ОСТАННЯ КОМЕДІЯ МОЛЬЄРА

Поділитися
Комедія Жана-Батіста Мольєра «Уявний хворий» мала свого часу найгучніший після «Тартюфа» успіх. С...

Комедія Жана-Батіста Мольєра «Уявний хворий» мала свого часу найгучніший після «Тартюфа» успіх. Супроводжував він її і наступними сторіччями, і не затьмарювався усвідомленням того, що четвертий спектакль «Уявного хворого» на сцені театру Пале-Рояль став останнім у житті Мольєра. Мольєр писав комедію смертельно хворим, і парадокс полягав у тому, що саме в такому стані він зумів нищівно посміятися над страхом смерті, патологічним егоїзмом, підозрілістю і самодурством. Ненависть до лікарів, яких він показав неосвіченими, корисливими дурниками, досягла апогею в їх художньому зображенні. Колізії «Уявного хворого» чудово проектуються на будь-який тимчасовий простір. Домагаючись протягом усієї творчості широти узагальнень, типізації характерів, Мольєр усі свої комедії зробив вічними. Будь-який час і суспільство знаходять у них схожість людських типажів, паралелі описаних подій, аналогії поставлених проблем.

Ім’я Мольєра на репертуарній афіші театру — свято для глядачів. Київський Театр «Колесо» влаштував його для своїх шанувальників прем’єрою «Уявний хворий». Режисерське вирішення постановника Ірини Кліщевської базується на бажанні продемонструвати бенкет театру, абстрагуючись від будь-яких проблем, ідей, теорій. Режисер пропонує зіграти просто веселу комедію, населену колоритними різноманітними персонажами-масками, втягнутими в неймовірну інтригу, що, звісно ж, щасливо вирішується. Ідея яскравого театрального видовища підтримана сценографічно (С.Заїкіна, О.Канаровська). Легкість, святковість, краса оформлення передає атмосферу багатого французького особняка. Рюші, банти на білосніжних маркізах, чарівні костюми, які поєднали в собі сучасні мотиви з духом минулої епохи. Комбінація французьких штор, які створюють ілюзію простору, дає повітря мініатюрній сцені театру, й тому метушливій поведінці героїв удається надати тон буффонадної іскрометної вистави. Все це повною мірою підтримується музичною партитурою спектаклю (М.Чембержі). Музичні теми дають характеристики персонажам, ведуть дію, супроводжуючи його живим акторським виконанням. А разом із пластичним рішенням і хореографічними епізодами (А.Біткінє) створюють відчуття милої пасторальної картинки. Будуючи спектакль за законами комедії становищ, режисер втягує акторів у вихор імпровізації, домагається контрастного, гротескного зовнішнього малюнка кожного персонажа, підтриманого його словесною характеристикою. Уявний хворий Арган (С.Колокольников) близорукий у всьому, що стосується оточуючих, він повністю зосереджений на собі, своєму здоров’ї, своїх вигаданих хворобах, наявність яких культивують у ньому шарлатани від медицини, не без конкретної вигоди для себе. За часів Мольєра сатира на лікарів мала підстави, актуальні, на жаль, і для наших днів. Тому сміховинні рекомендації лікарів, що полягають лише у використанні промивання та кровопускання, викликають здоровий сміх залу. З гумористичних моментів вторгнення дня сьогоднішнього — шум води, яку зливають в унітаз, і жонглювання, як серпантином, рулонами туалетного паперу. Ну що ж, адже все крутиться навколо стану шлунково-кишкового тракту Аргана. Тому й немає в нього часу займатися душевними переживаннями дочки Анжелік (М.Груничева), закоханої в Клеанта (В.Стасенко). Головне — видати її за лікаря, щоб перебувати під його наглядом постійно. Крісло, в якому перебуває Арган, — у центрі сцени. Воно й центр його світу, символ дому, затишку, відчуженості від зовнішніх подій, зосередженості на своїй особі. За спиною Аргана, і крісла природно, «крутять» йому мізки домочадці — і служниця Туанет (Г.Зражевська), і зрадлива дружина (В.Сова), і страшенні лицеміри від медицини (О.Лепенець, А.Бірюков, Н.Примов, В.Лялько). Мудрим поглядом спостерігає за всім цим збоку сам Мольєр (С.Ладесов), стежить, щоб не порушилися сюжетні ходи, а то сам візьме хрестовини — і зарухаються герої, як маріонетки. А потім і зовсім не витримає великий комедіограф, відкине пасивну, сторонню роль і зіграє милого пастушка чи загадкового полішинеля. Загалом, усе як прийнято, адже насамперед Мольєр був актором.

У реєстрі поставлених спектаклів, розпочинаючи від того першого, Мольєрівського, київський «Уявний хворий» — найсвіжіший. Завдяки яскравому видовищу, віртуозності в зображенні комічних ситуацій, промовистості характерів, винахідливості сценічних знахідок, у «Колесі» вийшов справжній театр, театр та й годі, театр-розвага. Інтрига, звичайно, простенька й на перший погляд наївна, але це лише на перший погляд. Не забувайте перечитувати й переглядати Мольєра.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі