НП ЗА ВЕРТИКАЛЛЮ «МОНАХБУД», АБО ПІДЗЕМНИЙ НЕКРОПОЛЬ ПІД ВІННИЦЕЮ ПІДТОЧУЄ МІСТО ЖИВИХ

Маршрут президентського кортежу під час червневого візиту до Вінниці вперше пройшов головною вулицею обласного центру — Соборною. Причини її колишнього (та й наступного) ігнорування не афішуються, хоча спецслужби й керівництво ДАІ не приховують, що завжди добирають оптимально безпечний маршрут. Соборна, на якій знаходяться обладміністрація та мерія, таким зазвичай не вважається. Річ у тому, що під нею стародавніх підземних катакомб сила-силенна.

Можна сказати, через неї в діловому центрі міста земля раз у раз втікає з-під ніг. Розмиті дощами стародавні фундаменти та склепіння підземель постійно нагадують про себе просіданнями будинків і свіжоутвореними провалами на проїжджій частині. Траплялося, під землю ховалися цілі дерева, а то й машини.

З проїздом Президента цього разу був особливий випадок. Своєрідна ілюстрація прохання губернатора прискорити фінансування капремонту прилеглого центрального моста з наступною реконструкцією покриття вулиці. Тому як головне — «вплутатися в бійку», а підуть гроші — заодно можна буде зайнятися й підземною Вінницею.

До речі, відразу після президентського гостювання трапилося чергове НП. Провалився київський «ЗіЛ», який привіз ліки до аптеки. Зупинився й... лише кабіна згори залишилася. Витягати його аварійникам довелося відразу чотирма машинами. Отож багато відповідальних осіб напевно побожно перехрестилися, що трапилося це не ТОГО дня.

Прокуратура в «бігах»

Хоч як це дивно, будь-яка інформація про лабіринти під Вінницею була засекречена аж до 1985 року. Можливо, спецрежим доступу до ключів від підземель протримався б і довше, але в цей час дедалі частіше стали нагадувати про себе різноманітні провали.

Ключовою точкою нового відліку старої історії став 1998 р., коли раптом почав осідати будинок міської прокуратури.

Несподівано виниклі тріщини та прогини в стінах спонукали мешканців триповерхової цитаделі законності спуститися в підвал, де й виявився стародавній підземний хід, відкритий водою, яка прорвалася з пошкодженої труби. Хід, що підточив будинок, йшов якраз через Соборну до розташованого навпроти костьолу. Крім того, від нього відбруньковувалися ще два тунелі. «Сюрприз» середньовічних ченців-землериїв змусив прокуратуру негайно евакуюватися до своїх обласних колег і зайнятися терміновими пошуками іншого приміщення. Нинішнє, на думку фахівців, до подальшої експлуатації непридатне ще й через майже цілковиту відсутність фундаменту під 100-річним будинком.

Міська влада ще тоді вирішила приступити до негайного врятування Соборної й запобігти можливому лиху. Знайдені підземні порожнини вирішили накачати рідким склом або пінобетоном, а їхнє подальше виявлення покласти на любителів-спелеологів. З єдиною обмовкою: про знайдені входи та їхнє проходження, аби уникнути потенційних терористів, — нікому. І — фактично за спасибі, хоча моральна підтримка місцевих діггерів у вигляді офіційного рішення сама по собі вже багато чого коштувала.

Про результати роботи цих ентузіастів — трохи пізніше. Факт лише, що тільки вони й виконали свою роботу. А в мерії в убогому бюджеті, як звичайно, не знайшлося грошей на реалізацію позапланового проекту, громадська думка переключилася на інші теми, та й будинок прокуратури ніби «стабілізувався». Отож слідчі почали поволі повертатися до старих кабінетів, де все одно залишалася вся документація — ну, не солодко воно в «приймах» і все тут. Фасад і вхід будинку навіть було піддано поточному ремонту. Ось тільки чи надовго запанувало це затишшя?

Якщо в 1998 р. згаданий хід під Соборною був сухим, то недавно — після низки аварій на системах водопостачання — туди потрапили десятки тонн води. І, за свідченням тих самих спелеологів, пішли обвали, отож висота раніше двометрового ходу в окремих місцях уже не перевищує 60 см. Вони туди після того, що трапилося, більше не ходаки. Ризик не повернутися занадто великий.

Маленькі таємниці великого «підзембуду»

Довго міркувати над початками появи підземного міста не припадає. Шукати порятунку під землею людей здавна змушували ворожі набіги, усобиці, повстання та бунти. От і початок вінницьких підземель пов’язують із необхідністю ховатися від набігів татар ще в XV—XVI століттях. Проте документально вони пов’язуються лише з початком XVII століття, коли у Вінниці, тоді адміністративному й економічному центрі Брацлавського воєводства, після проголошення Брестської унії розпочали будівництво своєї резиденції єзуїти — орден найфанатичніших прихильників католицизму.

Резиденцію, триповерховий замок із костьолом, монастирем і колегіумом, захищав частково збережений і сьогодні комплекс «Мури». Відомо, що кілька підземних ходів на випадок облоги вели від монастиря до берегів Бугу, а ще один, пробитий у граніті (!), з’єднував резиденцію з замком на острові (!!) Кемпа й далі під дном ріки (!!!) — із т.зв. «новим містом».

Одне слово, «метробуд» відпочиває. Навіть на тлі інших вінницьких свідчень людських можливостей — також вирубаних у камені підземель гітлерівської ставки «Вервольф» і Лядовського скельного монастиря.

Скільки загалом було прокладено ходів і катакомб під містом, які вони завдовжки — невідомо досі. Вражає й така їхня особливість, як розташування в три рівні (поверхи).

Географ за професією та спелеолог за захопленням Володимир Книш, котрий став разом із своїми друзями-ентузіастами першопрохідником нововідкритих підземель, зацікавився цією темою в зв’язку з численними міськими НП, пов’язаними з провалами, коли під землю йшли дерева, будинки, паркани. Виникла версія, що під землею є якісь катакомби.

— Краєзнавці, котрим я розповів про свої здогади, взяли мене на кпини: мовляв, які ходи, ти що, з глузду з’їхав? Допоміг випадок. Коли в центрі щось укотре провалилося, я негайно кинувся туди. За рухом грунту зрозумів — це і є підземний хід, який вже збиралися засипати. Нам пощастило: влада пішла назустріч, попередили міліцію, аби нам ніхто не заважав. Так ми з Іваном Бондарчуком уперше потрапили до першого міського підземного ходу та пройшли в ньому метрів 150 до обвалу...

Після того, що трапилося, спелеологи вирішили «танцювати» від самого костьолу. Католики нічого не приховували, допомогли чим могли й усе показали. І справді виявили кілька входів під землю. Проте їх усіх невідомо хто перекрив бетонними пробками. Причому багатометрової товщини — не проб’єш.

Проте за минулі після цього роки вдалося зробити багато чого й навіть скласти схему підземель у центрі — куди веде той або інший хід, де його вхід. Шкодує Книш лише про одне — ще до підземної епопеї якось довелося йому побачити дивне зображення на церковному начинні — начебто схеми підземних ходів. Потім пригадав, кинувся до костьолу — а його і слід пропав...

Утім, таємниць у підземного міста не бракує й без того. Зокрема, метричні книжки костьолу за 1714—1759 рр. свідчать: вінницькі єзуїти в першій половині XVIII століття навіть мертвих ховали на підземному цвинтарі, яке розпочиналося майже біля самого храму й досить далеко простягалося під землею в різних напрямках. Було в єзуїтських катакомбах, виявляється, навіть окреме дитяче кладовище.

— Скажу відразу, — говорить Володимир Михайлович. — Ані підземного цвинтаря, ані скелетів, прикутих іржавими ланцюгами, ані тим більше скарбів під землею нам зустрічати не доводилося. Це, звісно, не засвідчує, що їх там ніколи не було. Підходи до кладовища, зважаючи на все, давно завалені, а скарби... Ходи вже давно «зачищено». Зате ми зустрічали на стінах незрозумілі зображення, стрілочки. Безпосередньо під Соборною знайшли свіжі ніші й поруч із ними напис на стіні — 1941. Судячи по всьому, НКВС збирався висадити в повітря верхнє місто з нижнього, і не встиг.

У цілому ж, за словами Книша, у деяких місцях ходи, особливо магістральні, збереглися майже ідеально. Їхні стіни викладені міцною цегельною кладкою, зведеною напівсклепінням угорі. Через кожні 30—35 метрів — розширення, аби можна було розминутися двом зустрічним. У деяких місцях можуть розминутися навіть два вози.

Гірше з бічними відгалуженнями, більшість із яких якщо не перекриті фундаментами будинків, то завалені або забетоновані згори. При цьому продовжує працювати система вентиляції. Яких-небудь повітроводів не видно, як вона влаштована — невідомо, проте дихати можна майже скрізь.

А головна артерія ходів, за схемою Володимира Книша, кілька разів перетинає вулицю Соборну (причому проходить зовсім поруч із «фортецею» управління Нацбанку!), потім повертає на 120 градусів і йде паралельно Соборній до мерії, де робить ще один поворот на 100 градусів ліворуч в напрямку Бугу. Навіщо його будівельникам знадобилося це петляння — ще одна загадка вінницьких підземель.

«Просимо вжити найтерміновіших
і найрішучіших заходів щодо негайного засипання...»

— Оповилися ці підземелля таємницею й загадками лише в передвоєнні роки, — вважає історик Вадим Мазурик, котрий свого часу провів чимало днів в архівах, працюючи над цією темою. — Деякі факти засвідчують: раніше там жили безпритульні, а у воєнні роки в них ховали дітей. Є, правда, недоведені дані, що в ці підземелля досить просто спускалися родичі української письменниці Марка Вовчка.

А заплутаність ходів пояснюється тим, що вони відносяться до різних історичних епох. Більш рання система бере початок від єзуїтського монастиря. Ще кілька систем, включаючи й ту, яка розходиться в різні боки від домініканського монастиря, закладено в XVIII столітті. Датувати їх можна, приміром, за виходами до безпечних на той час місць за межами міста.

Але в сьогоднішній ситуації вже не голий науковий інтерес стоїть на першому місці. Факти доводять: під головною магістраллю міста, на глибині чотирьох метрів знаходиться — порожнина. І те, що над нею 300 років ходить транспорт і Бог поки що милував, не повинно заспокоювати. Необхідно як мінімум хоча б не закривати на це очі.

Свою тривогу Мазурик обгрунтовує, зокрема, інформаційним вакуумом щодо якості антипровальних заходів, вжитих раніш.

У архівах збереглися деякі документи, адресовані міськвиконкому в 30-х рр. Приміром, прохання про допомогу керівництва вінницького відділення Держбанку СРСР, датоване січнем 1930 р. Під час виїмки котловану під фундамент знайшли підземний хід, який проходив безпосередньо під будівництвом і створював «безумовну загрозу нашому будівництву й Будинку Червоного Хреста, а тому просимо Вас вжити найтерміновіших і найрішучіших заходів щодо негайного засипання...»

20 травня того самого року будівельна інспекція під керівництвом інженера Бодунгена встановила: «...на території кінотеатру виявлено входи до підземних тунелів, куди ринула зливова вода... У зв’язку з влаштуванням природної перепони у вигляді фундаментів будинку Держбанку, вода в тунелях за водонепроникного грунту може поруйнувати будинки між кіно й Держбанком, а також вплинути на стійкість останнього».

Що робили тоді — невідомо. Відповідні документи самого міськвиконкому чомусь не збереглися. Або, найімовірніше, були вилучені.

Підземні експедиції УВС розпочалися з...
пошуків скарбів

Попри певну міфологізованість вінницьких підземель, де бували поодинокі сучасники, існує багато відповідних легенд. Приміром, нібито підземні ходи тяглися навіть між деякими подільськими містами. Що вже напевно занадто, а отже, як кажуть поляки, не здрово.

Спричинені такі чутки, на думку Вадима Мазурика, скоріш за все однотипністю підземель як у самій Вінниці, так і на всій території області — в курортному місті Хмельник, райцентрі Тиврів, у Тульчині під палацом Потоцьких, селищі Вороновиця та ін. Скрізь вони заввишки 1,7 м, завширшки — 80 см і завглибшки 4 м. Скрізь аналогічна цегельна кладка. Але говорить це не про єдину систему ходів, а про єдині проекти.

Примітно, що одна з найповніших карт підземель усього краю, яка включає майже 300 населених пунктів області, була створена в 80—90-ті рр. УВС. Розпочалося все, як стверджують, випадково, коли під час будівництва того або іншого об’єкта органів, стали провалюватися палі, виявляючи досі невідомі підземні ходи. А потім далися взнаки шахтарська юність тодішнього начальника управління генерал-лейтенанта Віктора Тяжлова, котрий вирішив зміцнити де можливо перекриття з метою збереження підземель як історичних пам’яток, і — силові спецінтереси.

По-перше, є відомості, що ще в 1937 р. у Вінниці загинув якийсь чин НКВС, а терористи, котрі влаштували замах, сховалися саме під землею. По-друге, вже в наші дні обивательський інтерес до цих споруд набув нездорового характеру через епідемію шукання скарбів. І органи при цьому не залишалися осторонь.

Так, у с. Комаргород (Томашпольського району) діти якось знайшли стародавню пляшку, запечатану золотою монетою в сургучі. А всередині — план підземель місцевої садиби з червоним хрестиком. Скарб?!

Ясна річ, усе місцеве населення відразу покинуло обробляти городи, заходившись удень і вночі перекопувати парк у пошуках входу. Саме міліція тоді спасла селян від голодної смерті взимку, виставив пости й розігнавши шукачів скарбів. А горезвісний план вилучили й відправили на експертизу до Києва. Виявився він копією, зробленою в 30-ті роки XX століття.

Аналогічна історія сталася і з т.зв. скарбами Черленківського замка в селі Селище Тиврівського району. Мальовничі руїни цього замка над Бугом довгий час не привертали нічиєї уваги, поки не пройшла чутка, що нібито в польських архівах знайдено листа якогось вельможі до короля Речі Посполитої. Мовляв, його обоз ледве не захопили козаки, тому й довелося сховати скарби в підземних ходах Черленківського замка. У зв’язку з чим вельможа просив короля організувати військову експедицію, аби виручити ці скарби, обіцяючи за це віддати значну їхню частину до державної казни.

Найсистемніше на ці чутки відреагували знов-таки органи. Міліція екскаватором розрила вхід у підземелля, проте прохід виявився занадто вузьким і небезпечним. На тому історія й закінчилася. Принаймні офіційна.

І кістки мертвих незрозуміло з чим лежать...

Як уже говорилося, у 1998 р. при міськвиконкомі створили комісію з вивчення проблем провалів і можливості їхнього запобігання. Заступник мера Роман Аксельрод, котрий входив до неї, зараз очолює обласне управління житлово-комунального господарства та, як і раніше, відстежує ситуацію з підземним містом.

— На мою пропозицію ще тоді обмежили рух транспорту центральною вулицею міста й перенесли зупинку трамвая, яка знаходилася саме над тим нещасливим ходом, — розповів він. — Але це мало бути лише першим етапом. Далі передбачалося все розкопати й серйозно попрацювати над цими порожнинами, не обмежуючись тільки закачуванням рідкого скла. На жаль, дався взнаки горезвісний брак коштів у бюджеті, тому все й обмежилося лише поверхневим ремонтом асфальту.

Тим часом, ця бомба уповільненої дії як була, так і залишилася на місці. Адже просто неможливо вгадати, як поведуться далі конструкції прилеглих будинків. Єдиний вихід — розкопати й усунути підземні порожнини кардинально. Причому із залученням як сейсмологів, так і архітекторів з істориками (відповідно до закону України «Про охорону культурної спадщини»). Як-не-як, під асфальт закатані століття історії.

Таким чином, на думку Аксельрода, лише системний підхід дозволив би й небезпеку усунути, і зберегти підземну екзотику там, де це можливо. Як, приміром, у нічному клубі «Манхеттен», що знаходиться саме в одному з секторів катакомб, зберігши при цьому недоторканою ту саму стародавню цегельну кладку. А з іншого боку...

— Конкретніше говорити на цю тему, я вважаю, можна в тому разі, якщо компетентні органи розсекретять більше того, що вже було опубліковано, — продовжив Роман Борисович. — Приміром, про підземний некрополь. Адже в середньовіччя там могли ховати й мертвих від чуми пілігримів. Як би не відкрили ми самі для себе скриньку Пандори. І чи не тому забетоновано, причому явно в радянські часи, входи до підземелля на території костьолу?

Я хотів би також ознайомитися зі свідченнями вчених про дослідження бодай одного ходу, їхньою оцінкою, але подібних матеріалів або пропозицій у наше управління досі не надходило. Лише після цього можна було б говорити вже про створення певної спеціальної структури, яка безпосередньо займалася б вивченням міських підземель і могла прогнозувати чергові провали. Її утримання та профілактичне реагування, гадаю, обходилося б дешевше, ніж ліквідація наслідків. Ситуація довкола будинку міської прокуратури, необхідність відселення жителів із будинків, що провалюються, — наочне підтвердження того.

Утім, хистка рівновага довкола підземного міста може бути порушена вже в липні. Пробиванням грошей на реконструкцію Соборної та її околиць (зокрема й за вертикаллю) ще торік зайнявся вінницький нардеп П.Порошенко, котрий очолив нині до того ж бюджетний комітет. Президент запевнив вінницького губернатора, що він також — за. Отже, другому Майдану Незалежності бути? Чи — розтин усе покаже.