ОСТАННІЙ СІЧЕНЬ КІНОЛЮБОВІ

VIII Міжнародний кінофестиваль «Лики любви», що традиційно підвищує температуру в Москві своїми кіноемоціями, завершив роботу, прикрасивши фінальну церемонію блиском чарівності голлівудської зірки Фей Данауей. Президентська пара — Ірина та Сергій Безрукови — склала з себе повноваження, оголосивши останній указ, у якому було три пункти. Перший — «Лики любви» наступного року змінюють «сезон проживання» і стартуватимуть у березні, охопивши «загальний день любові до жінок» — 8 Березня. Мабуть, вважається: саме в цей час публіка найбільше готова до сприйняття любові. Другий — президентську пару «Ликов» обиратимуть загальним таємним голосуванням жителі країни «Кінотавр» влітку у Сочі. І третій — дуже почесна, важка, копітка й вельми затребувана сьогодні професія — продюсер — доти, доки її не помітять у державних колах, відзначається «Ликами любви» присудженням звання «народний продюсер». Під номером один у жартівливо-доброзичливій формі його присудили Марку Рудінштейну, внесок якого у фестивальний рух і сам процес російського кіновиробництва очевидний.

Ну, а тепер безпосередньо про фестиваль. Любовний кінонапій із 19 картин глядачі та журі випили до дна. Післясмак приємний, але найяскравіші емоції та враження, на мою думку, по праву дісталися позаконкурсним кінопоказам. За рамками уваги журі, на жаль, залишилася достойна російська стрічка «Небо. Літак. Дівчина» (яку вже бачили кияни, а московська прем’єра відбудеться в березні), південнокорейський «Оазис» та багато інших робіт. Напевно, повальне захоплення азіатським кіно так само, як і словенським, поступово сходить нанівець. Це не означає, що саме по собі кіно стало гіршим. Просто зникли пахощі новизни, які флером огортали досить традиційну, інколи навіть нудну манеру оповіді.

Американська картина Тодда Хейнса «Вдалині від раю», що зібрала мало не найбільшу глядацьку аудиторію на всіх майданчиках, де відбувалися фестивальні перегляди, одержала приз за найкращий романтичний дует — Джуліана Мур і Деніс Хейсберг. Це історія платонічного кохання білої жінки й чорного садівника в Коннектикуті 50-х років. Голова журі Єжи Антчак підкреслив: «Срібну стрілу» одностайно віддали цьому дуетові за чудово розігране на екрані «безконтактне», невисловлене почуття. «Вдалині від раю» виходить на російські екрани вже в лютому і є одним із претендентів на «Оскара».

Приз за найкращу жіночу роль розділили між норвезькою акторкою Лєною Ендре («Музика для весіль і похорону») та американкою Меггі Гілленхал («Секретарка»). Фільм Унні Страуме досліджує психологію жінки-письменника, яку переслідує ланцюг трагічних життєвих випробувань — смерть дитини, потім крах сім’ї, раптове самогубство колишнього чоловіка в її будинку й фантасмагоричне спілкування з його дружинами та коханками. Тут без життєвої опори не обійтися, і вона свідомо вибирає її в особі відчайдушного сербського музиканта Богдана (Горан Брегович). Наскільки довговічний цей хеппі-енд, кожен глядач вирішує для себе сам. Лєна Ендре органічно, розумно й тактовно прожила життя своєї героїні. Принаймні тут немає розбіжностей із моєю особистою думкою щодо номінації в цій категорії. Стосовно фільму «Секретарка» (реж. Стівен Шейнберг), то перше, що згадуєш під час його перегляду, — знамениту «Піаністку». Тільки тут повністю відсутня психологія й мотивація, на екрані — невиразний гімн садомазохістській ідилії, з обміном каблучками. Ця картина також невдовзі з’явиться на російських екранах, і увінчана призом довгонога героїня, яка постійно калічить себе гарними предметами, буде ще привабливішою для глядача.

Австро-китайський фільм «На другому боці мосту» (реж. Лу Мей), що розповідає про кохання доньки шефа віденської поліції та інструктора-поліцейського з Китаю, був оцінений завдяки виконавцю головної чоловічої ролі Ван Живену.

А «Золоту стрілу», яка супроводжує Гран-прі, отримало подружжя Чапліних. Ліна та Слава закінчили ВДІК, працювали на «Ленфільмі», у 70-х емігрували до Ізраїлю. Плідно працювали в документальному кіно. Чимало зі знятих ними картин удостоєні міжнародних нагород. Художню стрічку «Труба в долині» знято за однойменним твором відомого прозаїка Аміта Ліора. Це ніжна і світла історія зародження кохання.

Як зазначено вище, найцікавіші картини були показані поза конкурсом. Безумовними лідерами спеціальної програми стали «Ляльки» Такеші Кітано та «Павук» Девіда Кроненберга. Три новели про любов у «Ляльках» пов’язує стилістика традиційного театру Бунраку. Люди-ляльки більше схожі на персонажі п’єс цього театру. Посилюють враження костюми метра від кутюр Йоджі Ямамото. У цій картині Кітано-режисер уперше не виступає в своєму кіно як актор, пояснюючи це тим, що жоден із персонажів не відповідає його акторському амплуа. Але тут він дебютує як художник, його пейзажі — безумовна окраса кадру. Задушлива атмосфера, породжена хворою уявою в «Павуку», засвідчує вірність режисера своїм кіновподобанням. Картина зроблена майстерно, але, як усе, що робить Кроненберг, — це на любителя.

Ось такий любовний багатогранник представили «Лики любви-2003» у січні, попрощавшись із глядачами до березня 2004 року.