Олександр Роднянський: «З «1+1» КОНКУРУВАТИ БУДЕ НЕПРОСТО»

Телеканалу «1+1» виповнюється п’ять років. Перший ювілей, коли вже можна підбивати підсумки й цілком доречно говорити про досягнення. А вони очевидні. Це створення нового стандарту якості телевізійного мовлення й оригінального візуального образу, і як результат — цілком конкурентоспроможного національного телевізійного продукту, на який є попит і на ТБ сусідніх держав. Але головне — постійний інтерес і довіра численної телеаудиторії України. У цьому плані «1+1» можна сміливо назвати, мабуть, найяскравішою ілюстрацією тези, що українське телебачення є чи не єдиною галуззю економіки, яка на тлі загальної стагнації здатна успішно розвиватися. Причому «1+1» не лише нарощує обсяги виробництва, а й «не поступається принципами». Про те, чого це коштує, з огляду на національні особливості української політики й економіки, здогадуються, мабуть, лише професіонали, а знає напевно — генеральний продюсер каналу Олександр Роднянський.

— Якщо говорити про якісь базові принципи, що залишаються незмінними, — то вони, швидше, людські, ніж стратегічні, з точки зору розвитку компанії. Велике бажання бути популярними і при цьому — інтелігентними, сучасними й стильними і при цьому — цікавими для дуже різних суспільних груп та верств. Хочеться бути успішними й цитованими і при цьому не перетворюватися на попсу і не скочуватися до рівня абсолютного маскульту. Усе те, що заважає нормальному (коли брати суто економічний бік) розвитку, усі ці рефлексії й сантименти, властиві російській, українській, радянській та пострадянській інтелігенції, притаманні й нам. З одного боку, це може бути нашою великою слабкістю, з другого боку — силою. Позаяк у нескінченному потоці масового продукту час від часу трапляються острівці живого повітря, до якого вельми часто причетні й ми. Тому казати про те, що вдалося та що не вдалося за п’ять років, — непросто. Багато чого відкоригувало життя. Звісно, ми відгукувалися на те, чого вимагала глядацька аудиторія, щораз залишаючи за собою право на ілюзію, що ми теж можемо щось глядацькій аудиторії запропонувати, до чого вона звикне й що стане популярним. Часто помилялися, але досить швидко та гнучко реагували. У таких постійних діалогах з глядачами відбувалося наше становлення й розвиток. Головне ж, ми не говоримо різними мовами: діалог хороший, коли спілкуються однією мовою, коли точно розуміють термінологію одне одного. Коли глядач дивиться одну передачу й не дивиться іншої, ми не повинні робити висновок, що все потрібно робити тільки так, а не інакше. Або навпаки, коли передача провалилася, з цього не випливає, що подібний напрямок для нас закритий. Ось це принципові, істотні для нас речі, які привели до того, що сьогодні «1+1» залишається, звісно ж, родинним каналом, в ефірі якого є все: від новин і суспільно-розважальних передач до шоу, від розважальних до політичних передач, від серіалів власного виробництва до кінопоказу найширшого спектра.

Зрозуміло, з ростом конкуренції на українському ТБ-ринку виокремились групи аудиторії, котрі віддають перевагу тому чи іншому каналові, який більшою мірою відповідає їхнім смакам і настроям. Наша ж аудиторія складається з кількох дуже важливих і дорогих для нас типів телеглядачів, саме їх ми намагатимемося втримати. Це, в першу чергу, молодь і «молоді дорослі» (якщо використовувати англійську кальку), середній вік яких — 35 років. Це ті глядачі, котрі всі ці п’ять років з каналом жили і, я сподіваюся, житимуть і далі. Ми їх часом не задовольняли, часто тішили, але завжди були поруч і, я вірю, стали частиною їхнього життя. По-друге, це рештки інтелігенції, котра все ще сподівається побачити телебачення розумне й вітамінозне, здатне задовольнити їхні досить високі запити. Саме таке ТБ ми час від часу намагаємося робити й розвиватимемо його значно більшою мірою, ніж раніш. І по- третє, це ті, хто ідентифікує себе з державою Україна. «1+1» не просто українськомовний канал, він український по суті, оскільки намагається репрезентувати інтереси українського суспільства у всіх аспектах людського життя й існування.

І все-таки щиро сказати: так, ми змогли реалізувати те, що п’ять років тому проголошували й задумували, — я не можу. Для того й життя, аби щораз звіряти наші теоретичні бажання з практичними можливостями.

— Для багатьох телеглядачів обличчя будь-якого каналу визначає інформація — її кількість і якість. Серед українських інформаційних програм ТСН має стабільно високий і постійно зростаючий рейтинг. Тим часом глядачі, віддаючи данину пошукам та експериментам каналу в галузі політичних і аналітичних програм, нерідко відчувають їх дефіцит. У чому труднощі — об’єктивні та суб’єктивні — створення таких передач? Які плани на майбутнє?

— Тут комплекс причин. Дуже багато шукали самі, багато хотіли, намагалися робити український аналог НТБ — не вийшло. Далася взнаки й наша неготовність, і відмінність нашого середовища (це вже об’єктивна причина). Усе-таки українська політика значно більшою мірою, ніж російська, закрита від суспільства. А перетворюється вона на цікаве видовище, нескінченний драматичний серіал тільки тоді, коли відкрита, коли є змога стежити за єдиноборствами окремих політиків, за конфліктами політичних груп і партій, зі змінним успіхом, захопленням влади, переходами ініціативи від одних до інших. Оскільки наше суспільство дуже повільно переростає цю фазу переходу з єдиної маси в групу розрізнених, нещасливих, але все-таки індивідуумів, тобто дуже повільно формується так зване громадянське суспільство, то телебачення не може досить ефективно, інтенсивно й цікаво розповідати про політику так, щоб це викликало інтерес у широкої глядацької аудиторії, котра політикою нерідко навіть не цікавиться. Це перше. Друге: ми завжди хотіли робити збалансоване телебачення, лояльне щодо держави, законно обраних представників усіх гілок влади. В умовах суспільної свідомості, яка сприймає політичне мовлення як інструмент політичного впливу, це важко. Тому ми завжди декларували і, на моє переконання, підтверджували практикою нашу любов до дискусійних видів політичного телебачення. І в регулярній програмі «Епіцентр», у спецпроектах «5х5», і в спецпроектах «Епіцентру» до президентських виборів, і в телемостах «Росія — Україна» й «Україна — Польща», і в окремих проектах «Табу», пов’язаних з політичними або суспільно важливими темами, ми завжди демонстрували своє бажання збалансовано відбивати різноманітні точки зору, представлені в су- спільстві. Бажання тут — суб’єктивний чинник. А об’єктивний — ці бажання завжди зіштовхувалися з конкретною політичною ситуацією, у якій так чи інакше існують усі без винятку ЗМІ. Я не схильний звинувачувати політиків у тиску на медіа. Вважаю, кожен вибирає власну позицію. Існують жорсткі критичні медіа. Я поважаю їхню точку зору. Є ті, хто вибрав позицію адекватну й часом навіть гіпертрофовану, реалізуючу точку зору сьогоднішньої української влади. І їх також я аж ніяк не схильний критикувати. Оскільки для багатьох людей це абсолютно свідомий вибір. Гадаю, ми будемо всі разом розвиватися й урешті прийдемо — можливо, болісно й нескоро — до золотої середини, що забезпечить відсутність агресивних і брудних засобів масової інформації, які певні політики чи дрібні шахраї використовують у власних інтересах, і з другого боку — спокійну й збалансовану репрезентацію різних поглядів стосовно тих або інших фактів політичної дійсності.

Щодо «1+1», то на нинішньому етапі й ТСН, і програми інформаційного політичного мовлення, на нашу думку, існують у хорошій формі. В нас чудові ведучі — Алла Мазур, Люда Добровольська, Олесь Терещенко. До того ж, разом з каналом виросла рідкісно сильна команда журналістів, здатна абсолютно на все. Тому я вважаю, що в ТСН величезні перспективи, і ми готові всіляко сприяти їхньому розвитку.

Щодо політичних проектів, то, природно, буде «Епіцентр» В’ячеслава Піховшека, в якого власна манера поведінки в кадрі й ведення діалогу з гістьми. Якщо він ставить жорсткі запитання, то в обличчя людині, котра прийшла до студії. Хто завгодно може з цього приводу іронізувати й критикувати Славу (я визнаю можливість різноманітних позицій з приводу його програм), але всі мають погодитися з тим, що, на відміну від різних замовлених політичних тележурналів в Україні та Росії, «Епіцентр» критикує політика в його присутності. Точно так само плануємо розвиватися й надалі — дебати, дискусії, спецпроекти займатимуть значне місце в нашому ефірі.

— Пригадується, у перший рік існування каналу ви назвали серед основних концептуальних завдань, що «1+1» ставить перед собою, створення власних телезірок, яких на українському телебаченні, практично, не було. Малися на увазі не просто обличчя, котрі впізнають, а особистості, які викликають повагу й довіру аудиторії. Вам це, треба визнати, вдалося. Але глядачі, як водиться, жадають нових персонажів. Чи з’являться вони?

— По-перше, я зовсім не впевнений, що потенціал тих, хто сьогодні в ефірі, цілком вичерпаний. Нині докладаємо зусиль, щоб наші чудові ведучі мали змогу повноцінного розвитку. Ніхто з них не старий, не втомився, всі ці люди сповнені енергії, сил і амбіцій, здатні робити нові проекти. Йдеться в жодному разі не про те, щоб когось замінювати, головне — придумувати нові передачі, які б по-новому відкривали наших відомих, популярних ведучих. У цьому сезоні в нас так і буде. Цілком по-новому відкриється й Микола Вересень, і Данило Яневський, і, сподіваюся, Ігор Моляр, і Оля Герасим’юк та інші. Усі вони, як і випадково не згадані та вельми шановані мною люди, є особистостями. А з особистостями завжди цікаво спілкуватися. Найголовніше, щоб і ми, і вони завжди відчували межу уваги й інтересу, яка існує до вибраної ними під час передачі форми діалогу. І тоді довго співіснуватимемо разом. Довіра й повага глядача заробляються дуже непросто й не за короткий термін. І те, чого нам пощастило домогтися за ці кілька років, ми цінуємо й не хочемо втратити. По-друге, ми постійно шукаємо нових людей, і я буду радий, якщо в цьому сезоні з’явиться кілька яскравих особистостей. Але наші нинішні зірки з’являлися в період дефіциту особистостей на ТБ, а всім новим доведеться стверджуватися вже поруч з існуючими, до того ж у рамках одного ефіру. Це непросто, їм доведеться багато чого навчитися. Та й шукати стало складніше. Я гадаю, слід організувати системні пошуки в регіонах України. Якщо в когось із ваших читачів є ідея, вони вірять у власні можливості, будь ласка, нехай звертаються до нас.

— Коли ви починали, конкуренція на ТБ була дуже умовною. Сьогодні ж у боротьбі за глядача канали вдаються часом до досить сумнівних хитрощів. Як «1+1» почувається в умовах жорсткої конкуренції?

— Ми визнаємо будь-яку конкуренцію в рамках чесної телевізійної боротьби, що зводиться до головного — чия програма цікавіша для глядачів. Ось це і є конкуренція. Уже років зо три в нас активно ведеться контрпрограмування, як правило, з каналом «Інтер». Це було вельми цікаво. Чесно кажучи, я вдячний колегам за те, що вони змусили нас не спати й метикувати, як не програвати той чи інший відтинок ефіру. З другого боку, сподіваюся, що й ми створюємо їм гідну конкуренцію. Нині всі канали стали кращими. І стало складніше конкурувати. Це, в принципі, дуже добре для такої країни, як Україна. Основні телевізійні гравці, безперечно, приноситимуть користь телеглядачеві, даючи йому можливість вибору. Звичайно, хочеться, щоб зростання конкуренції супроводжувалося значною мірою ще й контролем над дотриманням того комплексу законів, які вже ухвалено, але які ще не набрали чинності. Це принципові речі. Від цього виграють усі без винятку учасники. Я переконаний, нас очікує дуже цікаве майбутнє. Я, зі свого боку, можу лише гарантувати, що з «1+1» буде непросто конкурувати.