НОВИЙ ДАВНІЙ ЗНАЙОМИЙ

Тривалі гастролі в наші дні стали рідкістю. Але не для Іркутського музичного театру, який щорічно залишає свої стіни, аби винести свою творчість на суд глядачів інших міст. І виїжджає він, завважте, найчастіше за свої гроші. Тобто організатором гастролей є сам Іркутський музичний театр, на чолі з директором Володимиром Костянтиновичем Шагіним. Спонсори? Так, допомогла Східно-сибірська залізниця, з якою театр підтримує дружні стосунки та протягом року постачає її працівникам квитки на свої спектаклі. Трохи грошей виділила обласна адміністрація. Але, як з’ясувалося, бюджет театру дозволяє йому організувати великі гастролі.

Так не часто буває, але проблем на митниці в іркутців не виникло. У цьому їм допомогли Республіканський та Іркутський митні комітети. Гастролерів приїхало 150 чоловік, серед них трохи людей з освітлювально-монтувального й радіоцеху, симфонічний оркестр, хор, балет і актори театру. Усі вони жили не далеко, але й не близько — у санаторії Міністерства оборони України в Пущі-Водиці. Щодня після спектаклю добиралися на метро до Нивок, а звідти 20 хвилин маршруткою до санаторію.

До приїзду театру було зроблено рекламу в усіх ЗМІ, яка, як вважає Володимир Костянтинович, їм і нашкодила. Перед приїздом у інші міста вони робили лише заявку, а рекламою для них були самі спектаклі. А в Києві порадили якнайбільше розрекламувати театр і його спектаклі, аби гучніше заявити про себе, привернути увагу, зацікавити. Адже київського досвідченого глядача здивувати важко.

У перші дні гастролей Іркутського театру зал був напівпорожнім. Лише через кілька днів, після показу низки спектаклів, він став наповнюватися. Розпочався ажіотаж. Глядачі з дедалі більшим захопленням відгукувалися про спектаклі, переглянувши один, ішли на другий, третій... Від багатьох із них можна було почути: «Такого високого професіоналізму, гри, відмінного вокалу, вражаючого балету... ми, мусимо визнати, не очікували».

З-поміж багатого репертуару, який чітко відбиває творчу індивідуальність театру і складається з 32 спектаклів, іркутці вибрали найкращі, ті, що найбільше полюбилися глядачам Іркутська та інших міст Росії. Віденська оперета й рок-опера, комічна опера та рок-балет, музична комедія і рок-містерія.

У Києві за час гастролей з 2-го по 30 липня було показано 12 спектаклів. У їх числі «Сільва» і «Графиня Маріца» І.Кальмана, «Летюча миша» Й.Штрауса, «Мадам Фавар» Ж.Оффенбаха, «Витівки Хануми» Г.Канчелі, «Жіночий бунт» Є. Птічкіна. Вечір комічних опер дозволив киянам ознайомитися з творами, які не йшли на столичній сцені. Це «Дзвіночок» Г.Доніцетті та «Звана вечеря з італійцями» Ж.Оффенбаха, об’єднані в одному спектаклі під спільною назвою — «Закохані обманщики». Ті, хто любить музику Ф.Лоу, зустрілися з нев’янучою «Моєю прекрасною леді», а шанувальники «Бітлз» почули знайомі мелодії на прем’єрному спектаклі «Ордер на вбивство». Окремої уваги заслуговують рок-опера «Ісус Христос — суперзірка», рок-балет «Срібна нитка, або Там, де закінчується ява...» і рок-містерія «Юнона та Авось».

Усі спектаклі вирізняються цікавою режисерською постановкою, розкішними декораціями, надзвичайно гарними, багатими костюмами, розмаїтими світловими й музичними ефектами. Художній керівник театру — Наталія Печерська. Вона ж режисер постановок «Мадам Фавар», «Закохані обманщики», «Моя прекрасна леді», «Ісус Христос — суперзірка», «Юнона та Авось». Вони просто чудові.

Спектаклі «Графиня Маріца» (режисер Олена Волошина), «Жіночий бунт» (Сергій Болдирєв), «Летюча миша» (Мирон Лукавецький) також викликають захоплення. І не лише режисурою, сценографією Олексія Тарасова, чудовими костюмами Наталії Машаріної, які відповідають режисерському задуму, а й приголомшливими голосами та грою акторів. Музичний керівник театру й диригент багатьох із згаданих вище спектаклів — Микола Сільвестров.

Вартий доброго слова й балет іркутців. Хореографічні та балетні номери поставлені чудово. Артисти вражають своєю пластикою, гнучкістю, манерою виконання. Балетмейстери більшості спектаклів — Юрій Надейкін і Людмила Цвєткова.

Овації й величезні глядацькі симпатії заслужила рок-група «Стихія», що почала свою роботу в музичному театрі зі спектаклю «Юнона та Авось» (1996 рік). Його було поставлено спільними зусиллями театру «Пілігрим», до якого рок-група і належала, під керуванням Володимира Соколова й музтеатру. А вже з постановкою «Ісуса..» (1997 рік) рок-група перейшли до складу Іркутського музичного театру.

…Хоча гастрольні маршрути театру, який уже відзначив своє 60-річчя, простяглися від Тихого океану до Балтійського моря й не обминули низки українських міст (було це ще за радянських часів), до Києва він приїжджав уперше. А ось із мистецтвом артистів Київського театру опери та балету іркутці знайомі: у роки війни його було евакуйовано саме в їхнє місто, де гостям надала сцену Іркутська музкомедія. І ось через шість десятиліть зустрілися нові покоління російських та українських артистів і глядачів. Можу з упевненістю сказати: вони залишилися задоволені цією зустріччю. Іркутці зуміли здивувати, вразити, закохати в себе досить-таки примхливого київського глядача. А він, своєю чергою, обдаровував їх вигуками «Браво!», квітами, словами подяки й замилування їхнім мистецтвом. Глядач просив, наполягав, аби вони приїжджали ще, і не раз, запевняючи, що йому бракує такого рівня постановок.