народиться нове життя, нове світло, новий світ.

Картина Саніна зазнала критики з боку й кінознавців, і кінематографістів Середньої Азії. Вони вирішили, що в ній занадто багато етнографічних і історичних неточностей. Мені їхні претензії видалися непереконливими. Приміром, яке значення має той факт, що жінка тоді не могла бути одна посеред степу? Та ніяке. Це ж не історична стрічка, тут ці подробиці не працюють. Хоча подібний рахунок виставлявся не лише Саніну. Чудовий, на мою думку, анімаційний фільм росіянина Костянтина Бронзіта «Бог» (залізний і багаторукий бог безуспішно бореться з мухою, поки ту не поглинає примітивне павутиння) звинуватили у відсутності політкоректності: чужого бога зачепили... Із цією політкоректністю дехто доходить, вважаю, до певної хвороби й цілковитої безглуздості. Так невдовзі взагалі ніякого життєвого матеріалу, ніякої символіки не можна буде торкнутися...

Єдина країна, котра вразила свіжістю світовідчуття та якоюсь дитячою світлістю погляду на світ, був Узбекистан. А кажуть у них там тоталітаризм. За фільмами — не скажеш. Щось таке, що нагадує радянське кіно 50—60-х. «Хлопчики в небі» (Зульфікар Мусатов), «Танк» (Туреніяз Калімбетов), «Товариш Бонкейжаєв» (Юсуп Разиков) — тут і комедія, і диваки, і юнаки, котрі входять у життя. От, усе ще зустрічається й таке кіно, і таке екранне життя. Форум тим і хороший — наш ще недавно єдиний радянський кінематограф нині такий різний, такий дивний часом, але в цілому здатний дарувати відчуття світла на наших зіницях. Адже в кіно світло — головне!

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі