Обкладинки

Яна ДУБИНЯНСЬКА.
«Листи до полковника», видавництво «Нора-друк»

Гарна то все ж таки забавка — гра в пазли. Не обтяжена зайвими інтелектуальними ходами, як, наприклад, шахи, але так само захоплива й неквапна. Вигадана, напевно, для тих, хто має вдосталь часу, аби складати маленькі частинки в єдине ціле, і для тих, хто не пожалкує за цим втраченим часом, якщо отримана картинка виявиться не такою, як хотілося б.

Роман Яни Дубинянсь­кої «Листи до полковника», що продовжує серію «Яна Дубинянська’s puzzles», варто також порівняти, наскільки це можливо, з американським блокбастером — насиченим, непередбачуваним, таким, що попри цілковитий брак вищого сенсу, ідеї чи бодай здорового глузду, вабить до екранів мільйони глядачів. Можливо, саме тому, що не буває нудним. Так само й літературний доробок Дубинянської може подобатися чи ні, але збреше той, хто насмілиться назвати його нудним.

Попри мало не півтисячі сторінок розлогого тексту, подрібненого на старанно перемішані автором шматки-частинки так, що здається, вже ніколи не стануть у цілісну картинку, змістове навантаження у цих частинок — скажу я вам! Тут і таємниче вбивство з політичним підтекстом, і особиста трагедія, і історія кохання, і терористичний акт, і паралельні світи, і навіть справжні дракони...

Мікс детективу, фентезі, дамського роману з елементами епістолярного жанру справді не дає заснути, проте після прочитання створює враження чогось кострубатого, недовершеного, незакінченого. Частинки головоломки, хоч як намагайся, не вкладаються одна в одну, як належить у пазлах. Тож чи на такий фінал чекає читач? Усе залежить від того, чи полюбляє він складати пазли...

Александр Алан МІЛН, «Вінні-Пух і всі-всі-всі», видавництво «Клуб сімейного дозвілля»

Кажуть, справжні цінності незмінні, і, цілком може бути, що це стосується історії Алек­сандра Алана Міл­на про ведмедика Він­ні-Пуха, знайомого нам з російського переказу Бори­са Заходера, а також з українського перекладу Леоніда Солонь­ка, які не «оновлювались» від часу далеких шістдесятих. Вже й у Лондоні 61-літній Крісто­фер Робін відкрив пам’ятник Вінні, й у Варшаві одну з вулиць назвали на честь Пуха, і в черговому перекладі латинською мовою кудлатого героя одягли у тогу легіонера, а малоросійський віз і нині там. Себто — в адаптованому варіанті радянського зразка.

Натомість оригінал 1920-х років чудовий без жодних адаптацій. Адже час, коли канадський вояк залишив у лондонському зоопарку ведмежа, назване на честь свого рідного міста Вінніпег, сам по собі романтичний. Мовні звороти, розмовні обертони і правила казкових ігор, чемпіонати з яких дотепер проводять в Англії, особливо цінні за теперішнього часу, вихолощеного геть до сленгу. У новому варіанті перекладу всі ці маленькі відмінності, як казав незабутній Вінсент Вега, дбайливо збережені і подані читачеві з належною повагою і незвичним для такої серйозної справи «культурним» драйвом. Ні, Вінні-Пух у даному разі аж ніяк не порозумнішав. Хіба його глибокодумні запитання, а також відповіді можна назвати розумними? Ці мовні ігри, які можна порівняти лише з тими, що їх практикувала Аліса у Задзеркаллі, змушують замислитись, а не чекати на легке роз’яснення чергової «ведмежої» проблеми. «— Тож скажи мені, будь ласка, де б мені того хвоста знайти. — Процедура у таких казусах зазвичай наступна, — почала було Сова. — Про це дура казала, як зазвала на чай та товкла воду в ступі? — здивувався Пух. — Ти могла б розтлумачити, що саме казала ця дурепа, бо я ж, бач, Ведмідь неосвічений — натяків не розумію».

Втім, зауважмо: «казкова» мова героїв цієї історії у перекладі «Клубу сімейного дозвілля» саме сповнена натяків, двозначностей і кумедних загадок, які аж ніяк не роблять Вінні Пуха дурнуватим персонажем, знаним нами з радянського мультфільму. Тут він виступає таким собі хатнім філософом з мандрівною вдачею, якому любов до друзів не дозволяє пуститися казкового берега. Словом, дурному не сумно й самому, але тільки не Вінні Пуху, котрий не вважає себе розумним, маючи тирсу в голові. Це, знаєте, ті, хто має мізки, як зауважував Пух, ті — розумні. Ну, наче Кролик. Через це вони, мабуть, нічого не розуміють. Але наразі — що ж тут розуміти? Захоплююча казка, автентичні ілюстрації, старі добрі друзі ходять у гості одне до одного, і от забрели, нарешті, в Україну. Щоб знову сподобатися всім-всім-всім.